ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 380/13906/21
адміністративне провадження № К/990/24877/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу № 380/13906/21
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів, скасування наказу,
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року , прийняте у складі головуючого судді Кузана Р.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючої Хобор Р.Б., суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату в розмірі 14 482 гривні 76 коп;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованості належних сум при звільненні в розмірі 345831,47 грн, а саме заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 27.05.2021 по дату постановлення рішення судом.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про незаконність оскаржуваного наказу, яким відповідач з 14.05.2021 скасував йому надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи, оскільки у відповідача не було законодавчих підстав для скасування вказаної надбавки. Також позивач не погоджується із розміром компенсації за невикористані дні відпустки, яку відповідач нарахував йому після його звільнення за власним бажанням з 26.05.2021. Зазначив, що працюючи з 1995 року в органах прокуратури, його стаж роботи складає більше 10 років, а тому тривалість його відпустки становить 45 календарних днів, отже сумарна кількість днів невикористаної відпустки за період з 23.10.2014 по 26.05.2021 становить 315 календарних днів. Відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Позивач уважає, що розрахунковий період слід обчислювати з 01.05.2020 по 30.04.2021. Кількість робочих днів у розрахунковому періоді становить 251. Кількість календарних днів - 355. Середньоденна заробітна плата 2335,64 грн. Тобто, із розрахунку позивача, компенсація за дні невикористаної відпустки становить 520189,79 грн ((251*2335,64)/355*315), а із врахуванням виплаченої суми 345831,47 грн (520189,79-174358,32).
3. Позивач просить також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 27.05.2021 по дату постановлення рішення у справі відповідно до статті 117 КЗпП України.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 271687,98 грн з нарахуванням, утриманням та перерахуванням у відповідні бюджети/фонди передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент поновлення позивача на посаді в травні 2021 року порядок нарахування надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи змінився, відтак ця надбавка не могла нараховуватись та виплачуватись позивачу у розмірі, встановленому йому наказом № 576ц від 01.04.2014. Також позивач в період з 24 жовтня 2014 року по 13 травня 2021 року не перебував на займаній посаді в Генеральній прокуратурі України (Офісі Генерального прокурора), відтак фактично не виконував завдань та функцій за посадою, тобто, якість роботи позивача у вказаний період об'єктивно не могла бути оцінена. Тому суд дійшов висновку про те, що Генеральний прокурор, скасовуючи позивачу надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством.
6. Стягуючи з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 271687,98 грн, суд першої інстанції виходив із того, що сумарний заробіток позивача за останні 12 місяців перед виплатою компенсації за невикористані дні відпустки (розрахунковий період з 01.05.2020 по 30.04.2021) становить 369498,28 грн.
7. Визначаючи фактичний розмір заробітку позивача за період з 01.05.2020 по 05.10.2020, суд, пославшись на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №813/7874/14, врахував середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 2335,64 грн та виходив із того, що за вказаний період було 107 робочих днів, відтак, розмір заробітної плати позивача у вказаний період у складі загальної суми виплаченого йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 249913,48 грн (2335,64 х 107 р.д.).
8. За період з 06.10.2020 по 30.04.2021 суд першої інстанції врахував середньоденну заробітну плату позивача в розмірі 830,45 грн (без урахування коефіцієнту підвищення посадового окладу), яку було встановлено у справі № 380/10648/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 06.10.2020 по 13.05.2021, тому розмір заробітної плати позивача за період з 06.10.2020 по 30.04.2021 становить 119584,80 грн (124567,50 грн (середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 06.10.2020 по 13.05.2021) - 4982,70 грн (середній заробіток з 01.05.2021 по 13.05.2021).
9. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сумарний заробіток позивача за розрахунковий період становить 369498,28 грн (249913,48 грн + 119584,80 грн), а тому загальна сума компенсації за невикористані позивачем дні відпустки за період з 24.10.2014 по 14.05.2021 становить 446 046,30 грн (369498,28 грн : 251 (кількість робочих днів) = 1472,10 грн (середній заробіток) х 303 днів відпустки = 446046,30 грн).
10. З урахуванням фактично виплаченої позивачу суми компенсації за невикористані дні відпустки, суд стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 271 687,98 грн (446046,30 - 174358,32 грн).
11. У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд відмовив через те, що така вимога є передчасною, оскільки відповідач не провів із позивачем остаточний розрахунок при звільненні.
12. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування ОСОБА_1 з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 547823,36 грн (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот двадцять три гривні 36 копійок); зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 по 10.08.2022.
13. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наказ про скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи є необґрунтованим, тобто таким, який не має підстав для його прийняття, оскільки відповідач не зазначив у наказі причин для скасування позивачу вказаної надбавки. У зв'язку із цим, суд задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої заробітної плати за травень 2021 року в сумі 14482,76 грн.
14. Задовольняючи позовну вимогу про стягнення суми компенсації за дні невикористаної відпустки з 2014 року по 2021 рік, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за період з 01.05.2020 по 30.04.2021 (розрахунковий період) середньоденна заробітна плата позивача становила 2335,64 грн (такий розмір встановлений у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 813/7874/14), тому ураховуючи, що кількість днів невикористаної позивачем відпустки є 303, то сума компенсації позивачу днів невикористаної відпустки становить 707 698,92 грн (303х2335,64). Зважаючи на ту обставину, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 174 358,32 грн, то на користь позивача суд стягнув 533 340,60 грн (707 698,92 - 174 358,32).
15. Також суд апеляційної інстанції зазначав про те, що оскільки позивач звільнився з посади 26.05.2021, а відповідач не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та заробітну плату за травень 2021 року у належному розмірі, то відповідач порушив строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП України, а тому суд уважав, що у відповідача є відповідний обов'язок нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 по 10.08.2022, тобто по дату прийняття апеляційним судом постанови, оскільки саме цей період визначив позивач та протягом цього періоду триває затримка розрахунку.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. Не погоджуючись із рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в решті позовних вимог ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
17. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, касатор посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
18. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, включивши у розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки невиплачену суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, неправильно застосували положення пункту 2 Порядку № 100 без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №818/1551/17. Так, відповідач зазначає, що у травні 2021 року позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 05.10.2020 у розмірі 2 485 431, 46 грн, який відповідно до вимог чинного законодавства має враховуватися при розрахунку ОСОБА_1 компенсації за 303 дні невикористаних відпусток. Отже, суму компенсації було розраховано із визначеної Восьмим апеляційним адміністративним судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 813/7874/14, яка була виплачена за розрахунковий період, який повинен включатися для розрахунку суми компенсації за невикористані відпустки. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 575, 44 грн (204 281, 79 грн (сумарний заробіток за останні 12 місяців, який у даному випадку склав розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого за період, визначений у справі № 813/7874/14)/ 355 календарних днів (без святкових днів), а тому сума компенсації за 303 дні невикористаних відпусток становить 174 358, 32 грн (575, 44 грн х 303 дні невикористаних відпусток), яка і була виплачена позивачу.
19. Також касатор вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505, пункт 2.8 Положення про порядок встановлення і виплати надбавок і доплат до посадових окладів працівників органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 85 від 18.06.2015 та статті 2 Закону України "Про оплату праці" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №805/3983/17-а стосовно надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.
20. Крім того касатор посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст.ст.116, 117 КЗпП при вирішенні спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17, від 17 січня 2019 року у справі №2-1579/11. Відповідачем вказано на те, що судом не встановлено наявності та ступеню вини відповідача при допущенні затримки виплати позивачу за період з 27.05.2021 по 10.08.2022.
ІV. Позиція інших учасників справи
21. Позивач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю, а оскаржуване судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року.
23. Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07 листопада 2023 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
25. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Львівського окружного адміністративного суду № 813/7874/14 від 05.10.2020 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2501-ц від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24.10.2014. Стягнуто з Офісу Генерального, як правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 1234879,15 грн. (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев'ять гривень 15 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства; зобов'язано Офіс Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
26. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 17439,55 грн суд допустив до негайного виконання.
27. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.02.2021 змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №813/7874/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: стягнув з Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2485431,46 грн, в решті рішення залишив без змін. В цій постанові суд апеляційної інстанції вказав, що коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника управління в період з 06.09.2017 по 05.10.2020 становить 2,25, тому середньоденна заробітна плата становить 2335,64 грн (1038,06 х 2,25).
28. 14.05.2021 Генеральний прокурор Офісу Генерального прокурора видав наказ №556ц, відповідно до пункту другого якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.
29. Наказом Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року
№ 113-IX позивачу скасовано з 14.05.2021 надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, встановлену до звільнення з роботи.
30. 25.05.2021 позивач подав відповідачу заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 26.05.2021 та просив провести розрахунок при звільненні, виплативши компенсацію за невикористані дні відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2014-2021 років.
31. Наказом Офісу Генерального прокурора від 25.05.2021 №704ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 26.05.2021 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
32. 25.05.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати письмовий розрахунок всіх належних йому виплачених сум при звільненні (зокрема, заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, матеріальна допомога) з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
33. Відповідач листом від 10.06.2021 № 21-1513вих-21 повідомив позивача, що виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 000 772,33 грн та компенсацію за невикористані 303 дні відпустки у розмірі 174358,32 грн.
VІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
34. Конституція України.
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
36. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
37. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
38. Приписами статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
39. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
40. Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
41. Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
42. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
43. Абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
44. В абзаці 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
45. Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
46. Відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку № 100 Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
47. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
48. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
49. За змістом пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
50. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100», яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку № 100 виключено пункт 10.
51. Постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова Кабінету Міністрів України №505) (в редакції, яка діяла на момент призначення позивача на посаду в Генеральній прокуратурі України), затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури та надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати, зокрема, надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи) - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин (ранг державного службовця) та вислугу років.
52. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується;
53. В період 2014-2020 років у постанову Кабінету Міністрів України №505 неодноразово вносились зміни. Станом на травень 2021 року абзац шостий підпункту 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 викладено в новій редакції, відповідно до якої надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи), надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.
54. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується.
VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
55. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
56. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
57. Касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
58. У касаційній скарзі касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №805/3983/17-а щодо надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.
59. Спірним у цій справі є, зокрема, питання правомірності скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.
60. Верховний Суд уже розглядав справи з подібними правовідносинами, у яких визначив підстави для встановлення стимулюючих виплат прокурорам та умови зміни їхнього розміру або їх скасування.
61. У постанові від 25.03.2020 у справі № 805/3983/17 Верховний Суд указав, що надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи охоплюється заробітною платою прокурора, але її встановлення є правом прокурора, для реалізації якого має бути певне об'єктивне підґрунтя. Тобто право отримати таку надбавку не може бути безумовним і пов'язуватися лише з фактом перебування на посаді в органі прокуратури. Вище зазначено, що враховується при визначенні розміру надбавки, з чого можна зробити висновок, що ця виплата передбачає виконання хоча б певного обсягу роботи».
62. Подібна за змістом правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №808/932/17, від 22.10.2020 в справі №825/1788/16, від 13 жовтня 2021 року в справі №808/900/17 та від 12 січня 2023 року в справі № 640/25901/19.
63. Отже, за своїм змістом надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи є стимулюючою виплатою, що встановлюється працівникам прокуратури виходячи з результатів роботи, з метою заохочення та мотивації.
64. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач в період з 24 жовтня 2014 року по 13 травня 2021 року не перебував на займаній посаді в Генеральній прокуратурі України, відтак фактично не виконував завдань та функцій за посадою начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
65. Суд першої інстанції у цій справі обґрунтовано звернув увагу на те, що заробітна плата за вказаний період після поновлення на посаді нарахована та виплачена позивачу виходячи з середнього її розміру, тобто не з урахуванням ефективності його роботи, а у зв'язку з перебуванням у цей період у вимушеному прогулі. Тобто, якість роботи позивача у вказаний період об'єктивно не могла бути оцінена.
66. Ураховуючи наведену правову позицію та обставини цієї справи, колегія суддів Верховного Суду уважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Генеральний прокурор, скасовуючи позивачу надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 557ц від 14.05.2021 є необґрунтованими.
67. Також суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора недорахованої заробітної плати в розмірі 14482,76 грн, оскільки така вимога є похідною від позовної вимоги про скасування наказу № 557ц від 14.05.2021.
68. Ураховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні питання правомірності скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення суду апеляційної інстанції у вказаній частині.
69. З огляду на те, що у вказаній частині позовних вимог судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення, помилково скасоване судом апеляційної інстанції, тому колегія суддів Верховного Суду відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату.
70. Щодо посилання Офісу Генерального прокурора у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, включивши у розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки невиплачену суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, неправильно застосували положення пункту 2 Порядку № 100 без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №818/1551/17, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
71. Між сторонами немає спору щодо права позивача на отримання компенсації за невикористані дні відпусток, а також кількості цих днів. Спір між сторонами виник внаслідок різного підходу до обчислення розміру компенсації за невикористані дні відпусток з 2014 року по 2021 рік.
72. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора кількість днів невикористаної позивачем відпустки за період з 2014 року по 2021 рік складає 303 дні.
73. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на пункт 7 Порядку № 100, правильно виходили з того, що для обчислення розміру середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки слід враховувати суми виплат, проведених ОСОБА_1 за 12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, у даному випадку це період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року (розрахунковий період).
74. У травні 2021 року позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 05.10.2020 в загальній сумі 2 485 431,46 грн на підставі судових рішень про поновлення його на посаді.
75. У цій справі судами було встановлено, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 (26 травня 2021 року) виплатив йому компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 174358, 32 грн, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 575, 44 грн. Такий розмір компенсації проведений відповідачем шляхом ділення сумарного заробітку позивача за останні 12 місяців (розрахунковий період) у розмірі 204281,76 грн на кількість календарних днів (без святкових) 355 днів, отриманий результат перемножено на число календарних днів відпустки - 303.
76. При цьому, суму сумарного заробітку позивача у розмірі 204281,76 грн відповідач взяв із розрахункового листа позивача за травень 2021 року, у якому визначена за судовим рішенням загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 була розподілена відповідачем на загальну кількість місяців перебування позивача у вимушеному прогулі за період з жовтня 2014 року по жовтень 2020 року та місячна заробітна плата позивача визначена у фіксованому розмірі 34047,01 грн.
77. Отже, за 12 місяців розрахункового періоду з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року позивач отримував дохід за шість місяців (травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року) на загальну суму 204281,76 грн, на основі якого відповідач, уважаючи, що зазначена сума і є виплатами за останні 12 календарних місяців, визначив загальну суму, яка підлягає компенсації позивачу за 303 дні невикористаної відпустки.
78. Таким чином, відповідач усі 12 місяців із розрахункового періоду (з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року), включно із листопада 2020 року по травень 2021 року, коли позивачу не нараховувались заробітна плата, розглянув як цілісний період, протягом якого позивач мав дохід у сумі 204281,76 грн, за яким і має визначатися розмір компенсації за невикористані відпустки.
79. Колегія суддів Верховного Суду уважає такий підхід неправильним, оскільки у період, коли позивач не мав виплат, та якщо кількість днів цього періоду мають враховуватися при розрахунку середньоденної заробітної плати (а ті потім - для обчислення суми компенсації за невикористані відпустки), то в такому разі цей розрахунок має базуватися (щодо позивача) на посадовому окладі (відповідно до кількості місяців розрахункового періоду).
80. Отже, оскільки у розрахунковому періоді (12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки), як встановлено у справі, позивач отримував дохід тільки протягом шести місяців, а протягом решти шести - ні, то щодо цих останніх - розрахунки мали б провадитися з установленого йому посадового (місячного) окладу, відтак сумуватися з доходом, отриманим за інші шість місяців. З отриманого сумарного заробітку далі обчислюється середньоденна заробітна плата та середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 7 Порядку № 100).
81. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 500/7831/21, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від неї.
82. При цьому, касатор, посилаючись на постанову Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №818/1551/17, не врахував, що його метод розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки позивачу, за період, коли він не отримував заробітної плати у розрахунковому періоді, суперечить правовій позиції, наведеній у вказаній постанові, відповідно до якої, за обставин коли позивач не отримував заробітної плати за 12 місяців, що передували місяцю його звільнення, обчислення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки має відбуватися, виходячи з установленого позивачеві посадового окладу.
83. У свою чергу суди попередніх інстанцій у цій справі, здійснюючи розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки, виходили із середньоденної заробітної плати позивача, встановленої у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 813/7874/14 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та у справі № 380/10648/21 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
84. Однак, суди не звернули увагу на те, що середньоденний заробіток позивача, визначений у вказаних рішеннях, розраховано з виплат за останні два календарних місяця роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення. В той час як обчислення компенсації за невикористані дні відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів розрахунку та отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки, а за період, коли у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
85. Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду уважає, що суди попередніх інстанцій при розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток позивачу неправильно застосували приписи Порядку № 100, що призвело до помилкового розміру такої компенсації, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
86. Таким чином, для правильного вирішення спору в цій частині позовних вимог необхідно встановити додаткові обставини, зокрема, кількість робочих днів у розрахунковому періоді, за які позивачу не було виплачено заробітну плату, посадовий (місячний) оклад позивача за займаною ним посадою у розрахунковому періоді та обчислити середню заробітну плату за правилами Порядку № 100.
87. Оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому справу в цій частині необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
88. Стосовно доводів касатора про те, що судом апеляційної інстанції, при задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17, від 17 січня 2019 року у справі №2-1579/11 щодо вини відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
89. Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
90. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
91. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
92. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
93. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
94. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що розглядаючи цю справу, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, а також дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.05.2021 по 10.08.2022.
95. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору.
96. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
97. Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
98. Також Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, на яку посилається касатор, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
99. За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
100. Відповідний підхід застосований і у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор у касаційній скарзі, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17, від 17 січня 2019 року у справі №2-1579/11.
101. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оскільки суд апеляційної інстанції у цій справі не здійснював розрахунку суми середнього заробітку за час такої затримки, тому оцінка необхідності застосування принципу співмірності при визначенні його розміру, як зазначено у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор у касаційній скарзі, судом не надавалася.
102. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
103. Суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові.
104. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
105. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
106. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати в частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
107. Під час нового розгляду справи судам необхідно визначити розмір компенсації за невикористану відпустку відповідно до приписів Порядку № 100, а також визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням вказаної практики Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України.
108. У частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату постанову суду апеляційної необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 14.05.2021 року № 557ц про скасування з 14.05.2021 надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату в розмірі 14 482 гривні 76 коп.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у справі № 380/13906/21 у вказаній частині позовних вимог залишити в силі.
4. В решті позовних вимог рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/13906/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.Е. Мацедонська
О.Р. Радишевська