ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4487/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Тімочкіна М.В.
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", м. Київ
про стягнення 514 904,68 грн та виселення
Представники:
від позивача: Корольова Д.В.;
від відповідача: Лисих Р.В.;
СУТЬ СПОРУ:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", в якій просить суд:
- стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Державного бюджету України неустойку у розмірі 514 488,57 грн та пеню у розмірі 416,22 грн;
- виселити Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" з нежитлового вбудованого приміщення та частини даху, площею 13,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Дніпро, вул. Дзержинського, б. 2 на технічному поверсі та на даху чотирьохповерхової будівлі, що знаходиться на балансі Державної митної служби України.
Суд ухвалою від 22.08.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 13.09.2023.
30.08.2023 відповідач подав до суду клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Ухвалою від 31.08.2023 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
11.09.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що постійно та в повному обсязі виконував всі взяті не себе зобов'язання, що були передбачені умовами укладеного договору оренди нерухомого майна, у тому числі щодо вчасної та в повному обсязі сплати всіх орендних платежів за договором оренди до дня звернення позивачем з позовною заявою. В матеріалах справи відсутні рахунки на підтвердження необхідності сплати відповідачем неустойки, у т.ч. передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, з моменту припинення строку дії договору та до моменту звернення позивача з позовною заявою. Таким чином, зазначення позивачем про наявність заборгованості з неустойки в «позадоговірний» період (з 15.08.2020 по 15.07.2023) у розмірі 514 488,46 грн мають бути обґрунтовані позивачем щодо причин, підстав, строків та обставин їх нарахування. Відповідно до наданого разом з позовом розрахунку позивачем визначено строк для нарахування та стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення річчі згідно з ч.2 ст. 758 ЦК України, наразі, у сумі 514 488,46 грн за період з 15.08.2020 по 15.07.2023. Відповідач зазначив, що в зазначений період відповідач постійно щомісячно здійснював оплату платежів у розмірі, що були визначені умовами п.3.6. договору, зокрема, на користь позивача 50% орендної плати, що підтверджується наданою довідкою про проведені оплати за період з 19.07.2020 по 31.08.2023 та наявними платіжними дорученнями. Відповідачем були сплачені кошти (орендна плата) саме за оренду майна, а не сплата неустойки, що у повному обсязі підтверджується призначенням зазначених платежів та відповідає умовам п. 3.7. договору (щодо оформлення платіжних доручень). Відповідач вважає, що вимоги про стягнення неустойки у зазначеному позивачем розмірі 514 488,46 грн не підлягають задоволенню судом. Зазначив, що відповідно до приписів норм ст. 258, 261, ЦК України строк позовної давності щодо вимог позивача за період (у т.ч. починаючи з жовтня 2017 року) по 17.08.2023 минув. Керуючись правом, наданим нормою статей 266, 267 ЦК України, відповідач заявляє клопотання (заяву) про застосування до спірних правовідносин позовної давності та застосування наслідків спливу позовної давності. У зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та застосувати до спірних правовідносин (вимоги по сплаті пені) спеціальної позовної давності та наслідки спливу позовної давності.
13.09.2023 до підготовчого засідання не з'явились представники позивача та відповідача. 11.09.2023 відповідач подав клопотання про проведення підготовчого засідання у справі у відсутність його представника та про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Суд ухвалою від 13.09.2023 відклав підготовче засідання на 09.10.2023. Клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнив.
В підготовче засідання 09.10.2023 з'явився представник відповідача. Представник позивача в підготовче засідання не з'явився.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 09.10.2023 заявив усне клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Суд ухвалою від 09.10.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 25.10.2023. Постановив провести судове засідання у справі № 904/4487/23 з Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судове засідання 25.10.2023 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2023 заявив усне клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 25.10.2023 оголошено перерву до 08.11.2023.
Суд ухвалою від 25.10.20232 постановив провести судове засідання у справі № 904/4487/23 з Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
08.11.2023 позивач подав письмові пояснення.
В судове засідання 08.11.2023 з'явились представники позивача та відповідача.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
19.09.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях) (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна") (орендар) було укладено договір оренди № 12/02-4337-ОД (далі - договір).
Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове вбудоване приміщення та частина даху будівлі, реєстровий номер 00033005.64.ААААЖЖ170 (далі - майно) площею 13,6 кв м, розміщене за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 2, на технічному поверсі та на даху чотирьохповерхової (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Державної митної служби України (далі - балансоутримувач), користувач - Академія митної служби України, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 18.08.2011 і становить за незалежною оцінкою 75 227,00 грн (п. 1.1. договору).
Майно передається в оренду з метою розміщення оператору телекомунікацій, який надає послуги з рухомого зв'язку. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п. 1.2. договору).
Орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна (п. 2.1. договору).
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно (п. 2.2. договору).
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2011 року 1880,68 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень (п. 3.1. договору).
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. договору).
Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:
- 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 940,34 грн;
- 50% - балансоутримувачу у розмірі 940,34 грн, щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення (п. 5.5. договору).
Цей договір укладено строком 1 рік, що діє з 19.09.2011 до 18.09.2012 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до п. 5.20, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (п. 10.1. договору).
Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 10.3. договору).
Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; у разі смерті орендаря (якщо орендарем с фізична особа); та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (п. 10.9. договору).
Всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійсненні в письмовій формі та підписані обома сторонами (п. 10.10. договору).
У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.11. договору).
Актом приймання-передачі від 19.09.2011 (а.с. 14) позивач передав, а відповідач прийняв в оренду державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення та частина даху будівлі, площею 13,6 кв м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 2, на технічному поверсі та на даху чотирьохповерхової (будинку, приміщення, будівлі).
12.03.2014 сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору (а.с. 15), в якій дійшли згоди викласти п. 3.1. та 3.6. договору в наступній редакції:
"3.1. Орендна плата у розмірі 2497,53 гривень/базова за серпень місяць 2011 року, без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з вересня 2011 року, розрахована за «Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна», яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї."
"3.6. Орендна плата згідно розрахунку (додаток 1) перераховується таким чином:
- 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 1248,77 грн;
- 50% - балансоутримувачу у розмірі - 1248,76 грн."
22.08.2016 сторони підписали додаткову угоду про внесення змін до договору (а.с. 17-18), в якій дійшли згоди викласти у Розділі 1. Предмет договору, вартість орендованого майна в наступній редакції: "... вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 23.02.2016 складає за незалежною оцінкою 62 749,00 грн."; відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку з тим, що у результаті переоцінки орендованого державного майна базова орендна плата за новою оцінкою є нижчою ніж орендна плата проіндексована за попередньою оцінкою, п.п. 3.1. та 3.6. договору залишаються незмінними; доповнити п. 10.1. договору абзацом 2 та викласти його в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 19.09.2014 по 18.08.2017 включно". Абзац 2 п. 10.1. вважати абзацом 3, та викласти його в наступній редакції: "У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди."
02.11.2017 сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору (а.с. 19), в якій вирішили абзац 2 п. 10.1. договору викласти в наступній редакції: «Цей договір є пролонгованим з 19.08.2017 по 18.07.2020 включно.».
Листом № 11-02-04015 від 27.07.2020 (а.с. 21-22) Регіональне відділення повідомило відповідача про припинення договору з 19.07.2020. Крім того, у вказаному листі Регіональне відділення зазначило про необхідність повернення майна за актом приймання-передачі.
В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаного листа позивач надав до суду копії списків згрупованих відправлень та фіскального чеку (а.с. 22-23).
Однак, як зазначає позивач, орендоване майно орендарем так і не повернуто.
Позивач зазначає, що договір оренди був припинений з 19.07.2020. Так, за час незаконного використання державного майна Регіональним відділенням нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення за період з 15.08.2020 по 15.07.2023 в сумі 514 488,46 грн.
У прохальній частині позовної заяви позивач вказав розмір неустойки 514 488,57 грн, однак у тексті позовної заяви та безпосередньо у детальному розрахунку зазначив 514 488,46 грн. У судовому засіданні 08.11.2023 представник позивача пояснив, що при виготовленні позовної заяви будо допущена описка і просить стягнути неустойку у розмірі 514 488,46 грн.
Позивач стверджує, що 28.03.2023 звернувся до орендаря з претензією № 11-12-01347 щодо повернення майна та сплати неустойки.
Господарський суд зазначає, що вказана претензія в матеріалах справи відсутня.
Проте, як зазначає позивач, відповідь на вказану претензію від відповідача не надходила, майно з оренди не повернуто, борг не сплачено, що стало причиною для звернення до суду.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1,2,5 ст.762 Цивільного кодексу України).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Як вказано вище, 02.11.2017 сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору (а.с. 19), в якій вирішили абзац 2 п. 10.1. договору викласти в наступній редакції: «Цей договір є пролонгованим з 19.08.2017 по 18.07.2020 включно.».
27.12.2019 набрав чинності Закон України “Про оренду державного та комунального майна” (введений в дію з 01.02.2020) та Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок), якими відповідно встановлено порядок продовження договорів оренди державного майна.
Господарський суд наголошує, що відповідно до ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.
Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.
Оскільки строк дії договору оренди визначено його сторонами до 18.07.2020 включно, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних орендних правовідносин підлягали застосуванню положення статей 18, 19 Закону України № 157-ІХ.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (в редакції, що діла на момент виникнення спірних правовідносин) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:
- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше;
- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;
- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;
- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають:
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів;
- релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній;
- Пенсійний фонд України та його органи;
- дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають:
- музеї;
- державні та комунальні підприємства, установи, організації у сфері культури і мистецтв чи громадські організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки або їх члени під творчі майстерні);
- заклади освіти всіх форм власності, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності;
- громадські організації ветеранів для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів;
- реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для розміщення таких реабілітаційних установ;
- державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги";
- державні видавництва і підприємства книгорозповсюдження;
- вітчизняні видавництва та підприємства книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру);
- народні депутати України і депутати місцевих рад для розміщення громадської приймальні;
- потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу з метою проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
- потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організації конгресів і торговельних виставок.
З огляду на викладене, оскільки договір оренди вже неодноразово продовжувався, а відповідач (орендар) не належить ні до суб'єктів, перелік яких наведений у частинах першій, другій статті 15 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ні до підприємств, що надають соціально важливі послуги населенню, цей договір підлягає продовженню виключно за результатами проведення аукціону.
Таким чином, у позивача були відсутні підстави для продовження договору оренди без проведення аукціону.
Так, позивач листом № 11-02-04015 від 27.07.2020 (а.с. 21-22) повідомив відповідача про припинення договору з 19.07.2020.
Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону (ч. 9 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Як вказано вище, строк дії договору оренди визначено його сторонами до 18.07.2020 включно.
Відповідно до п. 10.1. договору (в редакції додаткової угоди від 22.08.2016) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
Докази укладання сторонами додаткової угоди до договору, якою б строк дії договору оренди було продовжено в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 10.9. договору чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
З огляду на викладене, договір оренди припинив свою дію з 19.07.2020.
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Докази повернення відповідачем орендованого майна балансоутримувачу в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
За змістом наведених норм договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим орендна плата за користування майном за умовами договору, що припинився не нараховується.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Відповідач доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення об'єкта з оренди після закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав.
Суд відзначає, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов'язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.
Отже відсутні підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.
Позивач нарахував та просить стягнути неустойку за період з 15.08.2020 по 15.07.2023 у розмірі 514 488,46 грн.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує на те, що орендар у спірний період користувався орендованим майном та сплачував на користь позивача 50% орендної плати на підставі п.3.6 договору оренди, в тому числі за період з серпня 2020 року по травень 2023 року сплатив позивачу орендну плату в сумі 118 979,38 грн, на підтвердження чого надав платіжні доручення:
- № 0010172190 від 12.08.2020 про сплату позивачу 1717,02 грн;
- № 0010187458 від 01.09.2020 про сплату позивачу 1257,92 грн;
- № 0010188107 від 02.09.2020 про сплату позивачу 2957,08 грн;
- № 0010207544 від 30.09.2020 про сплату позивачу 2951,17 грн;
- № 0010230461 від 30.10.2020 про сплату позивачу 14,76 грн;
- № 0010233057 від 02.11.2020 про сплату позивачу 2980,75 грн;
- № 0010254278 від 30.11.2020 про сплату позивачу 3010,56 грн;
- № 0010002291 від 04.01.2021 про сплату позивачу 3049,70 грн;
- № 0010006992 від 11.01.2021 про сплату позивачу 21,84 грн;
- № 0010024313 від 02.02.2021 про сплату позивачу 3077,14 грн;
- № 0010047985 від 02.03.2021 про сплату позивачу 3117,15 грн;
- № 0010074638 від 08.04.2021 про сплату позивачу 6,23 грн;
- № 0010081892 від 15.04.2021 про сплату позивачу 3049,70 грн;
- № 0010081893 від 15.04.2021 про сплату позивачу 21,84 грн;
- № 0010095209 від 06.05.2021 про сплату позивачу 3201,84 грн;
- № 0010112630 від 31.05.2021 про сплату позивачу 3224,25 грн;
- № 0010157878 від 30.07.2021 про сплату позивачу 3246,78 грн;
- № 0010189786 від 10.09.2021 про сплату позивачу 3250,03 грн;
- № 0010189787 від 10.09.2021 про сплату позивачу 3246,78 грн;
- № 0010204267 від 30.09.2021 про сплату позивачу 3243,53 грн;
- № 0010230589 від 02.11.2021 про сплату позивачу 3282,45 грн;
- № 0010259033 від 10.12.2021 про сплату позивачу 3311,99 грн;
- № 0010010853 від 14.01.2022 про сплату позивачу 3338,48 грн;
- № 0010021326 від 31.01.2022 про сплату позивачу 3358,51 грн;
- № 0010043157 від 28.02.2022 про сплату позивачу 3402,17 грн;
- № 0010061460 від 31.03.2022 про сплату позивачу 3456,61 грн;
- № 0010082430 від 04.05.2022 про сплату позивачу 3612,15 грн;
- № 0010100488 від 01.06.2022 про сплату позивачу 3724,13 грн;
- № 0010216245 від 08.12.2022 про сплату позивачу 4213,43 грн;
- № 0010216246 від 08.12.2022 про сплату позивачу 3962,38 грн;
- № 0010216247 від 08.12.2022 про сплату позивачу 3990,12 грн;
- № 0010216248 від 08.12.2022 про сплату позивачу 4034,01 грн;
- № 0010216249 від 08.12.2022 про сплату позивачу 4110,66 грн;
- № 0010219317 від 13.12.2022 про сплату позивачу 4242,92 грн;
- № 0010010136 від 16.01.2023 про сплату позивачу 4272,62 грн;
- № 0010084067 від 04.05.2023 про сплату позивачу 4336,95 грн;
- № 0010084068 від 04.05.2023 про сплату позивачу 4306,80 грн;
- № 0010084069 від 04.05.2023 про сплату позивачу 4402,00 грн.
Господарський суд зазначає, що з наданих відповідачем платіжних доручень вбачається, що у період з 12.08.2020 по 04.05.2023 відповідач сплатив позивачу орендну плату в сумі 116 004,45 грн.
Суд звертає увагу, що при здійсненні розрахунку неустойки на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України позивачем не враховано сплачені відповідачем у період з 12.08.2020 по 04.05.2023 кошти за весь час користування нерухомим майном після закінчення договору оренди у розмірі 116 004,45 грн.
Господарський суд враховує висновки, наведені у постанові Об'єднаної Палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Також з вищенаведених норм права випливає, що при оренді державного майна орендна плата сплачується орендодавцю та балансоутримувачу, а неустойка, у разі неповернення орендованого майна - лише орендодавцю.
Питання сплаченої балансоутримувачу орендної плати після припинення договору оренди повинно вирішуватися між відповідачем та балансоутримувачем.
Таким чином, здійснені відповідачем оплати фактично є частиною неустойки за позадоговірне користування майном. Отже, сплачена орендодавцю орендна плата за період з 12.08.2020 по 04.05.2023 у розмірі 116 004,45 грн підлягає зарахуванню в рахунок сплати, передбаченої ст. 785 ЦК України неустойки.
З урахуванням викладеного є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 398 484,01 грн (514 488,46 грн - 116 004,45 грн).
Як встановлено судом вище, договір оренди припинив свою дію з 19.07.2020.
Відповідно до п. 5.5. договору орендар зобов'язується, у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.
У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.11. договору).
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Докази повернення відповідачем орендованого майна балансоутримувачу в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, господарський суд вважає позовні вимоги про виселення Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" з нежитлового вбудованого приміщення та частини даху, площею 13,6 кв.м, розміщених за адресою: м. Дніпро, вул. Дзержинського, б. 2, на технічному поверсі та на даху чотирьохповерхової будівлі, що знаходиться на балансі Державної митної служби України обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 416,22 грн за період 16.10.2017 по 16.08.2020.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Господарський суд зазначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.
Законом, у даному випадку, не передбачено розмір штрафних санкцій, таким чином підлягають застосуванню штрафні санкції, передбачені договором. Господарський суд зазначає, що стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати не передбачено умовами укладеного між сторонами договору.
З огляду на викладене, оскільки стягнення пені умовами укладеного між сторонами договору не передбачено, то нарахування позивачем пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати орендної плати є необґрунтованим. Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 416,22 грн задоволенню не підлягають.
Відповідач у відзиві просить суд застосувати до спірних правовідносин (вимоги по сплаті пені) спеціальної позовної давності та наслідки спливу позовної давності.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вказано вище, суд дійшов висновку що нарахування позивачем пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати орендної плати є необґрунтованим, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 416,22 грн.
Враховуючи викладене, клопотання відповідача про застосування до правовідносин позовної давності задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача - 1746,30 грн за майнову вимогу(22,61 %), на відповідача - 8661,27? грн, з яких: 5977,27 грн за майнову вимогу (77,39%) та 2684,00 грн за немайнову вимогу.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6, ідентифікаційний код 42767945) 407 145,28 грн, з яких: 398 484,01 грн неустойка, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 8661,27 грн, про що видати наказ.
Виселити Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ідентифікаційний код 14333937) з нежитлового вбудованого приміщення та частини даху, площею 13,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Дніпро, вул. Дзержинського, б. 2 на технічному поверсі та на даху чотирьохповерхової будівлі, що знаходиться на балансі Державної митної служби України, про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 08.11.2023
Суддя І.В. Мілєва