ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6000/23 Справа № 206/2302/22 Суддя у 1-й інстанції - Черткова Н. І. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Попенко Ю.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мандзюк Ольги Дмитрівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Маєвська Марія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,-
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Маєвська М.В., приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Т.М. про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із 1/12 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 1981 року, свідоцтво було зареєстровано в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №11 за реєстровим номером 36 від 16 березня 1987 року. Позивач зазначив, що 5/12 частин спірного домоволодіння належало на праві власності братові його матері - ОСОБА_5 : 1/12 - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 1981 року; 4/12 - на підставі договору дарування від 19 жовтня 1993 року. Після смерті матері, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, звернулися до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Маєвської М.В. із заявами про прийняття спадщини. Позивач вказав, що його батько ОСОБА_6 відмовився від спадщини на його користь. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про усунення батька від спадкування, у справі ухвалою суду від 22 червня 2022 року була затверджена мирова угода, згідно якої спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках. Позивач зазначив, нотаріус перевірив реєстрацію права власності на спадкове майно за матір'ю позивача - ОСОБА_4 та з'ясував, що майно відсутнє. Право власності на 1/12 частину спірного домоволодіння, яке належало матері позивача ОСОБА_4 було зареєстровано за її братом ОСОБА_5 на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року, зареєстрованого в КП “ДМБТІ” ДОР в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 23796469. Позивачу від його матері було відомо, що вказане рішення суду було скасовано, у зв'язку з чим, останній в липні 2022 року звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська та ознайомився зі справою №2-150/09 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/12 частину домоволодіння та припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості тієї частки. Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2008 року заочне рішення від 29 жовтня 2007 року у справі 2-150/09 було скасовано і справа була призначена до розгляду. В судовому засіданні 06 травня 2007 року був присутній позивач ОСОБА_5 та йому достовірно було відомо про те, що рішення суду скасоване і справа призначена до розгляду. Ухвала набрала чинності 06 травня 2008 року, проте ОСОБА_5 подав скасоване заочне рішення суду в КП “ДМБТІ” ДОР і на підставі цього рішення були внесені відомості в реєстр прав власності на нерухоме майно від 27 червня 2008 року. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2009 року у справі №2-150/09 позовна заява ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/12 частину домоволодіння та припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості тієї частки була залишена без розгляду. ОСОБА_4 не було відомо про те, що за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на 1/12 частину спірного домоволодіння на підставі заочного рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року. На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд: визнати частково недійсним на 1/12 частку свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2022 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 63806432 від 08 червня 2022 року, приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевої Т.М. про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 ; визнати право власності на 1/24 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з житлового будинку літ.А1-1 з прибудовами загальною площею 120,9 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м. та господарських будівель та споруд, а саме: літ.А2-1 житлова прибудова, а3- прибудова, а4 - прибудова, а5 - ганок, літ.Б - літня кухня, літ.В - льох, літ.Г - гараж, лід.Д - літня кухня, під.лідД - льох, літ.Е - сарай, літ.Ж - гараж, літ.З - сарай, літ.И - сарай, літ.Л - вбиральня, літ.М - сарай, літ.Н - вбиральні, літ.О - огорожа, літ.П - навіс, літ.Р - навіс, літ.С - літній душ, літ.Т - навіс, №1-12, І,ІІ - огорожі і замощення, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі (т.1 а.с.46-50).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2023 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер:150, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:63806432 від 08 червня 2022 року, приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровьскої області Кудрявцевої Т.М. про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1984 грн. 80 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.4-12).
Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 про винесення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Маєвська М.В., приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Т.М. про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. (т.2 а.с.23-25).
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мандзюк О.Д. просить рішення суду від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду від 05 травня 2023 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_2 просив суд: визнати частково недійсним на 1/12 частку свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2022 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 63806432 від 08 червня 2022 року, приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевої Т.М. про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 ; визнати право власності на 1/24 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з житлового будинку літ.А1-1 з прибудовами загальною площею 120,9 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м. та господарських будівель та споруд, а саме: літ.А2-1 житлова прибудова, а3- прибудова, а4 - прибудова, а5 - ганок, літ.Б - літня кухня, літ.В - льох, літ.Г - гараж, лід.Д - літня кухня, під.лідД - льох, літ.Е - сарай, літ.Ж - гараж, літ.З - сарай, літ.И - сарай, літ.Л - вбиральня, літ.М - сарай, літ.Н - вбиральні, літ.О - огорожа, літ.П - навіс, літ.Р - навіс, літ.С - літній душ, літ.Т - навіс, №1-12, І,ІІ - огорожі і замощення, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі (т.1 а.с.46-50).
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія та номер:150, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи, за неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці першої - п'ятої черг).
Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом.
Серед таких способів захисту у ст. 1301 Цивільного кодексу України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.
Як зазначено у ст. 1296 ЦК, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у Постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов'язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215-236 ЦК.
