ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року справа №160/6462/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 р. у справі № 160/6462/23 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
В травні 2023 року позивач, ОСОБА_1 звернувся суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі п. “б” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; зобов'язання призначити пенсію за вислугу років на підставі п. “а” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з 01.12.2022 року, виходячи з вислуги років 31 рік 00 місяців 29 днів.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що в період з 09.06.1997 по 28.11.1998 року проходив службу в Збройних Силах України, а в період з 15.09.2000 по 30.11.2022 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом Державної установи “Бахмутська установа виконання кримінальних покарань (№6)” від 23.11.2022 року №209/ОС-22 “Про звільнення” з 30.11.2022 року його було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Відповідно до зазначеного наказу вислуга років в календарному обчисленні склала 23 роки 08 місяців 04 дні, в пільговому - 31 рік 00 місяців 29 днів. Зазначив, після звільнення зі служби звернувся щодо призначення пенсії за вислугу років, проте відповідачем було призначено пенсію за вислугу років з 01.12.2022 року за вислугу відповідно до п. “б” ч. 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Дії відповідача щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі п. “б” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” вважає протиправними, просив задовольнити позов.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 р. у справі № 160/6462/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту “а” частини 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.12.2022 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до пункту “а” частини 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, виходячи з вислуги років 31 рік 00 місяців 29 днів, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення. Необхідний пакет документів для призначення пенсії отриманий Головним управлінням в січні 2023 року. На час звернення позивача (звільнення зі служби) з заявою про призначення пенсії редакція пункту 3 Порядку № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування служби на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція пункту 3 Порядку № 393. Оскільки за приписами статті 17 Закону № 2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення, а саме Порядком № 393 визначено обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262 і цей Порядок встановлює пільгове обчислення вислуги років тільки для визначення розміру пенсії, тому відсутні підстави для врахування позивачу періоди служби в пільговому обчисленні до календарної вислуги років. Крім того, зазначив стосовно посилань позивача на норми Закону “Про державну кримінально-виконавчу службу України” №2713-IV, що частиною шостою цієї ж статті визначено, що пенсійне забезпечення […] здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто, зазначеним законом чітко вказано, що для призначення пенсій має бути застосований виключно Закон №2262, як спеціальний Закон в даних правовідносинах. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та особою, що претендує на призначення пенсії за вислугу років відповідно до абз. “а” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Наказом Державної установи “Бахмутська установа виконання покарань (№6)” від 23 листопада 2022 року №209/ОС-22 “Про звільнення” звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за власним бажанням відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу” та пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України “Про національну поліцію” майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника відділу режиму і охорони державної установи “Бахмутська установа виконання покарань (№6)”, 30 листопада 2022 року.
Вислуга років на день звільнення складає у календарному обчисленні - 23 роки 08 місяців 04 дні; у пільговому обчисленні - 31 рік 00 місяців 29 днів. Загальний трудовий стаж складає 27 років 09 місяців 25 днів.
17 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
06 січня 2023 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України направлено на адресу Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області матеріали для призначення пенсії ОСОБА_1 .
Зазначені матеріали надійшли на адресу пенсійного органу 18 січня 2023 року, зареєстровано за вх. №145/5.
Відповідно до подання про призначення пенсії, виданого Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України 06.01.2023 року №9875, страховий стаж ОСОБА_1 станом на 30 листопада 2022 року для призначення пенсії складає 27 років 09 місяців 25 днів (примітка: заповнюється при призначенні пенсії згідно п. “б” статті 12 Закону).
Із зазначеним поданням позивач ознайомився 28 грудня 2022 року.
Відповідно розрахунку вислуги років для призначення пенсії майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , доданого до подання про призначення пенсії, трудовий стаж склав 04 роки 01 місяць 21 день; служба в Збройних Силах України - 01 рік 05 місяців 19 днів; служба в Державній кримінально-виконавчій службі - 22 роки 02 місяці 15 днів; всього - 27 років 09 місяців 25 днів. За підсумком, вислуга років на 30 листопада 2022 року для призначення пенсії склала 27 років 09 місяців 25 днів.
Із зазначеним розрахунком позивача ознайомлено, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою №0506020919 позивачу призначено пенсію за вислугу років з 01.12.2022 року, виходячи з основного розміру пенсії 52% грошового забезпечення (вислуга років 27, з урахуванням трудового стажу) у розмірі 12 949,42 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон України №2262-ХІІ). Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до пункту “а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, у період з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відповідно до пункту “б” статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Частиною першою статті 17 Закону № 2262-XII визначено вичерпний перелік видів служби та періодів часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Статтею 17-1 Закону № 2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 року № 393 (далі - Постанова № 393 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 Постанови № 393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б”-“д”, “ж” і “з” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в Державній кримінально-виконавчій службі.
Відповідно до підпункту “а” пункту 3 Порядку № 393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів, зокрема, час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Отже, суд звертає увагу, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії 17.12.2022 року, редакція підпункту “а” п.3 Порядку № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування строку участі в АТО на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція підпункту “а” п.3 Порядку № 393.
Статтею 17 Закону № 2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законом № 2262-ХІІ передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Порядком № 393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
При цьому Порядок № 393 (п.2-1) передбачає обчислення календарної вислуги років за пунктами 1 і 2 цієї постанови, тобто без пільгового обчислення часу проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Водночас, згідно з частиною 3 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” від 23.06.2005 року №2713-IV (далі Закон №2713-IV) пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
Частиною четвертої цієї статті встановлено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
В рамках цього спору між сторонами відсутній спір про кількість вислуги років у позивача, натомість наявний різний підхід до порядку обчислення наявної вислуги років, а саме: можливість призначення пенсії при наявності вислуги років, яка має пільговий характер.
Вирішуючи цей спір суд враховує практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах “Брумареску проти Румунії” (заява №28342/95), “Стіл та інші проти Сполученого Королівства” та ін.).Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі “Михайлюк та Петров проти України” (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз “згідно із законом” насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
Поняття “якість закону” означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11), “C.G. та інші проти Болгарії” (заява № 1365/07).
Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах “Вєренцов проти України” (заява № 20372/11), “Кантоні проти Франції”(заява №17862/91).
Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Постановою №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, поліцейським. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави зробити висновок, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон №2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Постановою №393.
З урахуванням викладеного суд вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.06.2018 року по справі №750/9775/16-а.
В цілях Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 року по справі №480/4241/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким “в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи”.
Відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує наведені вище правові висновки Верховного Суду при вирішенні цієї справи. Відповідно, при обчисленні вислуги позивача належить враховувати положення в т.ч. Порядку №393, а також ст. 23 Закону №2713-IV, які передбачають зарахування наявної вислуги на пільгових умовах.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що наявна у позивача вислуга (23 роки 08 місяців 04 дні) при вирішенні питання про призначення пенсії на підставі пункту “а” частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ має обчислюватися з урахуванням положень Порядку №393, а також статті 23 Закону №2713-IV, тобто, як один календарний місяць служби за сорок календарних днів. Відповідно, для цілей пункту “а” частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ розмір вислуги позивача складає 31 рік 00 місяців 29 днів.
Не призначення відповідачем пенсії позивачу за вислугу років відповідно до пункту “а” частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ є протиправним.
Стосовно позовних вимог щодо про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі п. “б” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень. Отже, під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав права вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.
До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
В даному випадку, права позивача порушуються не діями відповідача, які полягають у призначенні пенсії відповідно до пункту “б” частини 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а саме бездіяльністю відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту “а” частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення даної вимоги без задоволення.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію за вислугу років на підставі п. “а” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з 01.12.2022 року, виходячи з вислуги років 31 рік 00 місяців 29 днів, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
При цьому слід зазначити, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід, згідно з яким дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі “Hasanv. Bulgaria” заява №. 30985/96).
Суд враховує, що позивачу вже було призначено пенсію за вислугу років за пунктом “б” частини 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та визначити належним способом захисту прав позивача саме зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 01.12.2022 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до пункту “а” частини 1 статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, виходячи з вислуги років 31 рік 00 місяців 29 днів, з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 р. у справі № 160/6462/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 р. у справі № 160/6462/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв