Справа № 490/10698/23
нп 2-з/490/163/2023
Центральний районний суд м. Миколаєва
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2023 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язання,-
ВСТАНОВИВ:
Заявник - адвокат Пономарьов Олексій Ігорович звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просить вжити заходів забезпечення позову накладення арешту на грошові кошти, що належать громадянці ОСОБА_2 на підставі остаточного (не оскарженого) рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08.08.2023 року по справі №945/1292/21 і знаходяться у відповідача по справі - АТ «КБ «Приватбанк» та шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаних коштів.
Заяву мотивував тим, що він, за своїм внутрішнім переконанням, має намір звернутись до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за невиконання нею зобов'язання за Договором №С/21 від 21.07.2021 року, а саме не сплатою нею заявнику адвокатського гонорару. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист її прав, за захистом яких вона звернулась до суду.
Розгляд заяви проводився у порядку ч.1 ст.153 ЦПК України без виклику сторін.
Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
В порядку ст.150 ЦПК України, видами забезпечення позову, зокрема може бути зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, частина 3 цієї ж статті передбачає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на захист матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особувідповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Велика Палата ВС у постанові від 12.05.2020 року № 904/4507/18 зазначила, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів заяви, спір про стягнення витрат на правову допомогу виник в рамках судової справи №945/1292/21.
В рішенні Центрального районного суду від 08.08.2023 року №945/1292/21 вказано, що питання про стягнення з відповідача по справі витрат на професійну правову допомогу судом не вирішувалося, оскільки представником позивача на надано суду жодного доказу понесення таких витрат.
Згідно постанови ВС у складі колегії суддів КГС №910/12945/19 від 01.06.2020 року витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі N 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі N 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі N 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі N 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 462/6473/16-ц за провадженням N 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі N 688/2479/16-ц за провадженням N 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі N 489/5045/18 за провадженням N 14-191 цс 19).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
За такого, керуючись вищевказаним, суддя не вбачає підстави для забезпечення позову до подачі позовної заяви в іншому провадженні.
Викладені обставини дають суду підстави для відмови в задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.149,150,153 ЦПК України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Черенкова