ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/9196/23
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Т.О.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
06 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Харчовий Альянс ЕКО" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Харчовий Альянс ЕКО" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 23 листопада 2022 року № 00083270710 та №00083280710. .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржником відзначено про відсутність факту повного з'ясування судом першої інстанції дійсних обставин справи та надання оцінки всім доказам податкового органу, що в сукупності, на переконання апелянта, призвело до порушення принципів, закріплених у ст. 2 КАС України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів відповідача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав заявлені вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, згідно з обґрунтуваннями, наведеними в ній.
Представник позивача, у свою чергу, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Протокольною ухвалою суду, в судовому засіданні 01.11.2023 року, судова колегія, враховуючи відсутність заперечень учасників справи, постановила перейти в подальшому до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відтак, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів здійснює розгляд справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечується сторонами, в період з 26 вересня по 14 жовтня 2022 року працівниками ГУ ДПС у Житомирській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УХА ЕКО» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2022 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах, у тому числі, заявленого до відшкодування з бюджету.
За результатами проведеної перевірки 21 жовтня 2022 року складено акт № 8185/06-30-07-10/41310445 (далі Акт перевірки), зі змісту якого вбачається, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, підпункту «г» пункту 198.5 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по декларації за січень 2022 року в сумі 1276848 грн, завищено суму бюджетного відшкодування по декларації за лютий 2022 року в сумі 1716524 грн та завищено суму від'ємного значення за лютий 2022 року на суму 35936 грн.
Не погодившись з висновками відповідача позивач подав заперечення, за результатами розгляду яких листом від 23 листопада 2022 року ГУ ДПС у Житомирській області повідомило про залишення їх без змін.
В подальшому, на підставі Акта перевірки 23 листопада 2022 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення:
№00083270710 форми «В1», яким зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2022 року на 1716524,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 171652,00 грн;
№00083270710 форми «В4», яким зменшено суму від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2022 року на 35936,00 грн;
№00083290710, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1276848,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 127674,00 грн.
Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, подав скаргу, за результатами розгляду якої Державна податкова служба України рішенням від 17 лютого 2023 року скасувала податкове повідомлення рішення №00083290710, а інші рішення залишила без змін.
Вважаючи такі рішення протиправними, позивач звернув до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваних в межах даної справи податкових повідомлень - рішень
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.
Як встановлено зі змісту апеляційної скарги, висновок відповідача про використання позивачем ТМЦ робіт і послуг не у господарській діяльності та порушення вимог ПК, ґрунтується виключно на тому, що в бухгалтерському обліку позивача «собівартість сільськогосподарської продукції» (рахунок 27) у певні періоди є нижчою за розмір списаних у бухгалтерському обліку витрат на її отримання (рахунки Дт940 і Кт231).
Вказаний факт, на думку відповідача, свідчить, що списані позивачем витрати не враховані у собівартості сільськогосподарської продукції та, як наслідок, використані останнім не у господарській діяльності.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік).
Відповідно до приписів ст. 1 Закону про бухгалтерський облік облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності; … міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності;»
Підприємство самостійно, окрім іншого, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; … визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством)». (ч.5 ст.8 Закону про бухгалтерський облік).
Як встановлено в ході розгляду справи та підтверджено представником позивача, товариство здійснює бухгалтерський облік відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (бухгалтерського обліку) згідно із п.3 Наказу про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві № 2/1 від 02.01.2019 року.
Так, на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, наказом Міністерства фінансів України 30 листопада 1999 року №291, затверджено План рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі План рахунків) та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі Інструкція).
Згідно положень Інструкції рахунок 23 «Виробництво» призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), а за його дебетом відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунку 90), собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії, ремонтно-транспортних послуг тощо).
При цьому, рахунок 23 кореспондується за кредитом з дебетом рахунків, зокрема, 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», 94 «Інші виробничі витрат».
Згідно положень Інструкції рахунок 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції, яка оприбутковується за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на продаж.
За дебетом рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» відображається надходження сільськогосподарської продукції, за кредитом вибуття сільськогосподарської продукції внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.
При цьому, на рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут».
Рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності» має такі субрахунки, зокрема, 940 «Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю».
Додатково в Інструкції закріплено, що на субрахунку 940 «Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю» узагальнюється інформація про витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю, зокрема витрати від первісного визнання сільськогосподарської продукції і біологічних активів та від зміни справедливої вартості біологічних активів, які визначені відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».
Відтак посилання відповідачем на відсутність в рахунку 27 відомостей про списані позивачем витрати є безпідставним.
Наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2006 року №1315 затверджено Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів (далі Методичні рекомендації), які можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі підприємства) усіх форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності), які здійснюють сільськогосподарську діяльність.
Згідно пункту 2.5 розділу 1 цих Методичних рекомендацій сільськогосподарська продукція при її відокремленні від біологічного активу (у рослинництві зерно, плоди, ягоди, овочі, зелена маса, отримані під час збирання врожаю (заготівлі); у тваринництві вовна, молоко, яйця, мед, отримані під час настригу, надою, збору тощо) або при припиненні процесів життєдіяльності біологічних активів (деревина, отримана при вирубці насаджень тощо) перестає бути елементом біологічних активів і визнається як окремий актив.
Відповідно до пункту 6.1 розділу 6 Методичних рекомендацій сільськогосподарська продукція та додаткові біологічні активи при їх первісному визнанні оцінюються за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу або за виробничою собівартістю відповідно до Положення (стандарту) 16.
Згідно пунктів 6.2 та 6.3 цього розділу за наявності кількох активних ринків біологічних активів і сільськогосподарської продукції їх оцінка ґрунтується на даних того ринку, на якому підприємство передбачає продавати додаткові біологічні активи і сільськогосподарську продукцію.
Оцінка сільськогосподарської продукції за договірними цінами допускається лише за обтяжливими контрактами. Обтяжливим вважається контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від цього контракту.
Згідно наказу про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві від 02 січня 2019 року №2/1, копія якого міститься у матеріалах справи, позивач здійснює бухгалтерський обліку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (бухгалтерського обліку) (далі МСБО).
Обліковий підхід, а також розкриття інформації, пов'язаної з сільськогосподарською діяльністю визначає МСБО 41.
Порядок визначення справедливої вартості сільськогосподарської продукції врегульований у пунктах 16 - 20 МСБО 41.
Згідно пункту 17, якщо для біологічного активу або сільськогосподарської продукції у її теперішньому стані та місцезнаходженні існує активний ринок, то ціни котирування на такому ринку є прийнятною основою для визначення справедливої вартості такого активу. Якщо суб'єкт господарювання має доступ до різних активних ринків, то він використовує ціну найбільш доречного ринку.
Сільськогосподарську продукцію, зібрану як урожай з біологічних активів суб'єкта господарювання, слід оцінювати за її справедливою вартістю мінус витрати на продаж на час збирання врожаю. Отримана в результаті такого вимірювання оцінка вважається собівартістю на дату, коли починає застосовуватися МСБО 2 "Запаси" або інший належний Стандарт (пункт 13 МСБО 41).
Згідно з МСБО 2 «Запаси» (далі - МСБО 2), який надає рекомендації щодо визначення собівартості і мета якого є визначення підходу до обліку запасів, передбачено: «20. Згідно з МСБО 41 "Сільське господарство", запаси, що включають сільськогосподарську продукцію, яку суб'єкт господарювання зібрав як урожай своїх біологічних активів, оцінюються після первісного визнання за їхньою справедливою вартістю мінус витрати на продаж на місці збирання врожаю. Ця величина є собівартістю запасів на таку дату для застосування цього Стандарту.
В розрізі здійсненого аналізу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір справедливої вартості сільськогосподарської продукції, визначеної на момент збору врожаю і відображений на рахунку 27, не залежить від розміру витрат, які обліковуються на рахунку 23.
Тобто собівартість сільськогосподарської продукції це не сукупність фактичних витрат на її отримання.
Згідно пункту 7.1 розділу 7 Методичних рекомендацій унаслідок сільськогосподарської діяльності підприємство отримує доходи (витрати) від первісного визнання біологічних активів і сільськогосподарської продукції, одержаних протягом звітного (календарного) року.
Такі доходи (витрати) визначаються як різниця між вартістю біологічних активів і сільськогосподарської продукції, оцінених за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, та витратами, пов'язаними з біологічними перетвореннями, що були понесені для отримання біологічних активів та сільськогосподарської продукції.
Відтак, судова колегія зауважує, що саме у відповідності до наведених положень Інструкції, Методичних рекомендацій та МСБО 41 позивачем за результатами визначення справедливої вартості сільськогосподарської продукції проведено запис у бухгалтерському обліку Дт 27 КТ 23, а решта витрат, що обліковувались на дату постановки на обліку готової сільськогосподарської продукції на ДТ 23, віднесено на ДТ 940 із записом цієї суми по КТ 23 рахунку.
Окрім того, судом першої інстанції достеменно встановлено, що відображення суми витрат, які перевищують визначену справедливу вартість сільськогосподарської продукції на момент збору врожаю, на рахунку 940 «Інші витрати операційної діяльності», не підтверджують факт їх здійснення не у господарській діяльності.
Дана обставина апелянтом не спростована, а будь-які інші докази на підтвердження використання не у господарській діяльності позивача ТМЦ, робіт/послуг, вартість яких відображена на рахунку 940 «Інші витрати операційної діяльності», не були надані ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло обов'язку по нарахуванню грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму вартості ТМЦ, робіт/послуг, інших витрат, відображену на рахунку 940 «Інші витрати операційної діяльності», у розмірі 15146549,06 грн.
Наведене, на переконання суду, свідчить про помилковість висновків податкового органу про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість, і, як наслідок, завищення сум бюджетного відшкодування та від'ємного значення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що визнаючи протиправними та скасовуючи податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст.316 КАС України є підставою для залишення без змін рішення суду в цій частині.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Разом з тим, погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, судова колегія вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо надмірно стягнутих на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками розгляду справи судом першої інстанції стягнуто на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 20500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, має бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Випадки, за яких суд може відступити від загальних правил розподілу судових витрат, унормованих частинам 1 - 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, визначені також положеннями частин 8 та 10 статті 139 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частини 8 10 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись названими правовими нормами, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 920/39/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №873/212/21.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені: договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Разом з тим, суд враховує принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, який запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача та вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню, з врахуванням ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
В даному випадку, визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем в розмірі 20500 грн., не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Тож, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та того, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є дещо неспівмірною щодо складності справи і витраченого адвокатом часу, а тому судова колегія вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 10 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції шляхом визначення розміру витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача з ГУ ДПС в Житомирській області в сумі 10 000 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Харчовий Альянс ЕКО" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укранський харчовий альянс ЕКО" судовий збір в розмірі 26840 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок) грн. та судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн."
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року залишити без змін.
В задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.