ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 140/281/18
провадження № 51-5569км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисники (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
засуджений (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,
засуджений ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, а також касаційну скаргу ОСОБА_10 як особи, інтересів якої стосуються судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів, на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017020000000232, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Волково Ширяївського району Одеської області, проживає в АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с. Волково Ширяївського району Одеської області, та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Іллінцях Вінницької області, проживає в АДРЕСА_1 ,
засуджених за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_8 - ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправомірно поклав в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, що призвело до неправильної подвійної кваліфікації дій його підзахисного, а саме притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення двічі.
Указує, що формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не відповідає змісту ч. 4 ст. 187 КК України, яка діяла на час вчинення інкримінованих його підзахисному діянь, однак такі доводи сторони захисту залишилися поза увагою суду першої інстанції та не були належним чином спростовані апеляційним судом. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Зазначає, що суд встановив такі фактичні обставини, які не підтверджено жодним доказом, при цьому не зважив на довідку про результати використання апаратного комплексу вимірювання рівня психологічного стресу людини (поліграфа), де у висновках зазначено, що ОСОБА_8 брав участь у завданні тілесних ушкоджень, але особисто не вбивав потерпілого.
Також захисник не погоджується з тим, що суд визнав допустимими доказами показання його підзахисного, надані під час досудового розслідування, у ході проведення негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД) та слідчих експериментів, що порушує принцип безпосередності дослідження доказів у суді.
Зазначає, що суд неправомірно застосував конфіскацію майна, яке визнано речовим доказом, а саме автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки він не належить ОСОБА_8 , а також речей, які були у вказаному автомобілі та належать дітям його співмешканки - ОСОБА_10 і ОСОБА_12 .
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вважає, що під час судового розгляду винуватість його підзахисного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, не доведено, його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 187 КК України. Стверджує, що його підзахисний не домовлявся з іншими співучасниками вчинити вбивство потерпілого, він виходив із будинку, коли потерпілий був живим із зв'язаними руками, і жоден із досліджених доказів не вказує на участь у вбивстві потерпілого саме ОСОБА_9 .
У касаційній скарзі ОСОБА_10 - особа, інтересів якої стосуються судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів, просить змінити судові рішення в цій частині. Стверджує, що конфісковане майно належить їй та її сестрі ОСОБА_12 на праві власності, а тому має бути повернуто.
Указує, що у вироку відсутні обґрунтування рішення в частині того, на яких підставах грошові кошти та золоті прикраси повинні бути конфісковані в дохід держави.
Зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_8 як на досудовому слідстві, так і в суді пояснював, що речі, конфісковані в автомобілі, у якому він перебував, належать не йому, а дітям його співмешканки.
Засуджений ОСОБА_9 також подав до Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, за якою було відкрито касаційне провадження.
До початку касаційного перегляду засуджений ОСОБА_9 відмовився від своєї касаційної скарги в порядку ст. 432 КПК України, тому її доводи Суд не розглядає, враховуючи при цьому вимоги ч. 2 ст. 433 КПК України.
Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження, оскільки судові рішення оскаржено іншими особами.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року засудженодо покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_8 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 15 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 14 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;
ОСОБА_9 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 13 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 12 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 28 вересня 2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Автомобіль ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , на який накладено арешт ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 04 жовтня 2017 року, який знаходиться у володінні ОСОБА_8 , конфісковано в дохід держави;
Грошові кошти: чотири купюри номіналом по 1 долару США, вісімнадцять купюр номіналом по 500 грн, дев'ять купюр номіналом по 200 грн, одну купюру номіналом 100 грн, чотири купюри номіналом по 50 грн; золоті вироби, а саме два ланцюжки та два хрестики, виготовлені з жовтого металу, вилучені 28 вересня 2017 року під час огляду автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , конфісковано в дохід держави.
Також скасовано арешти на автомобілі ВАЗ-21100, д.н.з. НОМЕР_2 ,87 і ВАЗ-2108, д.н.з. НОМЕР_3 , та повернуто вказані автомобілі власникам - ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .
Цим же вироком засуджено ОСОБА_11 , який не оскаржував судових рішень у касаційному порядку та стосовно якого не було подано касаційних скарг.
За повідомленням ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» засуджений ОСОБА_11 , 1967 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вирок стосовно ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна й визнання початку строку відбування покарання змінено; в частині конфіскації майна в дохід держави, а саме автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , - скасовано. У резолютивній частині вироку про застосування додаткового покарання засудженим зазначено: «у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засуджених». Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з моменту набрання вироку законної сили. Скасовано арешт на речовий доказ, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 4 жовтня 2017 року, а саме автомобіль ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у володінні ОСОБА_8 , та повернуто вказаний автомобіль його власнику - ОСОБА_15 .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року відмовленов задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_10 , вирок в частині вирішення питання щодо конфіскації речових доказів, а саме грошових коштів та золотих виробів, вилучених 28 вересня 2017 року під час огляду автомобіля ВАЗ -1099, д.н.з. НОМЕР_1 , залишено без зміни.
ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими в тому, щовони, за попередньою змовою між собою, з метою особистої наживи і незаконного збагачення вирішили спільно вчинити розбійний напад на особу похилого віку ОСОБА_16 та протиправно заволодіти його майном.
ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 01:40 на не встановленому слідством автомобілі вони приїхали в с. Байраківка Немирівського району Вінницької області до помешкання потерпілого за адресою: АДРЕСА_2 . Розбивши скло, вони проникли до будинку, розбудили ОСОБА_16 і стали вимагати гроші, при цьому зв'язали руки потерпілого за спиною та завдавали ударів у різні частини тіла, зокрема ОСОБА_9 - знайденим молотком, а ОСОБА_11 і ОСОБА_8 - кулаками.
Надалі вони обшукали будинок та знайшли 600 грн, якими заволоділи.
Потім з метою приховування розбійного нападу ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , посадивши ОСОБА_16 на диван, утримували його, а ОСОБА_11 накинув йому на шию зв'язані між собою два фрагменти тканини і стягував їх до того часу, поки потерпілий не перестав подавати ознаки життя.
Смерть ОСОБА_16 настала в результаті механічної асфіксії від здавлення шиї закруткою (удавкою), затягнутою сторонніми руками.
Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишили місце події, заволодівши коштами в сумі 600 грн, які розділили між собою та якими розпорядилися на власний розсуд, чим заподіяли потерпілій ОСОБА_17 матеріальну шкоду на вказану суму.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені та захисники підтримали касаційні скарги, прокурор проти задоволення касаційних скарг заперечив.
Мотиви Суду
Межі перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що в них є посилання на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України), тоді як перевірка цих обставин з огляду на ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в Суді є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень і підстав для їх скасування або зміни касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Щодо висновків суду про доведеність винуватості засуджених та кваліфікацію їх дій
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Обвинувачені в суді частково визнали свою винуватість та пояснювали, що проникли в будинок потерпілого з метою вчинення крадіжки або грабежу та заволоділи грошима в сумі 600 грн. Кожен з обвинувачених стверджував, що особисто потерпілого не бив та не вбивав, покладаючи винуватість у цьому на іншого.
Оцінюючи твердження обвинувачених про те, що вони не скоювали вбивства ОСОБА_16 і взагалі не завдавали йому тілесних ушкоджень, суд першої інстанції визнав їх неправдивими, спрямованими на уникнення ними кримінальної відповідальності та такими, що суперечать іншим доказам, а тому не взяв їх до уваги.
На підставі аналізу наявних у провадженні доказів, у тому числі показань самих ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в судовому засіданні, а також протоколів НСРД та слідчих експериментів, суд першої інстанції дійшов висновку, що смерть ОСОБА_16 настала саме за таких обставин, які вказані в обвинувальному акті, незважаючи на те, що всі обвинувачені заперечували свою причетність до вбивства, указуючи, що смерть потерпілого міг спричинити хтось інший зі співучасників злочину.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що про наявність в обвинувачених умислу на вбивство потерпілого свідчить і те, що вони в темну пору доби прибули на автомобілі в інший населений пункт, цілеспрямовано підійшли до будинку ОСОБА_16 , через шибку вікна відкрили двері, увійшли в хату, в якій перебував лише один престарілий потерпілий, та, застосовуючи до нього фізичне насильство і погрози, вимагали гроші. При цьому коли двоє з обвинувачених завдавали потерпілому ударів та зв'язували йому руки, третій обшукував будинок з метою виявлення грошей. Крім того, про наявність цілеспрямованого умислу свідчить факт завдання потерпілому численних ударів, у тому числі молотком, у життєво важливі органи. Побиття потерпілого продовжувалося тривалий час, у невеликому приміщенні будинку, кожен з обвинувачених мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших співучасників, погоджувався з ними і продовжував свої протиправні дії, спрямовані на заволодіння майном потерпілого та позбавлення його життя. Той факт, що в потерпілого було виявлено перелом шийки правої стегнової кістки, численні переломи ребер, усі тілесні ушкодження були прижиттєві, свідчить про те, що саме побиття тривало протягом певного періоду часу, упродовж якого обвинувачені перебували в будинку разом. Вони не припиняли протиправних дій до настання бажаного результату і закінчили їх одночасно, заподіявши смерть потерпілого, заволоділи його грошима та покинули будинок.
Смерть ОСОБА_16 настала від механічної асфіксії органів шиї, тобто фактично потерпілий був задушений, що вказує на наявність прямого умислу обвинувачених на позбавлення його життя.
Також суд першої інстанції встановив, що винуватість обвинувачених об'єктивно підтверджується даними, які містяться у протоколах огляду місця події та слідчих експериментів, висновками проведених у провадженні експертиз, протоколами про результати проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю місцята іншими доказами, які узгоджуютьсяміж собою, є належними, допустимими і достатніми й доводять винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Зазначені вимоги суд першої інстанції виконав у повному обсязі.
Доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 про безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_8 одночасно за п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України, внаслідок чого його підзахисного двічі притягнуто за одні й ті самі дії, є необґрунтованими.
Вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) має місце тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу) або досягти іншої матеріальної вигоди.
При такому вбивстві корисливі мотиви повинні виникнути до вчинення злочину. Кваліфікація за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України виключається тоді, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів.
У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_11 та ОСОБА_9 проникли в будинок потерпілого ОСОБА_16 , де, застосовуючи до нього насильство, яке є небезпечним для його життя та здоров'я, завдали численних ударів, у тому числі молотком, у життєво важливі органи, вимагаючи видати гроші. Бажаючи заволодіти грошима потерпілого, з метою приховання розбійного нападу ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_11 і ОСОБА_9 умисно позбавили потерпілого життя.
Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
Щодо допустимості окремих доказів
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що протоколи за результатами проведення НСРД та протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не можуть бути враховані судом як докази, оскільки їх показання, які вони давали під час цих слідчих дій, є показаннями, котрі отримано на стадії досудового слідства, і суд не сприймав їх безпосередньо, є необґрунтованими.
Частиною 2 ст. 84 КПК України передбачено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно зчастинами 1, 2 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати і протоколи процесуальних дій.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК України.
Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в ході проведених із ними слідчих експериментів підтвердили на місці події факт проникнення в будинок потерпілого, заподіяння йому тілесних ушкоджень та заволодіння його грошовими коштами в сумі 600 грн. Указані слідчі експерименти з підозрюваними проведено відповідно до вимог статей 11, 13, 15, 223, 240 КПК України, за добровільною згодою особи, яка володіє цим житлом, та будь-яких зауважень чи заперечень від їх учасників не надходило.
Також суд першої інстанції за результатами дослідження протоколів НСРД від31 жовтня 2017 року стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 - аудіо-, відеоконтролю камери ізолятора тимчасового тримання, які здійснювалися на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року, встановив, що вказані особи підтвердили факт вчинення ними розбійного нападу на ОСОБА_18 і заволодіння його грошовими коштами в сумі 600 грн.
Таким чином, протокол за результатами НСРД та протоколи слідчих експериментів слід оцінювати як окремі джерела доказів. Підстав для визнання цих доказів недопустимими не вбачається.
Щодо протоколу одночасного допиту підозрюваних від 02 листопада 2017 року, то апеляційний суд в ухвалі вказав, що цей протокол складено, а проведені на його підставі дії - здійснено відповідно до вимог статей 104,106, 223,224 КПК України, і щодо нього також зауважень чи заперечень від учасників не надходило.
Водночас Суд погоджується з доводами захисника ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції не мав посилатися у вироку на протокол одночасного допиту підозрюваних від 02 листопада 2017 року, оскільки показання підозрюваних під час одночасного допитує самостійним процесуальним джерелом доказів і суд згідно з вимогами ч. 4 ст. 95 КПК України не вправі обґрунтовуватисудові рішення показаннями, наданими в ході досудового розслідування.
Разом із тим Суд вважає, що зазначене порушення в цьому випадку не є таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, та не тягне безумовне скасування чи зміну судових рішень, оскільки зміст показань, наданих підозрюваними в ході досудового розслідування під час одночасного допиту 02 листопада 2017 року, а також у процесі проведення НСРД та слідчих експериментів у цілому відповідає їх показанням у судовому засіданні та узгоджується з іншими наявними у провадженні доказами, про що суд зазначив у вироку.
Щодо вирішення питання стосовно речових доказів
Суд не розглядає доводів, викладених у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , про те, що суд неправомірно застосував конфіскацію майна - автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом та який насправді ОСОБА_8 не належить, оскільки вказані доводи захисника і його підзахисного ОСОБА_8 були предметом апеляційного розгляду, їхні апеляційні скарги було задоволено саме в цій частині та скасовано конфіскацію автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , скасовано арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 04 жовтня 2017 року, та передано вказаний автомобіль його власнику - ОСОБА_15 .
Щодо доводів, які зазначені в касаційній скарзі ОСОБА_10 , Суд виходить з такого.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку в частині конфіскації майна за апеляційною скаргою ОСОБА_10 встановив, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року було накладено арешт на майно, вилучене під час проведення огляду автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_8 , зокрема: на чотири купюри номіналом по 1 долару США, вісімнадцять купюр номіналом по 500 грн, дев'ять купюр номіналом по 200 грн, одну купюру номіналом 100 грн, чотири купюри номіналом по 50 грн; два ланцюжки і два хрестики з металу жовтого кольору.
У вироку суд першої інстанції, вирішуючи питання про долю вказаних речових доказів, із дотриманням вимог ст. 100 КПК України ухвалив рішення про конфіскацію в дохід держави вказаних речових доказів.
У ході апеляційного розгляду було встановлено, що ніхто ні під час досудового розслідування, ні в судовому засіданні суду першої інстанції не повідомляв, що таке майно належить ОСОБА_10 чи ОСОБА_12 .
Суд апеляційної інстанції перевірив протокол огляду від 28 вересня 2017 року та зазначив, що зауважень і уточнень ОСОБА_8 та його захисник про те, що вилучені з автомобіля ВАЗ-21099 речі належать не ОСОБА_8 , не заявляли.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що ОСОБА_10 із заявою про скасування арешту та повернення зазначеного майна, яке, як вона вказувала в апеляційній скарзі, належить їй на праві власності, не зверталася та не надала докази на підтвердження належності цього майна саме їй.
Сестра ОСОБА_10 - ОСОБА_12 , на яку як на співвласницю майна посилається в касаційній скарзі ОСОБА_10 , з 2017 року, тобто з часу вилучення майна із заявами про те, що це майно є її власністю, не зверталася, вирок суду в частині конфіскації майна, яке вона вважала б своїм, а не ОСОБА_8 , не оскаржувала, хоча має на це право відповідно до вимог ст. 393 КПК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання стосовно речових доказів, а саме про конфіскацію в дохід держави грошових коштів: чотирьох купюр номіналом по 1 долару США, вісімнадцяті купюр номіналом по 500 грн, дев'яті купюр номіналом по 200 грн, однієї купюри номіналом 100 грн, чотирьох купюр номіналом по 50 грн; золотих виробів - двох ланцюжків та двох хрестиків, виготовлених із жовтого металу, вилучених 28 вересня 2017 року під час огляду автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1 , прийнято судом першої інстанції з дотриманням вимог закону.
Висновки Суду по суті вимог касаційної скарги
З огляду на вищевказане в касаційних скаргах не наведено доводів про неправильне застосування кримінального процесуального закону та про допущення під час досудового розслідування чи судового розгляду провадження таких порушень вимог КПК України, які перешкодили чимогли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На думку Суду, наявні у провадженні докази є належними і допустимими, а судові рішення стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_9 - законними, обґрунтованими і вмотивованими.
Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційних скарг, які аналогічні доводам, наведеним у касаційних скаргах, у тому числі щодо доведеності винуватості ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , правильності кваліфікації їх дійта допустимості окремих доказів, а також щодо вирішення питання речових доказів, і надав їм належну оцінку, навівши у вироку докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Ухвали суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, підстав для задоволення касаційних скарг не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, а також ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 залишити беззміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3