ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 161/6972/23 пров. № А/857/15266/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Бруновської Н.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання: Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2023 року (суддя Пушкарчук В.П, ухвалене в м.Луцьку) у справі № 161/6972/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області та з наведених в ньому підстав просив: визнати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 6848814 від 17.04.2023 р. незаконною та скасувати її, а провадження по справі закрити.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.08.2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач Управління патрульної поліції у Волинській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.08.2023 року та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що позивач не заперечував факт вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.122 КУпАП. Наголошує на тому, що водій ОСОБА_1 не міг розібратися з власним транспортним засобом, а саме, коли в нього горить ближнє світло фар, а коли дальнє світло фар. Апелянт також вказує, що факт правопорушення вчиненого позивачем підтверджується постановою у справі про адмінправопорушення серії ЕАС № 6848814 від 17.04.2023 року, відеозаписом з технічного приладу із портативного відеореєстратора та рапортом інспектора взводу №1 роти № 3 батальйону УПП у Волинській області ДПП сержанта поліції Бондара Т.В. від 22.05.2023 року.
Сторони будучи повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17.04.2023 року інспектором роти № 3 батальйону № 1 УПП у Волинській області ДПП сержантом поліції Бондар Т.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6848814, згідно якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 510 грн.
Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що 17.04.2023 року о 22 год. 16 хв. у м. Луцьку по вул. Глушець, 9, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Nissan Murano, д.н.з. НОМЕР_1 , без ввімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушив вимоги п. 19.1 «а» ПДР.
Згідно п. 19.1 «а» ПДР , визначено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах фари ближнього (дальнього) світла.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, диспозиція ч. 2 ст. 122 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Суд першої інстанції вірно вказав, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Також, у контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дотримання процесуальних норм під час притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено відеозапис з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, як доказ вчинення позивачем правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Разом з тим оглядаючи даний відеозапис, видно, що на ньому відображено виключно розгляд справи відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП., та будь-яких доказів фіксації самого факту вчинення позивачем правопорушення, інкримінованого йому за ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення вимог п. 19.1 «а» ПДР, матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції вірно вказав, що візуальне спостереження за неправомірними діями осіб, може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Слід зазначити, що будь-які інші докази, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у матеріалах справи відсутні.
Посилання апелянта на обставину щодо визнання своєї вини позивачем під час складання відносно нього адміністративних матеріалів є безпідставним, оскільки у своїй Постанові від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
В п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Таким чином суд першої інстанції вірно вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Враховуючи, що будь-які докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП суду не надані, то суд першої інстанції підставно скасував оскаржувану постанову, а справу про адміністративне правопорушення закрив у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу інкримінованого адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2023 року у справі № 161/6972/23 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді Н. В. Бруновська
О. І. Довга
Повне судове рішення складено 07.11.2023