ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 р.Справа № 480/3664/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/3664/22
за позовом ОСОБА_1
до Сумської обласної прокуратури
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просив:
- стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15.03.2021 по 16.02.2022, за 203 календарні дні виходячи з середньоденного заробітку 1540,95 грн. в сумі 312812,85 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника у розмірі 151013 ( сто п'ятдесят одна тисяча тринадцять) грн. 10 коп.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Сумська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом керівника Сумської обласної прокуратури №61к від 12.03.2021 його звільнено з посади заступника керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». ( а.с.8)
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі № 480/2730/21 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , до Сумської обласної прокуратури, П'ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог - Офіс Генерального прокурора, визнано протиправним і скасовано рішення П'ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №22 від 24 грудня 2020 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , визнано протиправним і скасовано наказ керівника Сумської обласної прокуратури №61к від 12 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області та органів прокуратури Сумської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області, стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 208028 ( двісті вісім тисяч дівадцять вісім) грн. 25 коп., стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 30048 ( тридцять тисяч сорок вісім) грн. 53коп.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 рішення Сумського окружного адміністративного суду залишено без змін.
Наказом керівника Сумської обласної прокуратури №43к від 16.02.2022 позивача поновлено на посаді заступника керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області. ( а.с. 9)
Судом при вирішенні вищевказаної справи стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 208028,25 грн. за 135 робочих днів вимушеного прогулу, а саме за період з 15.03.2021 по 27.09.2021.
Водночас, за період вимушеного прогулу, що тривав з моменту ухвалення судом рішення про поновлення на роботі по день фактичного поновлення, середній заробіток відповідачем не виплачений. Виходячи із розміру середньоденного заробітку позивача 1540,95 грн., зазанченого у довідці Сумської обласної прокуратури № 21-327вих -21 від 22.04.2021 р., та тривалості вимушеного прогулу, пов'язаного з невиконанням судового рішення 203 календарні дні, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 312812,85 грн (203 дні x 1540,95 грн.) . Саме цю суму позивач просить стягнути з Сумської обласної прокуратури на його користь.
Вищевикладене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частина п'ята статті 235 КЗпП України).
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що відповідачем допущено затримку виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, у відповідача виник обов'язок щодо виплатити середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. За таких обставин, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за вимушений прогул з 15.03.2021 по 27.09.2021 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді.
Колегія суддів зазначає, що середньоденний заробіток позивача на час ухвалення рішення про поновлення його на посаді становив 1540,95 грн., що вже встановлено рішенням у справі між тими самими сторонами, тому доказуванню не підлягає.
Водночас, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” та за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Так, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що середній заробіток позивача має обчислюватись із врахуванням робочих днів за розрахунковий період.
Як встановлено судовим розглядом, тривалість вимушеного прогулу позивача за період 28.09.2021 по 15.02.2022 включно склала 98 робочих днів, відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу склав 151013,10 грн. ( 1540,95 грн. х 98 робочих днів).
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного з невиконанням судового рішення в розмірі 151013,10 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при встановленні факту затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, середній заробіток працівнику підлягає виплаті незалежно від причин такої затримки.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 по справі № 480/3664/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 07.11.2023 року