ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 757/12800/22-к
провадження № 51-3926км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженої ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в кримінальному провадженні № 12021100060001500 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , громадянки України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 79 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, визначені ст. 76 КК України. Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 12 серпня 2021 року близько 16 год. 35 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та не маючи посвідчення на право керування транспортними засобами, керувала технічно-справним автомобілем «Mercedes-Benz C250», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Набережне шосе, е/о № 120 в м. Києві, зі швидкістю 159.43…170.43 км/год, яка перевищує максимально дозволену швидкість руху транспортних засобів на даній ділянці дороги 80 км/год, перед зміною напрямку руху не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотрималась безпечного інтервалу, в результаті чого скоїла зіткнення з автомобілем «Volkswagen T-Roc», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , яка рухалась попереду в попутному напрямку. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_8 були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Своїми діями ОСОБА_7 допустила порушення вимог п.п. 2.1 (а); 2.9 (а), (б); 10.1; 13.1 Правил дорожнього руху України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року зазначений вирок в порядку ст. 404 КПК України був змінений, з мотивувальної частини вироку виключено посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння. В решті вирок залишений без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 79 КК України, та істотним порушенням вимог КПК України. Зазначається, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги в повній мірі обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, зокрема керування транспортним засобом без відповідного права і у стані алкогольного сп'яніння та значне перевищення швидкості руху. Також вказується, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що місцевий суд у вироку не навів жодних мотивів щодо необхідності звільнення ОСОБА_7 як від основного покарання, так і від додаткового. Стверджується, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_7 ст. 79 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Захисник та засуджена ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, навівши відповідні доводи. Засуджена ОСОБА_7 висловлювала каяття щодо вчиненого, на питання головуючого вказувала, що не збирається протягом найближчих років отримувати водійське посвідчення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора та матеріали кримінального провадження, Верховний Суд приходить до таких висновків.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються, отже, суд касаційної інстанції не перевіряє їх обґрунтованість.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити ОСОБА_7 послався на характер та ступінь тяжкості скоєного нею кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України, є нетяжким, дані про особу обвинуваченої (яка раніше не судима, знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, має двох малолітніх дітей - 2015 та 2021 року народження), обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття та відшкодування завданої шкоди потерпілій особі.
Виходячи з наведених обставин, суд першої інстанції також дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 79 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про м'якість призначеного покарання.
Апеляційний суд у свою чергу погодився з висновками суду першої інстанції, при цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що потерпіла до обвинуваченої жодних претензій як морального, так і матеріального характеру не має, а представник потерпілого в ході апеляційного перегляду заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зауважив апеляційний суд також і на тому, що відсутні дані, які б свідчили про неналежну поведінку ОСОБА_7 та притягнення останньої до адміністративної чи кримінальної відповідальності з часу вчинення нею інкримінованого їй злочину, що на думку апеляційного суду, свідчить про значні позитивні зміни у поведінці обвинуваченої, що остання зробила належні висновки і стала на шлях виправлення. Наведені обставини суд апеляційної інстанції визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її суспільну небезпечність.
Що стосується тих обставин, і тих даних про особу засудженої, на які посилався в апеляційній скарзі прокурор, то апеляційний суд цілком обґрунтовано вказав на те, що вони були враховані і під час кваліфікації дій ОСОБА_7 (зокрема, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння), так і при обранні виду і розміру покарання, а також і при прийнятті рішення про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 79 КК України, як такій, яка має дитину віком до семи років.
З висновками апеляційного суду, які переважено стосуються звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання на підставі ст. 79 КК України, Верховний Суд погоджується і вважає їх достатньо мотивованими. Тому в цій частині доводи касаційної скарги прокурора не є слушними.
Що стосується тверджень прокурора про те, що суди неправильно застосували ст. 79 КК України до додаткового покарання, то Верховний Суд при перевірці вказаних доводів бере до уваги, що з моменту вчинення ОСОБА_7 злочину минуло понад 2 роки, на час касаційного розгляду закінчився іспитовий строк, встановлений вироком суду, при цьому прокурором не надано жодних доказів того, що засуджена за цей час отримала відповідні права чи збиралась їх отримати. Також не надано прокурором доказів того, що ОСОБА_7 за цей період (з моменту вчинення злочину і до касаційного розгляду) притягалась до кримінальної або адміністративної відповідальності, зокрема за порушення Правил дорожнього руху. Крім того прокурором не наведено доказів того, що це був не одиничний епізод вчинення ОСОБА_7 порушень проти безпеки руху. Крім того Верховний Суд не може залишити поза увагою й той факт, що на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 перебувала в стані вагітності.
Крім того, Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що хоча прокурор в касаційній скарзі і посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування ст. 79 КК України, проте апеляційна скарга, як і касаційна скарга, фактично не містить обґрунтування ні неправильного застосування положень ст. 79 КК України, ні невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості.
Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
З цих підстав Верховний Суд постановив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року відносно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3