ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3538/22 пров. № А/857/7149/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Микуляком П.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону імені ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону імені ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та невиплату йому в день виключення зі списків частини грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 28.04.2022 по день фактичного розрахунку 12.09.2022.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та в/ч НОМЕР_1 подали апеляційні скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 зазначає, що аналіз статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) вказує на те, що ці норми врегульовують питання, пов'язані з проведенням розрахунку саме при звільненні, а також нарахування компенсації виплат за наявності спору про розмір сум, що були нараховані, але відносно їх розміру виник спір. Тобто, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а норми КЗпП України на них не поширюються. Також зазначає, що стягнення значної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби може понести негативні наслідки для бюджету та всієї економічної складової країни, оскільки вказані кошти можуть піти на виплату грошового забезпечення діючих військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Сторони не скористалися правом подачі відзиву на апеляційні скарги у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення суми стягнення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 21.02.2022 наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПСУ №96-ОС майора ОСОБА_1 , старшого офіцера було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27.04.2022, у зв'язку із звільненням з військової служби у відставку.
Станом на день звільнення, позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, у день виключення зі списків особового складу військової частини.
13.09.2022 на картковий рахунок позивача відповідачем перераховано кошти грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 77162,37 грн.
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при виключенні зі списків особового складу частини дає право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6102,00 грн.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 по справі №8-рп/2002 (щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей та встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну, та регулює відносини у цій галузі, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011), відповідно до статті 2 якого, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно абз.3 п.242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно п.7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 розділу XXXI Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
Таким чином, на день виключення зі списків особового складу військової частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.01.2021 по справі №240/11214/19, від 21.04.2021 по справі №120/3857/19-а, від 14.07.2022 по справі №620/3095/20, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З матеріалів справи видно, що 13.09.2022 на картковий рахунок позивача відповідачем перераховано кошти грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 77162,37 грн.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення 27.04.2022 з військової служби остаточного розрахунку, що не оспорюється сторонами та не є предметом у даній справі, позивач має право на підставі ст.117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати усіх належних сум при звільненні, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.05.2021 по справі №340/1146/20.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19 сформовано правовий висновок, відповідно до якого синтаксичний розбір текстуального змісту ст.117 КЗпП України вказує на те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Системний аналіз приведеного вище дає підстави для висновку, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно до п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У свою чергу, відповідно до п.7 Порядку №260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Колегія суддів зазначає, що позивача було виключено зі списків особового складу частини 27.04.2022, остаточний розрахунок компенсації за неотримане речове майно відповідачем проведено 12.09.2022.
Таким чином, оскільки позивача виключено зі списків особового складу частини з 27.04.2022, відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 28.04.2022.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у березні 2022 року становив 22112,90 грн, у квітні 2022 року 22112,90 грн. Останні повні два місяці перед звільненням позивача становлять 61 календарний день.
Отже, середньоденний заробіток позивачки складає 44225,80/61 = 725,01 грн.
Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 100051,38 грн (725,01 грн * 138 календарних днів).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП необхідно враховувати : розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У даній справі судом враховано такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Водночас, колегія суддів вважає, що у порівнянні з виплаченою сумою в розмірі 77162,37 грн, суму 100051,38 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона перевищує суму грошової компенсації.
З урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 по справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 77162,37 грн (сума виплат яку виплачено позивачу із затримкою)/100051,38 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 77,12%.
На підставі викладеного та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, колегія суддів дійшла висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 77159,62 грн, що складає 77,12% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на рівні 100051,38 грн.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу 27 прикордонного загону імені ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року по справі №260/3538/22 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону імені ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити повністю.
Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28 квітня 2022 року по 12 вересня 2022 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 77159 (сімдесят сім тисяч сто п'ятдесят дев'ять) гривень 62 копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос