ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27.10.2023Справа № 910/7913/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 12.250,00 грн
Представники сторін: не викликались
СУТЬ СПОРУ:
22.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 12.250,00 грн пені.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.04.2015 транспортним засобом «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 допущено зіткнення з транспортним засобом «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 , у зв'язку з чим у ПрАТ «СК «Україна», відповідно договору страхування № АІ/5569700, виникло зобов'язання з відшкодування збитків. 20.11.2015 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. укладено договір відступлення права вимоги виплати страхового відшкодування, а в подальшому між ФОП Шиян Д.С. та позивачем було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-11/2015 від 30.11.2015, на підставі якого позивач набув права вимоги за договором страхування № АІ/5569700. В межах справи № 910/842/18 про визнання банкрутом ПрАТ «СК «Україна» було визнано грошові вимоги позивача у повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали № 910/842/18 від 15.06.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/842/18 від 17.07.2019 затверджено звіт ліквідатора та ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна». На підставі вищевикладеного позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято рішення про виплату відшкодування у зобов'язанні за договором страхування № АІ/5569700 лише у розмірі 46.070,24 грн. Розмір невиконаного зобов'язання перед позивачем становив 25.899,53 грн, з яких 12.250,00 грн пені, 22.085,58 грн інфляційних втрат, 3.813,95 грн 3% річних. У подальшому на підставі рішення Господарського суду міста Києва № 910/11903/21 від 08.11.2021 відповідачем сплачено 22.085,58 грн інфляційних втрат, 3.813,95 грн 3% річних. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 12.250,00 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2022 відкрито провадження у справі № 910/7913/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
26.09.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв'язку 22.09.2022), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.
07.10.2022 відповідачем до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7913/22 до закінчення касаційного перегляду справі № 910/16820/21 та № 910/16713/21 Верховним Судом.
12.10.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (подана до відправлення до поштового відділення зв'язку 05.10.2022).
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7913/22 від 18.10.2022 в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/7913/22 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7913/22 від 02.11.2022 зупинено провадження у справі № 910/7913/22 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/16820/21.
23.08.2023 від відповідача до суду надійшла заява, в якій відповідач просить врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21; відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та стягнути з позивача витрати відповідача на правову допомогу у розмірі 2.000,00 грн.
28.08.2023 та 29.08.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання, в якому позивач просить суд врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21; поновити провадження у справі № 910/7913/22; задовольнити позовні вимоги позивача та відмовити в задоволенні заяви Моторного (транспортного) бюро України про стягнення з позивача судових витрат.
Судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 задоволено касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 поновлено провадження у справі № 910/7913/22.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
25.04.2015 в м. Харкові по пр. Леніна відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно із постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.06.2015 у справі № 638/8122/15-п визнано винним водія транспортного засобу «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5569700 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна».
29.04.2015 ОСОБА_2 (власник автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 ) подав до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.
За наслідками проведення огляду пошкодженого автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 складено звіт про незалежну оцінку від 27.04.2015, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику даного автомобіля становить 54.661,37 грн.
20.11.2015 між ОСОБА_2 (цедент) та Фізичною особою - підприємцем Шиян Д.С. (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ. Загальна сума боргу (страхового відшкодування), що передана цедентом складає 49.000,00 грн.
30.11.2015 між Фізичною особою - підприємцем Шиян (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор, позивач) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-11/2015 (далі - договір № 5/30-11/2015).
Відповідно до п. 1.1 договору № 5/30-11/2015 в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 20.11.2015 на суму 49.000,00 грн.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 договору № 5/30-11/2015).
Пунктом 1.4. договору № 5/30-11/2015 передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 1 додатку № 1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.11.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5569700, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ «Маркс.Капітал».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5569700.
24.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5569700. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал».
З доданого до заяви про уточнення грошових вимог додатку вбачається, що він включає вимоги за договором № 5/30-11/2015, а саме 49.000,00 грн страхового відшкодування, 3.813,95 грн 3% річних, 22.085,58 грн інфляційних втрат, 12.250,00 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано конкурсним кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та визнано кредиторські вимоги на загальну суму 15.298.994,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ «СК «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
21.08.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі 87.149,53 грн, з яких: 49.000,00 грн страхового відшкодування, 3.813,95 грн 3% річних, 22.085,58 грн інфляційних втрат, 12.250,00 грн пені.
06.09.2019 відповідачем частково виконано зобов'язання за договором страхування №АС/3957843, зокрема, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 46.070,24 грн. Інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені залишена з боку відповідача без задоволення.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 25.899,53 грн, з яких 22.085,58 грн інфляційних втрат та 3.813,95 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 у справі № 910/11903/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» задоволено, стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України 22.085,58 грн інфляційних втрат, 3.813,95 грн 3% річних, 5.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір в сумі 2.270,00 грн.
З огляду на те, що відповідач здійснив виплату лише суми страхового відшкодування, а рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 у справі № 910/11903/21 було стягнуто 3% річних та інфляційні втрати, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 12.250,00 грн пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (п. 3 ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України).
За положенням статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 (надалі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.
Моторне (транспортне) страхове бюро України є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до вищевказаної статті, у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору. У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутсвта або Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПАТ «СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною 8 статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим, згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (ст. 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 ст. 20 Закону № 1961-IV.
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону №1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто, Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов'язаннями.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
Водночас встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов'язку із відшкодування пені, нарахованої у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов'язання ПАТ «СК «Україна» за полісом № АІ/5569700, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023, викладеної у справі № 910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України пені у розмірі 12.250,00 грн.
При цьому, судом враховано наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21, проте підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, відсутні.
Щодо заявленої відповідачем у відзиві на позовну заяву заяви про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» є такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати позивача по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Стосовно розподілу витрат відповідача на правову допомогу в розмірі 2.000,00 грн слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У відзиві наведено попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які відповідач планує понести на правову допомогу, а саме в розмірі 10.000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У поданій 23.08.2023 заяві про розподіл судових витрат відповідач заявив про стягнення з позивача 2.000,00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
12.10.2021 між відповідачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» (виконавець) укладений договір про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021, за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобов'язання надавати послуги у сфері права (далі - послуги). Послуги, що надаються на підставі договору, складаються з комплексу дій та/чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, визначеної замовником, за конкретними дорученнями замовника…
Замовником на представництво інтересів Моторного (транспортного) страхового бюро України адвокату Проц Андрію Володимировичу видано довіреність за № 6-01/126 від 21.12.2021.
Підтвердженням того, що Проц Андрій Володимирович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10 від 18.09.2020.
Пунктом 4.1 договору про надання послуг визначено, що надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами. У додатковій угоді обов'язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.
У додатковій угоді № 791 від 29.08.2022 сторони погодили, що розмір винагороди адвоката (у даній справі) становить 2.000,00 грн.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 791 від 29.08.2022 оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.
Суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи відповідного акту виконаних робіт за наявності погодження фіксованого розміру винагороди та фактичного надання правової допомоги у даній справі не є підставою для відмови в компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони.
Доказів сплати позивачем Адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» гонорару в сумі 2.000,00 грн не подано.
Разом з цим, Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, не підтверджено неспівмірність розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу зі складністю спору.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати відповідача на правову допомогу покладаються на позивача повністю в сумі 2.000,00 грн.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, 10, код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) 2.000 (дві тисячі) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова