Справа № 132/2470/23
3/132/1253/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 листопада 2023 року м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., при секретарі судового засідання -ГОРДІЄНКО О.М., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, матеріал, який надійшов з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про притягнення:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, військовослужбовця військової служби за контрактом, головного сержанта - командира відділення автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
До Калинівського районного суду Вінницької області з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов матеріал за протоколом про вчинення ОСОБА_3 військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, який згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2023 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.
Відповідно до протоколу про вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП від 10.08.2023 року, штаб-сержант ОСОБА_3 проходячи військову службу за контактом на посаді сержанта з матеріального забезпечення роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 , дислокованої в АДРЕСА_3 , та будучи військовою службовою особою, всупереч вимогам ст.ст.9, 11, 16, 58-59, 68-69 Статуту, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.4 р.ІІ Інструкції № 604, діючи недбало, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов'язків, приписів законів та інструкцій, вчинив недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, а саме допустив втрату військового майна військової частини НОМЕР_2 по речовій службі на суму 187526грн.15коп.; по службі РХБЗ на суму 12602грн.00коп.; по інженерній службі на суму 2630грн.57коп.; по службі ТЗП на суму 30грн.00коп.; по службі МТЗ на суму 10508грн.80коп., а всього на загальну суму 213297грн.52коп., ти самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Вивчивши матеріали справ та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об'єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно статті 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.
Відповідно до вимог статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Диспозиція частини 2 статті 172-15 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби вчинене в умовах особливого періоду.
Суб'єктом даного правопорушення є військова службова особа. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування (примітка до статті 172-13 КУпАП).
З об'єктивної сторони правопорушення характеризується суспільно-небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього.
Недбале ставлення до військової служби характеризується невиконанням або неналежним виконанням військовою службовою особою своїх обов'язків, передбачених законами, військовими статутами, положеннями, інструкціями, наказами, через несумлінне ставлення до них; наявністю негативних наслідків, що порушують встановлений порядок здійснення військовими службовими особами своїх функцій щодо забезпечення належного рівня військової дисципліни, статутного порядку, збереження військового майна, що є складовою воєнної безпеки України.
Невиконання службових обов'язків означає невиконання військовою службовою особою дій, передбачених нормативними актами (статутами, наказами, інструкціями, постановами тощо), які є безумовними для виконання нею.
При встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. При цьому треба враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Зокрема, зовнішні умови й обстановку, в якій доводилось виконувати обов'язки військовій службовій особі, дії вищестоящих командирів і начальників, а також дані, які характеризують особу винного, його кваліфікацію, професійну підготовку, тривалість перебування на посаді, яку обіймає, досвід та інші обставини кримінального провадження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у своїй постанові від 21.05.2021 року у справі №185/12161/15-к, згідно якої при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
Нормами статті 278 КУпАП на орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, у тому числі суд першої інстанції, покладений обов'язок на стадії підготовки справи для розгляду перевірити питання, перелічені у цьому законі. Одне з таких питань це питання правильності складання протоколу та інших матеріалів справи.
Згідно з положеннями частини 1 статті 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
З огляду на зазначене, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Натомість, в протоколі про вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, що складений 10.08.2023 року прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Бурдейним В.В., в порушення вимог ч.1 ст.256 КУпАП, не конкретизовано, які саме обов'язки не були виконані ОСОБА_3 , коли саме (час та місце), та з яких причин.
Дані обставини мають істотне значення, оскільки як вбачається з наявних матеріалів, даний протокол про адміністративне правопорушення від 10.08.2023 року був складений безпосередньо після прийняття рішення про закриття кримінального провадження, в ході досудового розслідування якого були встановлені певні обставини, що стосуються предмету доказування в цій справі.
Так, відповідно до постанови старшого слідчого четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому майора Кавуна О.В. від 10.08.2023 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022021420000094 від 09.08.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.413 КК України, закрито у зв'язку із відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу даного кримінального правопорушення.
Як встановлено в ході досудового розслідування, втрачене майно не було безпосередньо ввірене штаб-сержанту ОСОБА_3 , який 24.02.2022 року після здійснення ракетного удару по військовій частині НОМЕР_2 та пошкодження приміщення де зберігалось військове майно, вживав заходів щодо збереження військового майна, яке залишилось непошкодженим, зокрема переносив майно в інші будівлі (споруди), які замикались на замок та забезпечували збереження майна. Дія чи бездіяльність у вигляді порушення правил зберігання ввіреного для службового користування предметів військового майна в даному конкретному випадку відсутні, оскільки до здійснення 24.04.2022 року ракетного удару по військовій частині НОМЕР_2 , військове майно було у наявності, що свідчить про дотримання правил зберігання військового майна. Вподальшому, 24.02.2022 року після ракетного удару по військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_3 зберігав військове майно в тих приміщеннях, які йому надали для зберігання керівництвом військової частини НОМЕР_2 , що також є дотриманням правил зберігання військового майна. Таким чином, під час досудового розслідування не встановлено, що штаб-сержант ОСОБА_3 допустив втрату або зіпсування ввірених для службового користування військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання.
Наведені обставини підтверджено поясненнями командира роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , який був безпосереднім начальником за підпорядкованістю для сержанта з матеріального забезпечення роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 штаб-сержанта ОСОБА_3 , що відображено в Акті службового розслідування від 13.07.2022 року, відповідно до яких встановлено, що причинами та умовами, що сприяли втраті військового майна є ракетний обстріл військової частини НОМЕР_2 та його наслідки. При цьому, ОСОБА_3 вживались всі можливі в даній ситуації заходи щодо збереження військового майна, яке залишилось непошкодженим.
За результатами проведеного службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 від 14.07.2022 року № 1078/ОД «Про результати проведення службового розслідування для визначення причин та умов по факту відсутності майна, яке рахується за штаб-сержантом ОСОБА_3 та притягнення до матеріальної відповідальності», сержанта з матеріального забезпечення роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 штаб-сержанта ОСОБА_3 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі 106661грн.37коп.
При цьому, командир військової частини, який відповідно до пункту 14 частини першої статті 255 КУпАП є особою, яка має право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-15 КУпАП, не вбачав у діях ОСОБА_3 складу даного адміністративного правопорушення.
На вказані обставини, прокурор Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Бурдейний В.В. уваги не звернув, та 10.08.2023 року склав протокол про вчинення ОСОБА_3 військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, в якому не зважаючи на те, що ст.ст.9, 11, 16, 58-59, 68-69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.4 р.ІІ Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту», затвердженої наказом Міністерства оборони України 29.11.2018 року № 604, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20.12.2018 року за № 1451/32903, містять у собі цілий ряд обов'язків, не конкретизував, які саме обов'язки не були виконані ОСОБА_3 , коли саме (час та місце), та з яких саме причин.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_3 мав реальну можливість виконати ті чи інші обов'язки, але через недбале чи не сумлінне ставлення до них їх не виконав.
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у своїй постанові від 21.05.2021 року у справі № 185/12161/15-к, яка згідно положень частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права, якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
З урахуванням цього, перебування службової особи в умовах ракетного обстрілу військової частини та оголошеної в зв'язку із цим загальної евакуації, за яких вона не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, виключає відповідальність за недбале ставлення до військової служби.
Фактично окрім протоколу про адміністративне правопорушення, інших доказів на підтвердження допущення ОСОБА_3 при виконанні службових обов'язків саме недбалості у розумінні частини другої статті 172-15 КУпАП матеріали справи не містять, в той час як складений відносно ОСОБА_3 протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 172-15 КУпАП, не може бути достатнім доказом вчинення правопорушення за відсутності об'єктивного підтвердження зазначених у ньому відомостей іншими доказами.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до пункту 4.1 рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно частини 2 статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За пунктом 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі № 463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У постанові від 21.01.2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП, не доведена поза розумним сумнівом допустимими та достовірними доказами, у зв'язку із чим вважає за необхідне провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-15 КУпАП - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.172-15, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 172-15 КУпАП, стосовно ОСОБА_3 закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя