ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року м. Дніпросправа № 340/5034/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Олефіренко Н.А., Суховарова А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 в адміністративній справі №340/5034/22 , ( суддя Момонт Г.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 01.04.2019 р. включно, без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовним вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріально та процесуального права. Скаржник вказує, що не має підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність. Право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин такого перерахунку. Посилається на відсутність фінансування. Крім того, відповідач зазначає, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказані норми Закону №3668 є чинними на даний час, неконституційними не визнавалися, а отже, підлягають застосуванню, в тому числі і відповідачем по даній справі. Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року за №911- VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01.01.2016 року. Таким чином, передбачені ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII. Посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 з 15.07.2006 року призначена пенсія за вислугу років (36 років) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09.04.1992 р. у розмірі 55% грошового забезпечення, з 01.04.2007 р. - 90% грошового забезпечення, з 01.01.2008 р. - 95% .
У зв'язку з підвищенням грошового забезпечення Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області складено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області довідку №8672 від 16.03.2018 р. про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, за нормами, чинними на 01.03.2018 р., за відповідною посадою становить 8 775,00 грн .
Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області довідку №22/6-3481 від 15.07.2021 р. року про розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 05.03.2019 р. відповідно до якої розмір грошового забезпечення за посадою, яку позивач займав на день звільнення становить 24 089,50 грн.
З огляду на перерахунок пенсії ОСОБА_1 встановлено, що відповідачем перераховано пенсію позивача та обчислено її основний розмір, виходячи з 95% відповідних сум грошового забезпечення, та визначено у розмірі з надбавками - 26 259,75 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії - 20 270,00 грн .
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 04.10.2022 р. №5625-5885/П-03/8-1100/22 повідомило, що перерахунок пенсії проведено з урахуванням норм чинного законодавства.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів, що обмежуючи розмір пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, діяв відповідно до закону. Відтак, враховуючи те, що частина сьома статті 43 Закону №2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року за №7-рп/2016, дії відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром з 01.04.2019 року є протиправними.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Предметом спору в цій справі є питання правомірності обмеження відповідачем розміру пенсії позивача максимальним розміром.
Питання обчислення пенсій військовослужбовців та прирівняних до них осіб регулюються розділом V Закону №2262, зокрема статтею 43 «Заробіток (грошове забезпечення) для обчислення пенсій».
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі по тексту - Закон №3668) частину 5 статті 43 Закону №2262 викладено в такій редакції:
«Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
У подальшому у зв'язку з доповненням Законом від 12.04.2016 року №1080-VIII статті 43 Закону № 2262 новими частинами частина 5 стала частиною 7.
Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262 зі змінами, а саме: ч.7 ст.43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Ухвалюючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 20 грудня 2016 року ч.7 ст.43 Закону №2262 втратила чинність, а тому з цієї дати цей Закон, який є спеціальним у питаннях обчислення пенсії військовослужбовцям, не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Разом з тим, згідно зі ст.2 Закону №3668 максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих), зокрема відповідно до Закону №2262 не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення неконституційними не визнавались.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року склалась ситуація, коли двома законами по різному регулюється питання обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців.
Вирішуючи питання, норми якого Закону підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з такого.
По-перше, згідно з преамбулою Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Отже, саме Закон №2262 є спеціальним Законом, який регулює питання пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ та Національній поліції, і він жодних обмежень щодо максимального розміру пенсії не містить.
По-друге, Конституційний Суд України в рішенні від 20 грудня 2016 року чітко зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Колегія суддів зауважує, що така позиція КСУ стосується не тільки приписів ч.7 ст.43 Закону №2262, які визнані неконституційними, а й встановлює загальний підхід до спірних правовідносин, відповідно до якого пенсія, яку особа отримує відповідно до Закону №2262, обмежена в розмірі бути не може, оскільки це суперечить положенням ч.5 , ст.17 Конституції України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а та від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала з огляду на те, що суперечливе і неоднозначне регулювання спірних відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №2262 з урахуванням Рішення КСУ від 20.12.2016 року №7-рп/2016, а не Закону №3668, а тому пенсія, яку особа отримує відповідно до Закону №2262 обмеженню максимальним розміром не підлягає.
Стосовно доводів апелянта про відсутність у нього функцій фінансування виплати пенсій відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596, у редакції постанови від 16 грудня 2020 року №1279 (далі по тексту - Порядок №1596), суд зауважує, що відповідно до п.13 цього Порядку списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.
Згідно з п.14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.
Отже, перерахування коштів уповноваженим банкам дійсно проводить Пенсійний фонд України, однак таке перерахування здійснюється на підставі списків, які складаються територіальними органами Пенсійного фонду України, що спростовує зазначені вище доводи апелянта.
Крім того, відповідно до абз.6 п.3 ч.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 року №28-2 Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області є належним відповідачем у справі, на якого покладено функції з виплати перерахованої пенсії.
Стосовно посилання відповідача на строки звернення позивача до суду, апеляційний суд зазначає, що позивачем в даному випадку не пропущений строк звернення до суду, оскільки на заяву позивача про перерахунок пенсії, відповідь надано листом від 04.10.2022 р., а позовна заява здана до відділення поштового зв'язку 27.10.2022 р., тобто з дотриманням строку встановленого ч.2 ст.122 КАС України.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області -залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя А.В. Суховаров