Справа № 352/2557/20
Провадження № 22-ц/4808/975/23
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.
Суддя-доповідач Мальцева
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мальцевої Є.Є.,
суддів Баркова В.М., Луганської В.М.,
секретар Гудяк Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, скасування державного акту та скасування державної реєстрації на земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
09.12.2020 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , в якому просила: 1) скасувати рішення VII сесії V демократичного скликання Колодіївської сільської ради від 04 квітня 2007 року «Про приватизацію земельних ділянок», яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею - 0,2003 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; 2) скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613, виданий 08 серпня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Тисменицькому районі та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010831200034; 3) скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2003 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, здійснену на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613, виданого 08 серпня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Тисменицькому районі; 4) стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 2522,40 грн.
Заявлений позов обґрунтовано тим, що 04.07.2007 Колодіївською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області було прийнято рішення VII сесії V скликання, на підставі якого 08.08.2008 було видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №825613, відповідно до якого ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2003 га по АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Згідно з нотаріальним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 01.08.2001 позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , а саме житлового глиновального будинку житловою площею 19,5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (від 22.10.2019 присвоєно нову адресу АДРЕСА_2 ). За даним домоволодінням числиться житловий будинок у приватній власності 1958 року побудови та земельні ділянки загальною площею 0,20 га. У 2020 році під час виготовлення технічної документації виявилось, що фактично 90 % земельної ділянки, що числиться за успадкованим позивачем домоволодінням, перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 та має кадастровий номер 2625881901:03:018:0038. Вважає, що Колодіївська сільська рада незаконно передала у власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована під належним позивачу на праві приватної власності домоволодінням, чим позбавила її можливості обслуговувати дане домоволодіння, належним чином розпоряджатися ним та реалізувати свої права як власника.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано рішення VII сесії V демократичного скликання Колодіївської сільської ради від 04 квітня 2007 року «Про приватизацію земельних ділянок», яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2003 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613, виданий 08 серпня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Тисменицькому районі, та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010831200034.
Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2003 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, здійснену на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613 виданий 08 серпня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Тисменицькому районі.
Стягнуто з Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 1261,20 грн. судового збору.
На вказане рішення відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.
Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Так, є неправильною думка суду про те, що, успадкувавши будинок АДРЕСА_2 , позивач отримала й право власності на земельну ділянку розміром 0,2 га, в тому числі під будівлями для обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,11 га, під ріллею 0,07 га, під багаторічними насадженнями 0,02 га.
Для встановлення таких обставин суд спирався на витяг з погосподарської книги, який є переписаним або вчиненим з виправленнями. Однак в інший погосподарській книзі (за інші роки) за будівлями спадкодавця позивача рахується тільки 0,01 га, а не 0,11 га, як зазначив суд в оскарженому рішенні. І саме таку земельну ділянку й успадкувала позивач.
Судом порушені норми матеріального права, тому що висновок про наявність у позивача права власності на земельну ділянку на підставі ст. 30 ЗК України в редакції 1990 року є незаконним, оскільки позивач не надала суду ані державного акту на право власності на земельну ділянку, ані документів про встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі.
Відповідно, власником спірної земельної ділянки була Колодіївська сільська рада, яка не приймала рішення про передачу спірної землі позивачу з 2001 року.
Крім того, судом порушені норми матеріального і процесуального права у зв'язку із відмовою застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, який повинен був би для позивача починатися з 2001 року. Навіть, якщо взяти за відлік 2013 рік як момент прийняття Закону України «Про державний земельний кадастр», то позивач все одно пропустила строк позовної давності для звернення з даними вимогами.
Водночас апелянт вказує, що належних доказів про розташування успадкованого позивачем будинку на належній йому земельній ділянці суду не надано.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 зазначила, що апеляційна скарга є безпідставною, рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Так, матеріалами справи належно доведено факт успадкування позивачем земельної ділянки, розмір якої вказаний у господарський книзі - 0,11 га.
Такі обставини встановлені з записів погосподарської книги за 1995-2000 роки, які відповідач піддає сумніву, в той час як він посилається на записи з книги 1991-1995 років.
Разом з тим жодних виправлень в наданих позивачем записах немає.
Судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини і застосовані відповідні норми матеріального права.
Тому висновок суду про наявність права власності у спадкодавця на спірну земельну ділянку за положеннями земельного законодавства, яким право власності посвідчувалося не державним актом, а записами в погосподарських книгах, і відповідно, про наявність права власності у позивача на вказану спадщину, є законним і обгрунтованим.
З тих же підстав не мають значення твердження апелянта, що спірна земельна ділянка нібито входила у склад земель Колодіївської сільської ради.
Наявність рішення Колодіївської сільської ради від 04.04.2007 року, яке стало підставою для видачі державного акту на спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 , матеріалами справи не встановлено.
Рішення в технічній документації не містить конкретних відомостей про земельну ділянку.
Також вказує, що судом правильно вирішено питання про строк позовної давності, оскільки саме відповідач має довести, що позивач дізналася про порушення права раніше 20.08.2020 року - моменту звернення до проектної організації, де отримала зведений план земельних ділянок.
Безпідставними є твердження апеляційної скарги про недоведеність вимог позивача стосовно розташування її майна на земельній ділянці відповідача, оскільки це належно підтверджено технічною документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі за адресою АДРЕСА_2 ,
Представник відповідача Івано-Франківської міської ради теж надав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , вказав, що оскаржене рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, тому підлягає скасуванню.
Підтримує доводи апеляційної скарги про те, що спадкодавець ОСОБА_3 не мала правовстановлюючих документів на землю, тому позивач могла успадкувати тільки будинок, оскільки записи у погосподарських книгах не є належним підтвердженням права власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно, Колодіївська сільська рада цілком законно передала спірну земельну ділянку ОСОБА_1 в 2007 році.
Також зауважує, що представником Івано-Франківської міської ради також було заявлено про пропуск позивачем позовної давності.
На підставі викладеного просить скасувати оскаржене рішення, відмовити в позові.
Позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 до суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Дудорову О.В., яка заперечувала проти апеляційної скарги, представника відповідача Івано-Франківської міської радиБахур Н.В., яка підтримала доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 01.08.2001 спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_2 .. Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво складається з: житлового глиновального будинку житловою площею 19,5 кв. м, зазначений в плані літерою «А», який знаходиться по АДРЕСА_2 . Житловий будинок належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконкомом Узинської сільської ради 22.02.1990, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за №128 (т.1 а.с.5).
Як вбачається з витягу із погосподарської книги №2 Колодіївської сільської Ради народних депутатів на 1996, 1997, 1998, 1999, 2000 роки в приватній власності ОСОБА_3 наявний житловий будинок 1958 року побудови та земля, згідно з даними, які виписуються з п'ятого розділу земельнокадастрових книг, всього: 0,20 га, в тому числі під будівлями для обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,11 га, під ріллею 0,07 га, під багаторічними насадженнями 0,02 га (т.1 а.с.9-11).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Колодіївської сільської ради від 22.10.2019 №29 «Про розгляд звернень громадян» вирішено у зв'язку із упорядкуванням нумерацій будинків в АДРЕСА_2 , присвоєно нову адресу АДРЕСА_2 (т.1 а.с.12).
У 2020 році позивач звернулась до проектної організації із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що розташована під її домоволодінням, та як вбачається з рішення №РВ-0500137682022 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15.08.2022 міститься перетин її ділянки з ділянкою 2625881901:03:018:0038, площа співпадає на 72.9839 (т.1 а.с. 137-138).
Суд встановив, що відповідачу ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613 від 08.08.2008, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2003 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а.с.14).
Правовою підставою для видачі зазначеного оскаржуваного державного акту вказано рішення VII сесії V скликання Колодіївської сільської ради від 04.04.2007. Дане рішення міститься в технічній документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с.120), яка надана ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області згідно ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2022. Дане оскаржуване рішення немає жодних зазначень місця знаходження земельної ділянки, відсутня її адреса. А також, слід зазначити, що у вказаній технічній документації на зворотній стороні аркуша 119 міститься заява про виконання роботи по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю на території с. Колодіївка, згідно з рішенням VII сесії V скликання від 04.04.2007 Колодіївської сільської ради, адресована відповідачем ОСОБА_1 директору Приватного підприємства «Екселент» ОСОБА_4 , 30.03.2007, тобто з посиланням на рішення, яке мало бути прийнято в майбутньому.
Як вбачається з листа архівного відділу №3 Івано-Франківської районної державної адміністрації від 29.08.2022 № 57/01-17 надати копію рішення 7 сесії 5 скликання Колодіївської сільської ради від 04.04.2007 щодо видання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 немає можливості, оскільки в протоколах сесій Колодіївської сільської ради за 2007 рік відомостей не виявлено (т.1 а.с.128).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 08.08.2008 відбулась державна реєстрація земельної ділянки площею 0,2003, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та присвоєння кадастрового номеру 2625881901:03:018:0038 (т.1 а.с.76).
Судом досліджено план земельної ділянки, що передається у власність (користування) відповідачу ОСОБА_1 в с. Колодіївка Тисменицького району Івано-Франківської області загальною площею 0,2003 га (а.с.122), кадастровий план земельної ділянки землекористувача ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.160), з яких вбачається, що суміжним користувачем земельної ділянки є ОСОБА_5 , інші землі є власністю сільської ради. З наведеного вбачається, що предметом спору є накладення земельних ділянок та вбачається факт порушення вимог земельного законодавства державним органом, до повноважень якого було віднесено вирішення вказаного питання станом на день прийняття оскаржуваного рішення. Дана обставина також є суттєвим порушенням прав позивача щодо оформлення права власності на земельну ділянку.
Судом правильно встановлено, що правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, і тому до таких правовідносин підлягає застосуванню положення ЗК Української РСР 1970 року та ЦК Української РСР 1963 року чинних на час отримання свідоцтва про право власності на житловий будинок виданого виконкомом Узинської сільської ради 22.02.1990.
Відповідно до статті 13 ЗК Української РСР 1970 року, земля в Українській РСР надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.
Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК Української РСР право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Відповідно до п. 7 Інструкції ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48, сільська, селищна, міська Рада заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад селянського (фермерського) господарства про передану у власність та надану в користування господарству земельну ділянку.
Згідно з пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Позивачем достатньо підтверджено відповідними записами у погосподарських книгах щодо власника земельної ділянки - спадкодавця ОСОБА_3 - на спірну земельну ділянку.(т.1 а.с.9-10). Докази перевірені судом першої інстанції, не мають виправлень, не викликають такого роду сумніву у колегії суддів також.
Врахувавши практику Верховного Суду, наведену в рішенні, положення статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України, чинного на момент прийняття позивачем ОСОБА_2 спадщини за заповітом, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить в розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
Таким чином, позивач, яка успадкувала будинок ОСОБА_3 , і прийняла спадщину, є власником будинку по АДРЕСА_2 , відповідно, набула й право власності на земельну ділянку, яка перебувала в приватній власності ОСОБА_3 розміром 0,20 га, в тому числі під будівлями для обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,11 га, під ріллею 0,07 га, під багаторічними насадженнями 0,02 га.
Судом також правильно зазначено, що згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-253цс16, за змістом статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об'єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено правочином.
Пунктом 10 статті 28-1 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.
Також, згідно із пунктом 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Колодіївської сільської ради від 22.10.2019 №29 «Про розгляд звернень громадян» вирішено у зв'язку із упорядкуванням нумерацій будинків в АДРЕСА_2 , присвоєно нову адресу АДРЕСА_2 (т.1 а.с.12).
Як встановлено у справі, в 2020 році позивач звернулась до проектної організації із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що розташована під її домоволодінням, та як вбачається з рішення №РВ-0500137682022 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15.08.2022 міститься перетин її ділянки з ділянкою 2625881901:03:018:0038, площа співпадає на 72.9839 (т.1 а.с. 137-138)
Відповідачу ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825613 від 08.08.2008, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2003 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд т.1 (а.с.14).
Правовою підставою для видачі зазначеного оскаржуваного державного акту вказано рішення VII сесії V скликання Колодіївської сільської ради від 04.04.2007. Дане рішення міститься в технічній документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с.120), яка надана ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області згідно з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2022. Рішення не містить жодної ідентифікації та меж земельної ділянки, відсутня її адреса. У вказаній технічній документації є заява про виконання роботи по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю на території с. Колодіївка, згідно з рішенням VII сесії V скликання від 04.04.2007 Колодіївської сільської ради, адресована відповідачем ОСОБА_1 директору Приватного підприємства «Екселент» ОСОБА_4 , 30.03.2007, тобто з посиланням на рішення, яке мало бути прийнято в майбутньому.
Як встановлено судом, Івано-Франківська районна державна адміністрація не має можливості надати копію рішення 7 сесії 5 скликання Колодіївської сільської ради від 04.04.2007 щодо видання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , оскільки в протоколах сесій Колодіївської сільської ради за 2007 рік відомостей не виявлено (а.с.128).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , 08.08.2008 відбулась державна реєстрація земельної ділянки площею 0.2003, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та присвоєння кадастрового номеру 2625881901:03:018:0038 (а.с.76).
Судом також досліджено план земельної ділянки, що передана у власність (користування) відповідачу ОСОБА_1 в с. Колодіївка Тисменицького району Івано-Франківської області, загальною площею 0,2003 га (а.с.122), кадастровий план земельної ділянки землекористувача ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.160), з яких вбачається, що суміжним користувачем земельної ділянки є ОСОБА_5 , інші землі є власністю сільської ради. Очевидно, що предметом спору є накладення земельних ділянок - вбачається факт порушення вимог земельного законодавства державним органом, до повноважень якого було віднесено вирішення вказаного питання станом на день прийняття оскаржуваного рішення. Дана обставина також є суттєвим порушенням прав позивача щодо оформлення права власності на земельну ділянку.
Позивач надав суду рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав перетину ділянок з ділянкою 2625881901:03:018:0038, площа співпадіння 72.9839. Тому твердження відповідачів про те, що позивач не довела факту незаконної передачі земельної ділянки, на якій розташована її власність, ОСОБА_1 , є голослівними, нічим в свою чергу, не підтверджені, ґрунтуються на припущеннях.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 1 статті 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
З огляду на викладене, з урахуванням встановлених обставин, неможливо не погодитися з рішенням суду про обґрунтованість позову, наявність підстав для його задоволення.
Судом також аналізувалися заяви відповідачів про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_2 ..
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В оскарженому рішенні судом наведено достатнього мотивів і правових підстав для відхилення заяв відповідачів про сплив строк позовної давності для позивача. Доводи апеляційної скарги та відзиву другого відповідача є аналогічними аргументам з цього приводу, викладеним під час розгляду справи в суді першої інстанції. Суд перевірив доводи відповідачів, і з висновками суду стосовно питання позовної давності для позовних вимог ОСОБА_2 колегія суддів погоджується.
Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. В апеляційній скарзі відповідач не спростував висновок суду, а по суті виразив незгоду із рішенням без будь-якого правового обґрунтування, оскільки вважає, що суд повинен був прийняти його точку зору. Доводи апеляційної скарги є аналогічними запереченням на позовні вимоги, яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку.
Відповідачі надані позивачем докази нічим не спростували, власних належних доказів не надали, питань про проведення судової експертизи не ставили, тому колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що позов є підставним, підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам заперечень проти позовних вимог, які суд перевіряв в суді під час розгляду справи, дав їм мотивовану оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняТисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 08 листопада 2023 року.
Судді: Є.Є. Мальцева
В.М. Барков
В.М. Луганська