У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 “Про судову практику у справах про спадкування” від 30 травня 2008 року).
Так, згідно з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17 свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 і від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц.
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 Верховного Суду України зазначено, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У справі встановлено, ОСОБА_4 є матір”ю позивача ОСОБА_2 (т.1 а.с.19).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т.1 а.с.24, 197).
Відповідно до листа Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 02 грудня 2021 року №14/5-18633 ОСОБА_4 з 27 квітня 1982 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на день смерті ОСОБА_4 - 11 червня 2021 року позивач ОСОБА_2 з 09 квітня 1982 року і по теперішній час зареєстрований за вказаною адресою (т.1 а.с.16).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається із 1/12 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 1981 року, свідоцтво було зареєстровано в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №11 за реєстрованим номером 36 від 16 березня 1987 року (т.1 а.с.220, 221).
Із спадкової справи №34/2121 заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, 12 листопада 2021 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Маєвської М.В. із заявою про відмову від прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_6 (чоловік померлої) на користь іншого спадкоємця за законом - сина померлої - ОСОБА_2 (т.1 а.с.194, 199).
З матеріалів справи вбачається, ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року у справі №206/300/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про встановлення факту ухилення від надання допомоги спадкодавцю та усунення від права спадкування за закономбуло затверджено мирову угоду, відповідно до якої: 1. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , безумовно та безадресно відмовляється від прийняття спадщини за законом, що відкрилася після смерті дружини - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 домовилися розподілити між собою в натурі спадщину, яка залишилися після смерті їх матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: - транспортний засіб марки Москвич моделі 408, 1971 року випуску, VIN НОМЕР_1 , синього кольору, державний номер НОМЕР_2 , який залишився після смерті ОСОБА_4 підлягає спадкуванню ОСОБА_3 ; сторони погодили, що все належне майно ОСОБА_4 , щодо якого відкрилася спадщина після смерті останньої, у тому числі грошові кошти, діляться між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порівну. 3. Судові витрати кожної зі сторін покладено на ту сторону, яка їх понесла, та відшкодуванню не підлягають. 4. Після повного та вчасного виконання умов цієї мирової угоди сторони не будуть мати одна до одної жодних майнових претензій, пов'язаних з поділом спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 . Дана мирова угода набирає чинності з моменту її затвердження судом і діє до повного виконання зобов'язання, передбаченого цією мировою угодою. Провадження у справі закрито. Роз'яснено сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою (т.1 а.с.25).
Позивач зазначив, нотаріус перевірив реєстрацію права власності на спадкове майно за матір'ю позивача - ОСОБА_4 та з'ясував, що майно відсутнє.
Згідно довідки КП “ДМБТІ” ДОР від 26 січня 2022 року №982, виданої на запит приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Маєвської М.В., право власності за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності:
- ОСОБА_8 - 1/2 частина на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 1990 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №1-1521, зареєстроване в КП “ДМБТІ” ДОР та записано в реєстрову книгу №11 за реєстровим №36;
- ОСОБА_5 - 1/12 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 1981 року, виданого Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №3039, зареєстроване в КП “ДМБТІ” ДОР та записано в реєстрову книгу №11 за реєстровим №36;
- ОСОБА_5 - 4/12 частина на підставі договору дарування від 19 жовтня 1993 року, виданого Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №1-2628, зареєстроване в КП “ДМБТІ” ДОР та записано в реєстрову книгу №645 за реєстровим №4369-396;
- ОСОБА_5 - 1/12 частина на підставі рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року, зареєстроване в КП “ДМБТІ” ДОР в Реєстрі прав на нерухоме майно за реєстровим №23796469 (т.1 а.с.214, 219).
Встановлено, заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року у справі №2-1657/07 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/12 частину домоволодіння та припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості тієї частки були задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_4 на цю частину в розмірі 1/12 домоволодіння АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/12 домоволодіння АДРЕСА_1 в розмірі 13691 грн. (т.1 а.с.22)
11 березня 2002 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про скасування заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року у справі №2-1657/07 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/12 частину домоволодіння та припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості тієї частки (т.1 а.с.12).
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2008 року заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року у справі №2-1657/07 скасовано та призначено справу до розгляду (т.1 а.с.13).
Встановлено, що 27 червня 2008 року ОСОБА_5 подав до КП “ДМБТІ” ДОР заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року у справі №2-1657/07, яке було скасовано судом, та на підставі цього рішення були внесені відомості в Реєстр прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 23796469 та за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на 1/12 частину спірного домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 (т.1 а.с.27).
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2009 року позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/12 частину домоволодіння та припинення права особи на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості тієї частки була залишена без розгляду (т.1 а.с.11).
Таким чином, право власності на 1/12 частину спірного домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 , було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року, яке було скасовано ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер (т.1 а.с.91).
