ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 300/2196/23 пров. № А/857/14091/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,
суддів: Шинкар Т.І.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі № 300/2196/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
суддя у І інстанції - Матуляк Я.П.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в день звільнення із військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.10.2018 по день фактичної виплати 12.04.2023, терміном 1642 днів, виходячи із середнього заробітку (грошового забезпечення), розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в сумі 306285 грн..
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнений зі служби 12.10.2018, однак остаточний розрахунок при звільненні проведений з ОСОБА_1 лише 12.04.2023, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 306285,54 грн. за період з 12.10.2018 по 12.04.2023.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14323422, АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, починаючи з 12.10.2018 виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 по справі №300/3025/22 позивачу 12.04.2023 нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Апелянт зазначає, що позивач надав згоду на звільнення з військової частини НОМЕР_2 до проведення з ним усіх розрахунків, тому відсутні підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Апелянт вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Апелянт, зокрема вказує, що стаття 117 КЗпП України не застосовується до даних правовідносин, оскільки такі регулюються спеціальним законодавством, а не Кодексом законів про працю України. Відтак, апелянт вважає, що суд першої інстанції хибно застосував дату виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення для встановлення виплати середнього заробітку, а саме 12.04.2023 року, як дату остаточного розрахунку при звільненні, оскільки така виплата не входить до сум, що належать до виплати в день звільнення, та натомість вважається такою, що носить компенсаторний характер за несвоєчасне виконання рішення суду.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій з 30.03.2015 року.
12.10.2018 відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) №234, ОСОБА_1 з 12.10.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та з усіх видів забезпечення (а.с.12).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 по справі №300/41/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 до 12.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання вказаного рішення відповідачем 27.02.2020 проведено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 до 12.10.2018 у розмірі 26151,36 грн. (а.с.17).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 по справі №300/3721/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення відповідач 15 лютого 2021 року нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 1315,35 грн. (а.с.18).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 по справі №300/6054/21, яке набрало законної сили 15.06.2022, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення 04.07.2022 відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 48700,94 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.19).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 по справі №300/3025/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 по справі №300/3025/22 вказане рішення скасовано та позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
На виконання цієї постанови відповідач 12.04.2023 нарахував та виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 24720,63 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.20).
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач вважаючи, що у зв'язку із діями відповідача йому не донараховано та не виплачено усіх належних сум, зокрема ненараховано та не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. При цьому, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, одночасно такі питання врегульовані КЗпП України. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Суд першої інстанції зазначає, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, протиправність чого встановлена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 по справі №300/3025/22, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Не проведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 по справі №300/6054/21, яке набрало законної сили 15.06.2022, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.
На виконання цього судового рішення суду на банківський рахунок позивача було перераховано 04.07.2022 індексацію грошового забезпечення у розмірі 48700,94 гривень, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Оскільки, повний розрахунок з позивачем проведено 04.07.2022, а не у день його звільнення з військової служби, а тому ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.
Так, за встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (серпень-вересень 2018 року, 61 календарні дні) становить 28446,00 грн., тобто середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 466,33 грн. (28446,00/61).
Період затримки фактичного розрахунку становить 181 дні. Оскільки, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), Військова частина НОМЕР_2 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 12.10.2018 (наступний день після звільнення з військової служби) по 04.07.2022.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 84405,73 грн. (466,33 грн. х 181 дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 48700,94 грн..
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 48700,94 грн. (індексація грошового забезпечення) / 84405,73 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,577%.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 466,33 грн. (середня заробітна плата за один день) * 0,577% * 181 (дні затримки розрахунку)) = 48702,11 грн.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що визначаючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції по суті навів правильні мотиви розрахунку спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак помилився у самих розрахунках такої суми, оскільки невірно вказав (з 12.10.2018 по 12.04.2023) період за який необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вказавши, що період остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби здійснено відповідачем 12 квітня 2023 року, однак вірним є період 04.07.2022, день, коли позивачу на виконання рішення суду було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 48700,94 грн..
Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Однак варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
При вирішенні даної справи, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції не в повній мірі застосував принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 4870 грн. 21 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, із врахуванням вищевикладеного.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі № 300/2196/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 року по 04.07.2022 року включно в сумі 4870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят гривень) 21 коп..
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. І. Шинкар
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року