печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39999/23-к
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2023 року, в рамках кримінального провадження № 12020000000000441,
ВСТАНОВИВ:
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати арешт майна, а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами: 2611092001:22:002:4076 та 2611092001:22:002:4078, які на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2023р. у справі №757/31796/23-к у кримінальному провадженні № 12020000000000441 від 06.05.2020р. із забороною на відчуження, розпорядження та користування майном.
Мотивуючи означене клопотання заявник вказує, що арешт накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст. 170 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту. Вказує, що накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, а також що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, вказує, що арештовані земельні ділянки, не відповідають ознакам визначеним ст. 98 КПК України.
Також зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2022 року по справі №757/20561/22-к та постановою Київського апеляційного суду від 03.05.2023 року по справі №757/25721/22-к відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3700, в результаті поділу якої утворилися в т.ч. земельні ділянки з кадастровими номерами 2611092001:22:002:4076 та 2611092001:22:002:4078, та встановлено, що дана земельна ділянка не є речовим доказом по кримінальному провадженню №12020000000000441 від 06.05.2020 року, адже не відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
У судовому засіданні заявник підтримав клопотання про скасування арешту майна та просить його задовольнити.
Особа, за клопотанням якої було арештовано майно, заперечила проти задоволення клопотання, зазначила, що арешт накладено відповідно до вимог ст. 170 КПК України та при цьому подала письмові заперечення, до яких додала повідомлення про підозри, пред'явлені в кримінальному провадженні.
Слідчий суддя, вивчивши матеріали кримінального провадження та додані до нього документи дійшов наступних висновків.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020000000000441 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2023 року по справі №757/31796/23-к накладено арешт на речові докази у кримінальному провадженні № 12020000000000441, що на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом заборони їх відчуження, розпорядження та користування, а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами:
2611092001:22:002:4076; 2611092001:22:002:4078.
Накладаючи арешт на майно суд виходив з того, що зазначене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, статтею 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Між тим, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.10.2007).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В рамках кримінального провадження №12020000000000441 від 06.05.2020 року, підозра власнику майна ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , як і попереднім власникам майна ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , пред'явлена не була, стороною обвинувачення не доведено відношення останніх до розслідуваного кримінального провадження.
Повідомлення про підозри ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , надані суду стороною обвинувачення, не містять достатніх доказів, що вказують на вчинення останніми кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.
А відтак, як вбачається із наданих суду матеріалів, відсутні відомості вважати, що арештоване майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Також суд бере до уваги, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2022 року по справі №757/20561/22-к та постановою Київського апеляційного суду від 03.05.2023 року по справі №757/25721/22-к відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3700, в результаті поділу якої утворилися в т.ч. земельні ділянки з кадастровими номерами 2611092001:22:002:4076 та 2611092001:22:002:4078, та встановлено, що дана земельна ділянка не є речовим доказом по кримінальному провадженню №12020000000000441 від 06.05.2020 року, адже не відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
За таких обставин, відсутні правові підстави вважати, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2611092001:22:002:4076 та 2611092001:22:002:4078, які на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , є безпосередньо предметом кримінального правопорушення, містять дані, які б давали розумні підстави вважати, що дані земельні ділянки, відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З зазначеного вбачається безпідставне обмеження права власності на володіння, користування та розпорядження належним майном, а відтак клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 174, 309 КК України, -
ПОСТАНОВИВ :
Клопотання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2023 року, в рамках кримінального провадження № 12020000000000441 - задовольнити.
Скасувати арешт майна, яке належить ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2023 року по справі №757/31796/23-к, в рамках кримінального провадження №12020000000000441 від 06.05.2020 року із забороною на відчуження, розпорядження та користування майном, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 2611092001:22:002:4076 та 2611092001:22:002:4078.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1