Із спадкової справи №15/2021, заведеної приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровьскої області Кудрявцевою Т.М. після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, 04 жовтня 2017 року ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчений та зареєстрований у реєстрі серія та номер бланка: НМІ 571581, яким заповів належну частину домоволодіння - 6/12 частин ОСОБА_1 (а.с.131-133).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №305042339, виданого Департаментом адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 є власником 6/12 часток житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер № НОМЕР_3 , виданого 08 червня 2022 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. Право власності зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 63806432 від 08 червня 2022 року.
Встановлено, за ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_1 , на підставі заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року, яке було скасовано ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2008 року, було зареєстровано право власності на 1/12 частину спірного домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 та на вказану частину домоволодіння ОСОБА_5 за життя склав заповіт на ім”я ОСОБА_1 .
Отже, видачею відповідачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 6/12 спірного домоволодіння, в тому числі і на 1/12 частину, на яке було зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2007 року, яке було скасовано ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2008 року, порушено спадкові права позивача ОСОБА_2 , який є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, позивна вимоги про визнання частково недійсним на 1/12 частку свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2022 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 є доведеною та обґрунтованою.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині 2 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству”, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року та на час прийняття оскаржуваних рішень) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству” унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” до набрання чинності цим Законом.
За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20.
Отримання відповідачем ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №150 на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , і як наслідок - реєстрація права власності на нього за відповідачем, порушує права позивача ОСОБА_2 , як спадкоємця 1/12 частини вказаного спадкового майна за законом.
Враховуючи, що вимога про визнання частково недійсним на 1/12 частку свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2022 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню і вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 63806432 від 08 червня 2022 року, приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевої Т.М. про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 6/12 часток домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
Стосовно позовної вимоги про визнання права власності за позивачем на спадкове майно, а саме на 1/24 частину домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , слід зазначити наступне.
Стаття 15 ЦК України передбачає, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».
Слід зазначити, доказів на підтвердження того, що позивач звертався до нотаріуса і йому було відмовлено відповідною постановою нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій матеріали справи не містять. Позивачем не надано доказів того, що ним втрачена можливість щодо оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку.
Враховуючи, що неможливість отримання позивачем ОСОБА_2 свідоцтва про права на спадщину за законом на час розгляду спору, не пов'язана ні з втратою правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, ні з оспорюванням відповідачем його права на отримання спадщини у порядку спадкування по закону, а тому відсутні визначені законом підстави для визнання за позивачем у судовому порядку права власності на 1/24 частину домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 .
Стосовно строків позовної давності слід зазначити наступне.
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Мандзюк О.Д. у суді першої інстанції було заявлено про застосування строків позовних давності у цій справі (т.1 а.с.172, 173).
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 про порушення свого права - наявність реєстрації права власності на 1/12 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 дізнався після смерті спадкодавця - його матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з довідки КП “ДМБТІ” ДОР від 26 січня 2022 року №982, яка була видана на запит приватного нотаріусу Дніпровського районного нотаріального округу Маєвської М.В. та в усному порядку нотаріусом було відмовлено в реєстрації права власності на спадкове майно за ОСОБА_4 (т.1 а.с.214, 219).
Тобто, про порушення прав позивач ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , дізнався у січні 2022 року.
Із вказаними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом позивач ОСОБА_2 звернувся до суду у серпні 2022 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України).
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
У справі встановлено, правова допомога позивачу ОСОБА_2 у цій справі надавалася адвокатом Маркело В.О. на підставі договору №33 про надання правничої допомоги від 26 вересня 2022 року (т.1 а.с.243, 244).
Відповідно до акту виконаних робіт від 11 квітня 2023 року адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу у формі: ознайомлення з матеріалами справи, узгодження правової позиції, консультації в процесі розгляду справи; участь у судових засіданнях - 04 жовтня 2022 року, 31 жовтня 2022 року, 17 листопада 2022 року, 13 грудня 2022 року, 21 січня 2023 року, 07 лютого 2023 року, 23 лютого 2023 року, 11 квітня 2023 року (т.1 а.с.245).
Відповідно до довідки, виданої адвокатом Маркело В.О. Бороніним О.В. сплачено гонорар згідно договору №33 про надання правничої допомоги від 26 вересня 2022 року у розмірі 6000 грн. (т.1 а.с.246).
У позовній заяві ОСОБА_2 зазначав орієнтовний розрахунок понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. (т.1 а.с.46-50).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При встановленні розміру гонорару України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідач заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу надану позивачу, заперечень щодо їх розміру не надавав.
Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, також враховуючи, що відповідач не заперечував проти вказаного адвокатом розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., що є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мандзюк Ольги Дмитрівни - задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Маєвська Марія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Маєвська Марія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Визнати частково недійсним на 1/12 частку свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2022 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т.М., на ім'я ОСОБА_1 на 6/12 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 1 984 грн. 80 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова