ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 140/18397/23 пров. № А/857/18024/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року, головуючий суддя - Димарчук Т.В., ухвалене у м. Луцьк, повний текст якого складено 12.09.2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанов,-
ВСТАНОВИВ:
В липні 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу ДВС у місті Луцьку Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила визнати неправомірними дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Павлович О.О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №46126992 від 02.07.2021 року; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №46126992 від 02.07.2021 року; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №714314090 від 30.03.2023 року; скасувати постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №714314090 від 30.03.2023 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (у редакції, чинній до 28.08.2018), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Внесені Законом України від 03.07.2018 року №2475-VІІІ зміни до статті 27 Закону №1404-ІІІ погіршили становище боржника (позивачки), а державним виконавцем фактично не стягнуто з неї коштів за виконавчим листом, то відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі. Підставою для прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження була постанова про стягнення виконавчого збору, яка є протиправною і повинна бути скасована, постанова про відкриття виконавчого провадження також є протиправною і її належить скасувати. Також з довідки від 31.03.2023 року №PF12V9KCOTTC3R63 видно, що даний рахунок є пенсійним рахунком позивача, на який вона отримує пенсійні виплати. Отже, пенсійний рахунок позивача є спеціальним рахунком, з якого не може проводитися стягнення грошових коштів. Таке стягнення може проводитися виключно в порядку статей 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» та не перевищувати 20 %, а виконавець не з'ясував статусу грошових коштів на рахунку та незаконно наклав на нього арешт.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались нею у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на примусовому виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження №46126992 від 21.01.2015 року з примусового виконання виконавчого листа №2-401/10 виданого 03.10.2011 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «УніКредитБанк» 355467,94 дол. США.
21.05.2015 року державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ Радчук Л.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №46126992 від 21.01.2015 року з примусового виконання виконавчого листа №2-401/10 виданого 03.10.2011 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «УніКредитБанк» 355 467, 94 дол. США.
У межах вказаного виконавчого провадження №46126992, державним виконавцем вчинялося ряд виконавчих дій, а саме: надсилались відповідні запити до Пенсійного фонду України; до Державної податкової служби України; робився витяг з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 ; винесена постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 02.07.2021 року; винесена постанова про звернення на заробітну плату, пенсію, стипендію на інші доходи боржника від 02.07.2021 року тощо.
02.07.2021 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову ВП №46126992 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 574 436, 19 грн.
З виписки з Автоматизованої системи виконавчого провадження про здійснення стягнення з боржника ОСОБА_1 ВП №46126992 видно, що у період з серпня 2021 року по лютий 2022 року з позивача державним виконавцем періодично (щомісяця) стягувались кошти як на користь стягувача та кошти на виконавчий збір.
В подальшому, на адресу відповідача надійшла заява від стягувача акціонерного товариства «Сенс Банк» (01.12.2022 змінено найменування Банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк») про повернення стягувачеві виконавчого листа №2-401/10 виданого 03.10.2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області.
30.03.2023 року постановою ВП №46126992 державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович Л.І. на підставі заяви стягувача та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий лист №2-401/10, виданий 03.10.2011 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «УніКредитБанк» 355 467, 94 дол. США повернуто стягувачу. Виконавчий збір виведено в окреме провадження.
30.03.2023 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлович Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №7131409 з виконання постанови ВП №46126992 виданої 02.07.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 574436,19 грн.
30.03.2023 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Данилевич Л.І. винесено постанову ВП №71431409 про арешт коштів боржника, якою на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_1 .
Вважаючи постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №46126992 від 02.07.2021 року; про відкриття виконавчого провадження №714314090 від 30.03.2023 року та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №714314090 від 30.03.2023 року протиправними, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оспорювані постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За правилами ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 27 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018 року.
Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018 року, у частині 2 ст.27 Закону № 1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, після 28.08.2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19.
Також, у Постанові від 31.03.2021 року у справі №803/1541/16 Верховний Суд дійшов наступних висновків: у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів враховує, що зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливе з моменту відкриття виконавчого провадження і до його припинення, зокрема, у випадках повернення виконавчих документів.
Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним. Після відкриття виконавчого провадження вже розпочинається примусове виконання рішення і, як наслідок, стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Стосовно дотримання строків винесення постанови про стягнення виконавчого збору колегія керується приписами абз.3 ч.5 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Помилковим є ототожнення недотримання строків прийняття рішення державним виконавцем про стягнення виконавчого збору із порушенням процедури стягнення виконавчого збору.
Недотримання відповідачем строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору за відсутності порушення процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», не може слугувати самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору.
За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що приймаючи оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв правомірно.
Як уже зазначалось судом раніше, відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, у розмінні положень Закону № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
У такому випадку виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує на загальних підставах в окремому виконавчому провадженні, у тому числі з урахуванням вимог щодо строку пред'явлення такого виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо виконавче провадження завершено і винесена у ньому постанова про стягнення виконавчого збору є чинною, законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім як відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, відтак доводи позивача щодо протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження є безпідставними.
Також, як передбачено ст. 48 Закону про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
За правилами статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Колегія суддів зазначає, що норма ст. 26 Закону передбачає обов'язок виконавця винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника негайно після відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII.
Як слідує з матеріалів справи, на адресу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшла заява від боржника ОСОБА_1 про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій (UA883052990000026209679624439).
Державним виконавцем 14.07.2023 року винесено постанову про визначення поточного рахунку та направлено в АТ «Приват Банк» для виконання.
За правилами ч. 2 ст. 59 Закону виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
Колегія суддів звертає увагу, що з моменту винесення оскарженої постанови про накладення арешту на кошти від банку не надходило підтверджень, що на кошти, які знаходяться на вказаному рахунку, заборонено звертати стягнення Законом України «Про виконавче провадження».
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскарженою постановою не накладено конкретно арешт на кошти на рахунку НОМЕР_1 , а накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що оскаржені постанови винесені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі №140/18397/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено 07.11.2023 року.