Справа № 761/42778/21
Провадження № 2/761/486/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Марінченко Л.В.,
за участі
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Приткової М.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві Державної адміністрації про встановлення факту, який має юридичне значення та право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. За направленням на роботу від ПАТ «Трест «Київелектромонтаж» позивача тимчасово було поселено до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач проживає за зазначеною адресою з 13.04.2012 р. і на момент подачі позову, сплачує житлово-комунальні послуги. Крім того, за вищезазначеною адресою проживає також неповнолітня дитина - донька позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. За таких обставин позивач просить суд встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 гуртожитку та визнати право ОСОБА_1 користування житловим приміщенням з правом подальшої приватизації.
Провадження у справі відкрито 17.02.2023 р., відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представником відповідача надано відзив на позов, де зазначено наступне. ШРДА, як місцевий орган державної влади, діє на підставі і в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2012 р. № 1605 «Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ «ХК «Київміськбуд» до комунальної власності територіальної громади міста Києва», зокрема буд. АДРЕСА_1 , передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації. За наявними відомостями в кімнаті № 103 гуртожитку , на момент передачі будинку, за направленням та без реєстрації проживала ОСОБА_5 . Отже, в 2012 р. позивач в кімнаті гуртожитку не проживав.15.11.2021 р. ОСОБА_1 було відмовлено у постановці на квартирний облік , за відсутності ордера або направлення на вселення у гуртожиток. Позивач самовільно вселився в помешкання, у кімнаті ні позивач, ні члени його сім'ї не зареєстровані, приміщення не приватизовано. Виконавчим органом рішення щодо передачі спірного приміщення у постійне користування позивача не приймалось, ордер на вселення не видавався. Зважаючи на те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його вселення у спірне житло, представник відповідача вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що ОСОБА_1 не погоджується з доводами представника ШРДА. Позивач звернувся до суду з даним позовом виключно у зв'язку із відмовою Відділу обліку та розподілу житлової площі про взяття на квартирний облік та з огляду на те, що кожен громадянин України має право на приватизацію помешкань, які займають. Факт проживання позивача в кімнаті підтверджується належними і допустимими доказами - актом обстеження житлових умов та довідками про сплату рахунків за житлово-комунальні послуги. Встановлення факту проживання є необхідним для подальшу реалізацію права ОСОБА_1 на поліпшення житлових умов.
В судовому засіданні позивач, його представник підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову у зв'язку із його безпідставністю.
Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши наявні докази, та надавши їм належну оцінку суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Встановлено, що ПАТ «Трест «Київелектромонтаж» видано направлення № 1059 відповідно до якого ОСОБА_1 , що працює в ПАТ «Трест «Київелектромонтаж» надається 2 ліжко місця за адресою АДРЕСА_1 на період з 13.04.2012 по 31.12.2012.
За довідкою ПрАТ «Київелектромонтаж» 04.10.2012 р. позивач був звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ № 133-к від 29.09.2012 р.) з посади електромонтажника по освітленню та освітлювальних мереж по 2 розряду Спеціалізованого монтажного управління № 4 ВАТ трест «Київелектромонтаж».
Також встановлено, і не заперечується сторонами, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2013 р. № 1605 «Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ «ХК «Київміськбуд» до комунальної власності територіальної громади міста Києва», будинок АДРЕСА_1 було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Шевченківській районній в місті Києві державної адміністрації.
Як свідчить відповідь начальника відділу та розподілу житлової площі ШРДА № 28-55 від 26.03.2023 р. на запит в.о. начальника юридичного відділу Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, що листом від 15.11.2021 р. № 28-339 ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні на квартирний облік, так як до поданого пакету документів необхідно було надати копію ордеру або направлення на поселення у кімнату АДРЕСА_1 .
Як вбачається з паспорту позивача, копія якого наявна в матеріалах справи, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 19.06.2012 р. АДРЕСА_1 .
За довідкою № 1559/50 від 30.08.2016 р. про реєстрацію місця проживання особи за вищевказаною адресою зареєстровано доньку позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26.08.2016 р.
Акт обстеження житлових умов за адресою: АДРЕСА_6 , засвідчений КП «Керуюча компанія з обслуговування Шевченківського району м. Києва» від 08.10.2021 р. особистий рахунок відкрито на ОСОБА_1 , зазначене підтверджується також копіями квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг, копії яких долучено до матеріалів справи.
Позивач, його представник вказують на те, що права ОСОБА_1 потребують захисту у зв'язку неможливістю реалізації права на приватизацію.
Статтею 47 Конституції України серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 Цивільного кодексу України, далі ЦК України).
За вимогами ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.
Відповідно до абз. 2 ст. 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
З метою реалізації конституційного права громадян мешканців гуртожитків на житло, тобто для набуття такими громадянами власного помешкання, Верховною Радою України 04 вересня 2008 року було прийнято Закон України № 500VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності з 01 січня 2009 року.
Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).
За положеннями ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера його дії поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Разом з тим, п.п. 6, 8, 10, 13-15, ч. 1 ст. 1-1 зазначеного Закону визначено, що для цілей цього закону: жилі приміщення у гуртожитку приміщення у гуртожитку (жилі кімнати, жилі блоки чи жилі секції), призначені та придатні відповідно до вимог законодавства до житла, призначеного для постійного проживання у ньому; особи, які не мають власного житла, мешканці гуртожитку та члени їхніх сімей, у яких немає будь якого житла на праві власності на території України, розмір якого з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до ст. 34 Житлового кодексу Української РСР; невикористане право на приватизацію невикористане повністю або частково право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду за житловими чеками відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Право громадянина на приватизацію займаних ним жилих приміщень у гуртожитку зберігається у разі, якщо за ініціативою власника гуртожитку було здійснено переселення громадянина з одного гуртожитку до іншого з перереєстрацією місця проживання; користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі: а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР; б) договору оренди житла, укладеного згідно із ст.ст.810, 811-813 ЦК України, у випадках, визначених цим Законом; проживання у гуртожитку на правових підставах проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього закону, а саме: а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР; б) у гуртожитках колишніх державних і комунальних підприємств та організацій, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі масової приватизації та корпоратизації: до включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств та після передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього закону виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст.129 Житлового кодексу Української РСР; після включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств до передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього закону за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із ст. 129 Житлового кодексу Української РСР, або на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із ст. ст. 810, 811-813 ЦК України на вимогу власника гуртожитку (його представників), за умови, що мешканець гуртожитку або його сім'я були вселені у гуртожиток на підставі спеціального ордера та проживали у гуртожитку за договором найму жилого приміщення; проживання у гуртожитку протягом тривалого часу проживання у гуртожитку постійно сукупно п'ять і більше років. Вимога щодо проживання у гуртожитку протягом тривалого часу не поширюється на членів сім'ї громадянина, якому видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем жилого приміщення в гуртожитку, а також на мешканців гуртожитків, які на правових підставах були вселені у гуртожиток, фактично проживали в гуртожитку сукупно не менше одного року та стали учасниками антитерористичної операції у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України, органів внутрішніх справ України та інших військових формувань, створених відповідно до закону, та добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Статтею 2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» передбачено, що цей Закон не поширюється на громадян, які: 1)проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах тау зв'язку з роботою(службою)за контрактом; 2)мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом; 3)мешкають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена, або яким немає можливості повернути колишнє жиле приміщення; 4)потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; 5) проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання чинності цим Законом.
Тобто, однією з обставин, з якою пов'язано право особи на захист відповідно до вищевказаного закону, є правомірність її проживання в гуртожитку та користування гуртожитком.
Як вбачається із п. 14 ст. 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку на правових підставах проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме: а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 ЖК УРСР.
Згідно зі ст. 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
За положеннями ст. 130 ЖК України, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498 на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на дану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред'являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім'ї (для осіб, які не досягли 14років, свідоцтва про народження),включених до ордера. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.
Згідно п.7 вказаного Положення користування жилою площею здійснюється у гуртожитках державної та комунальної форми власності виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.
Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11 грудня 1984 року № 470, які діють і сьогодні (зі змінами) передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Ордер правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім'єю у жиле приміщення.
Крім того, відповідно до п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Мінжитлокомунгоспу від 16 грудня 2009 №396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №109/17404 від 29 січня 2010 року, до органу приватизації громадянином подається серед іншого копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 жодного документу, що посвідчує право на вселення у спірне приміщення - ордеру, спеціального ордеру, договору найму житлового приміщення, будь якого іншого документу не надав.
Натомість, направлення № 1059 свідчить про надання ОСОБА_1 , що працює в ПАТ «Трест «Київелектромонтаж» 2 ліжко місця за адресою АДРЕСА_1 на період з 13.04.2012 р. по 31.12.2012 без зазначення відповідного приміщення (кімнати).
За таких обставин, суд погоджується з доводами представника відповідача, що в розумінні ст. 99 ЖК України, тимчасові мешканці самостійного права на займане житлове приміщення не набувають.
Відтак, стороною позивача не доведено, що він має правові підстави на проживання у гуртожитку за вищевказаною адресою.
Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідним органом не приймалось рішення щодо передачі позивачу спірного приміщення у постійне користування, ордер на вселення, як це передбачено ЖК України, не видавався.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову ОСОБА_1 щодо встановлення факту його постійного проживання, права на проживання та права подальшої приватизації кім. АДРЕСА_1 .
Також слід зауважити, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим наказом Міністерства з питань житловокомунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, визначена відповідна процедура здійснення передачі житлових приміщень у гуртожитках державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279, 352,354,430 ЦПК України, ст.ст. 61,128, 129,130 ЖК України, Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві Державної адміністрації про встановлення факту, який має юридичне значення та право користування житловим приміщенням залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: