БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202
Справа №730/1231/23
Провадження № 1-кп/730/83/2023
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" листопада 2023 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023270310000532 від 02.10.2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Берестовець Борзнянського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України,
ВСТАНОВИВ:
Судом визнано доведеним, що 02.10.2023 о 13 годині 30 хвилин поліцейськими сектору реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №1 Ніжинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на вул. Польовій в с. Берестовець Ніжинського району Чернігівської області було зупинено транспортний засіб - автомобіль марки «ВА3 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , який керував вищевказаним транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, за що настає відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У подальшому, маючи на меті надання неправомірної вигоди службовим особам сектору реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №1 Ніжинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з метою уникнути відповідальності за адміністративне правопорушення, ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним, про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співробітниками правоохоронного органу, шляхом висловлення намірів надати неправомірну вигоду, пропонував надати неправомірну вигоду у розмірі 10000 грн. за не складання у відношенні нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За таких обставин 02.10.2023 року о 13 годині 30 хвилин ОСОБА_4 пропонував неправомірну вигоду в загальному розмірі 10000 грн. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є службовими особами правоохоронного органу, за не вчинення ними в інтересах ОСОБА_4 дій з використанням наданого службового становища.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, указав, що дійсно вживав спиртні напої, після чого керував транспортним засобом. Він намагався їхати не головними дорогами, однак його все одно зупинили працівники поліції. Він розумів, що він знаходиться у стані алкогольного сп'яніння, а тому запропонував працівникам поліції хабаря у розмірі 10000 гривень, щоб вони не складали щодо нього протокол. Розуміє, що зробив неправильно, висновки зробив, готовий нести покарання в межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Згідно примітки до ст. 45 КК України, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.
Згідно примітки до статті 364-1 КК у статтях 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, оскільки він вчинив корупційне кримінальне правопорушення, тобто здійснив пропозицію надання службовій особі неправомірної вимоги за не невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує вигоду, дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.
Обставин, які б обтяжували б покарання обвинуваченому, судом не встановлено. Й хоча обвинувачений сам пояснює, що перебував у стані алкогольного сп'яніння, що у відповідності до вимог ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, однак остання не зазначена в обвинувальному вироку та не підтримана прокурором в судовому засіданні.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має зареєстроване місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), ступінь тяжкості кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 369, яке, згідно ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання, яка просить застосувати покарання у виді штрафу, відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення обвинуваченого необхідно призначити йому покарання у виді штрафу, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 369 КК України.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Разом із тим, відповідно до положень ч. 4 ст. 53 КК України, з урахуванням майнового стану особи, суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.
Враховуючи майновий стан обвинуваченого прохання останнього про призначення штрафу з розстрочкою терміном на десять місяців, суд вбачає наявність об'єктивних факторів, які можуть ускладнити виконання судового рішення, тому вважає можливим розстрочити сплату штрафу на десять місяців рівними частинами по 1700,00 грн щомісяця.
Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Арешт у провадженні не накладався.
Враховуючи те, що сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 373-376 КПК України, суд,
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.
Розстрочити ОСОБА_4 сплату штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень рівними частинами на строк десять місяців, встановивши суму виплати штрафу в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 коп. щомісячно в строк до останнього дня кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому даний вирок набере законної сили.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами він зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу він має повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу. Згідно з ч. 4 ст. 26 КВК України, у разі несплати ним чергового платежу штрафу, призначеного як основне покарання, з розстрочкою його виплати, суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1