ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46911/22 пров. № А/857/10818/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевич Т.В.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року у справі № 460/46911/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя у І інстанції - Дуляницька С.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення - 02.06.2023 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (надалі також - ГУНП в Рівненській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 12.10.2022 №4590/116/05/12-2022 у проведенні розрахунку вислуги років для призначення пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та зарахувати позивачу до його календарної вислуги років у пільговому обчисленні, сформовану: за період з 28.06.2009 по 19.08.2011, з 23.04.2015 по 01.11.2015 з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби в органах по боротьбі з економічною злочинністю органів внутрішніх справ; за період з 28.06.2009 по даний час з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби проходження служби на посадах в ОВС та Національної Поліції України в зоні гарантованого добровільного відселення (смт. Зарічне, Зарічненський район Рівненської області - Постанова Кабінету Міністрів України від 23.01.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»), у період проходження служби в Національній поліції.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що його календарна вислуга років та стаж роботи в поліції повинен включати в себе вислугу років у пільговому обчисленні. Позивач вказує, що відповідач відмовив йому в перерахунку та зарахуванні до календарної вислуги років вислугу років у пільговому обчисленні, вказаному в його рапорті від 02.09.2022 року. Позивач також зазначає, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вказує, що пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатися іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393. Просить позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 12.10.2022 №4590/116/05/12-2022 у проведенні ОСОБА_1 розрахунку вислуги років для призначення пенсії.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Рівненській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до його календарної вислуги років вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану: за період з 28.06.2009 по 19.08.2011 з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби в органах по боротьбі з економічною злочинністю органів внутрішніх справ; за період з 28 червня 2009 року по даний час з розрахунку один місяць служби за півтора місяця служби в органах внутрішніх справ та Національної Поліції України в зоні гарантованого добровільного відселення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що вислуга років позивача становить 18 років 00 місяців 29 днів, що буде недостатньо для призначення пенсії позивачу відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». При цьому, відповідач зазначає, що приписи постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 суперечать приписам пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, тому застосуванню підлягає саме норма закону. Водночас закон визначає як обов'язкову вимогу наявність саме календарної вислуги років, а не її загальну тривалість у пільговому обчисленні, а законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». Відтак, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано при обрахунку календарної вислуги років положення Порядку №393, оскільки такий прийнято на виконання Закону №2262 та стосується виключно правовідносин пов'язаних з визначенням вислуги років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ у випадку призначення пенсії за вислугу років. Апелянт вважає, що відмовляючи у перерахунку та зарахуванню ОСОБА_1 до його календарної вислуги років вислугу років у пільговому обчисленні діяло виключно на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів відповідача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 28.06.2009 по 19.08.2011 та в період з 11.06.2013 по 23.04.2015 проходив службу на посаді оперуповноваженого Державної служби боротьби з економічною злочинністю Зарічненського РВ УМВС України в Рівненській області, а також в період з 28.06.2009 по даний час позивач проходить службу на посадах в ОВС та Національної поліції України, що знаходяться в зоні гарантованого добровільного відселення (смт. Зарічне, Зарічненський район Рівненської області - Постанова Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»).
02.09.2022 року ОСОБА_1 подано рапорт про проведення розрахунку вислуги років для призначення пенсії.
12.10.2022 року ГУНП в Рівненській області направило позивачу лист №4590/116/05/12-2022 з долученим витягом з послужного списку, в якому зазначено, що вислуга років в календарному обчисленні станом на 01.09.2022 - становить 18 років 00 місяців 29 днів, та повідомлено про відсутність підстав для зарахування до календарної вислуги років вислуги років у пільговому обчисленні.
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України №2262-ХІІ. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію, а з спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Така можливість передбачена Постановою №393.. При цьому, Наведене дає підстави для висновку, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу роботи еквівалентно, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення. Суд першої інстанції зазначає, що періоди служби ОСОБА_1 у підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ з 28.06.2009 по 19.08.2011, у зоні гарантованого добровільного відселення з 28.06.2009 по даний час, повинні бути зараховані до вислуги років на пільгових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Суд першої інстанції зазначає, що предметом даного спору є правильність обчислення вислуги років поліцейського, який не звільнений зі служби, а саме питання включення при календарному обчисленні вислуги років періодів, обрахованих у пільговому порядку із застосуванням коефіцієнту 1,5 за періоди служби позивача на посадах у підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ та у зоні гарантованого добровільного відселення. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що у розглянутому спорі повинні бути застосовані норми статті 17-2 Закону №2262-ХІІ, як нормативного акту вищої юридичної сили у порівнянні із Постановою №393, яка є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого - конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема й на пільгових умовах.
Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з п. «а» ст. 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Аналізуючи наведені норми, апеляційний суд вказує, що Законом № 2262-ХІІ чітко визначено умови призначення пенсії за вислугою років та види служби і періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ передбачає, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
17.07.1992 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (Постанова №393, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом 3 пункту 1 Порядку № 393 встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до пп. «в» п. 3 Постанови № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, крім іншого, один місяць служби за півтора місяці: у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Аналіз наведених правових норм у поєднанні з положеннями Постанови №393 дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.
Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Постановою №393.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 28.09.2022 у справі № 813/1263/18.
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що зі змісту листа №4590/116/05/12-2022 з долученим витягом з послужного списку, в якому зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні станом на 01.09.2022 - становить 18 років 00 місяців 29 днів, та повідомлено про відсутність підстав для зарахування до календарної вислуги років у пільговому обчисленні.
Однак, слід зазначити, що при врахуванні під час календарного обчислення вислуги років (шляхом додання) вислуги років у пільговому обчисленні, позивач відповідатиме критеріям, визначеним пунктом «а» абзацу 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (№2262-ХІІ), а саме матиме вислугу років 25 і більше.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що стаж служби у пільговому обчисленні позивача підлягає зарахуванню до вислуги років відповідно до Постанови № 393, а тому відповідач зобов'язаний врахувати до стажу служби ОСОБА_1 і пільговий стаж, який дає право на призначенні пенсії, оскільки пільгова вислуга має враховуватися при призначенні пенсій згідно п. "а" ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року у справі № 460/46911/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року