ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 346/2128/20
провадження № 51-3908 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
виправданого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 листопада 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090180000316 від 10 квітня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коломия Івано-Франківської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Лісний Хлібичин Коломийського району, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 345 КК України, і призначено йому покарання за ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання засудженому ОСОБА_6 визначено у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_6 звільнено від відбування остаточного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, і виправдано його у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
За вироком суду, 10 квітня 2020 року приблизно о 13:00, на вул. Карпатській у м. Коломиї Івано-Франківської області, неподалік приміщення магазину «Панна Ванна», обвинувачені зустрілися з потерпілим ОСОБА_9 , куди останній приїхав на автомобілі марки BMW 320, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, який мав намір придбати обвинувачений ОСОБА_6 .
Надалі потерпілий сів за кермо автомобіля і разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою випробування транспортного засобу під час їзди поїхали до приміщення магазину «Зупинка», розташованого на тій самій вулиці.
Далі ОСОБА_6 , скориставшись тим, що двигун автомобіля працював, без здійснення оплати за придбання автомобіля різко зрушив з місця події. У цей час ОСОБА_7 , який був біля однієї із задніх дверей, оглядаючи задню частину автомобіля, стрімко заскочив у салон автомобіля, на якому вони поїхали в напрямку смт Отинія Коломийського району Івано-Франківської області, де були затримані працівниками поліції.
Крім того, згідно з фактичними даними, детально наведеними у вироку, ОСОБА_6 завдав удару правою ногою в ділянку лівої ноги працівника поліції ОСОБА_10 , у результаті чого потерпілому спричинено легке тілесне ушкодження у виді синця в ділянці лівого стегна.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2023 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 09 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданій касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги прокурор зазначає, що суди:
· необґрунтовано виправдали ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були узгодженими та спрямованими на вчинення цього кримінального правопорушення;
· неправильно встановили місце вчинення злочину;
· не взяли до уваги показань потерпілого ОСОБА_9 , наданих у судовому засіданні;
· призначаючи покарання ОСОБА_6 , дійшли помилкового висновку про наявність у нього щирого каяття;
· не дотрималися практики Верховного Суду в цій категорії справ;
· порушили приписи ст. 94 КПК України.
Також прокурор зазначає, що:
· докази у справі є суперечливими, показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неправдиві, не узгоджуються з іншими доказами у справі;
· судові рішення не відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК України.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора, ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_9 зазначають про її необґрунтованість і просять залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора і просили залишити оскаржені судові рішення без зміни.
Потерпілий ОСОБА_9 направив до Верховного Суду заяву, в якій зазначив, що претензій до обвинуваченого та виправданого не має. Просив розглядати справу за його відсутності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК України, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як регламентовано ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2005 року у справі «Капо проти Бельгії» зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Так, суд першої інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а ОСОБА_6 - за ч. 2 ст. 345 та ч. 2 ст. 289 КК України.
Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 345 КК України, та відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, у діях ОСОБА_7 .
З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.
Суди обґрунтували свої рішення показаннями засудженого ОСОБА_6 , виправданого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , протоколом огляду місця події від 10 квітня 2020 року, протоколом огляду відеозапису від 18 травня 2020 року, протоколами слідчих експериментів від 12 та 13 травня 2020 року, судово-медичною експертизою від 11 квітня 2020 року № 90, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 квітня 2020 року.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, учасниками кримінального провадження не оскаржується.
Водночас доводи касаційної скарги прокурора за змістом є фактично аналогічними доводам, які він наводив у суді апеляційної інстанції, та були ретельно перевірені цим судом.
Разом з тим, як вже зазначено вище, доводи прокурора про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також оцінку судом доказів, виходячи з положень статей 433, 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Так, ОСОБА_6 у судовому засіданні суду першої інстанції частково визнав свою винуватість та зазначив, що 10 квітня 2020 року він з метою придбання автомобіля зустрівся з обвинуваченим ОСОБА_7 біля магазину «Панна Ванна», де вони вдвох зустрілися з потерпілим ОСОБА_9 , який продавав вищевказаний автомобіль «BMW 320», реєстраційний номер НОМЕР_1 за ціною 2200 доларів США та погоджувався знизити її до 2000 дол. США. Надалі ОСОБА_6 запропонував йому знизити цю суму до 1900 доларів США, однак потерпілій не погодився, тоді між ними виник спір, який розсердив цього обвинуваченого. Під час цієї розмови ОСОБА_6 був за кермом автомобіля, двигун якого працював, а ОСОБА_7 оглядав задню частину автомобіля. ОСОБА_6 , перебуваючи під впливом гніву, не попереджаючи про початок руху ані потерпілого ані ОСОБА_7 , різко зрушив з місця, внаслідок чого ОСОБА_7 був змушений різко заскочити в салон автомобіля, та вони поїхали в напрямку смт Отинії Коломийського району. Також ОСОБА_6 зазначив, що не мав жодної попередньої домовленості про незаконне заволодіння вказаним автомобілем із ОСОБА_7 , який їхав з ним лише для того, щоб оглянути автомобіль, оскільки намір незаконно заволодіти цим майном виник у нього раптово і через те, що потерпілий не бажав знизити розмір плати за автомобіль.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 не визнав своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину та пояснив, що не мав жодної попередньої домовленості з ОСОБА_6 про незаконне заволодіння автомобілем, який вони їхали оглядати і який мав намір придбати ОСОБА_6 . При цьому, ОСОБА_7 також ствердив, що він на час розмови ОСОБА_6 і потерпілого ОСОБА_9 оглядав задню частину автомобіля, а тому не був поблизу них та не чув детально їхньої розмови щодо купівлі-продажу автомобіля, а лише чув, що ОСОБА_6 пропонував ціну 1900 дол. США, на що потерпілий не погоджувався. Коли ОСОБА_6 , сидячи за кермом автомобіля, різко та несподівано для ОСОБА_7 зрушив з місця, то останній ледь встиг заскочити через задні двері в салон. На той час цього йому не було відомо, що ОСОБА_6 незаконно заволодів транспортним засобом, та ОСОБА_7 вважав, що ОСОБА_6 сплатив кошти потерпілому за придбання цього майна, про що ОСОБА_6 запевняв ОСОБА_7 .
Потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що в місці і в час, які зазначено вище, обвинувачені оглядали вказаний автомобіль, яким він користувався. Усі разом вони поїхали на автомобілі під керуванням потерпілого з метою перевірки якості їзди. Після зупинки поблизу приміщення магазину «Панна Ванна» потерпілий надавав обвинуваченим можливість порадитися, відійшовши від них. Згодом між потерпілим і ОСОБА_6 виник словесний спір. У цей час якого ОСОБА_6 сидів на місці водія автомобіля, двигун якого працював, та пробував перемикати передачі відповідною ручкою. Причиною спору було те, що ОСОБА_6 запропонував потерпілому знизити суму до 1900 дол. США, на що потерпілій не погодився, оскільки бажав отримати за автомобіль 2000 дол. США. Під час спору ОСОБА_6 без будь-якого повідомлення та дозволу потерпілого, різко зрушив з місця, а ОСОБА_7 заскочив в задню частину салону автомобіля. Потерпілий побіг за ними, однак автомобіль швидко віддалявся. Тоді потерпілий звернувся до випадкового водія (як виявилося, свідка ОСОБА_11 ), автомобіль якого був припаркований біля магазину, і вони стали наздоганяти автомобіль потерпілого. Втім, на роздоріжжі в с. Шепарівці Коломийського району вони поїхали в напрямку с. Товмачика цього ж району, звідки повернулися, не наздогнавши автомобіль, оскільки (як з'ясувалося пізніше) обвинувачені поїхали в іншому напрямку, а саме до смт Отинії Коломийського району.
Свідок ОСОБА_11 безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що у 2020 році (місяць пригадати не може) бачив трьох чоловіків, які оглядали автомобіль сірого кольору поблизу магазину «Панна Ванна», що на вул. Карпатській у м. Коломиї Івано-Франківської області. Через деякий час один із цих чоловіків попросив свідка наздогнати автомобіль, який угнали інші два чоловіки. Свідок намагався наздогнати автомобіль своїм транспортним засобом, однак, не зміг цього зробити. Потерпілий ОСОБА_9 під час цього також перебував в салоні автомобіля свідка та телефонував до органу поліції, повідомляючи про вказаний угон. У судовому засіданні свідок ствердив, що точно сказати не може, чи були обвинувачені тими двома чоловіками, оскільки на їхніх обличчях були захисні маски.
Свідок ОСОБА_12 безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що у 2020 році (місяць пригадати не може) він разом зі свідком ОСОБА_11 приїхали в м. Коломию та бачили з певної відстані, що один із чоловіків продавав автомобіль сірого кольору (можливо, марки «Mercedes»), а два чоловіки оглядали його. Далі особи, що оглядали транспортний засіб, різко сіли в автомобіль, у якому працював двигун, та поїхали в напрямку м. Яремче Івано-Франківської області. Хто саме з них запустив двигун автомобіля і сів за кермо, свідок не може вказати, бо ті особи були в захисних масках.
Відповідно до протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 квітня 2020 року, потерпілий ОСОБА_9 заявив, що впізнає осіб, зображених на фото № 4 та № 2 (тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), а також указав, що ОСОБА_6 сидів за кермом, а ОСОБА_7 - на задньому сидінні під час незаконного заволодіння автомобілем марки BMW 320, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користувався потерпілий.
При цьому варто зауважити, згідно з матеріалами справи, зокрема технічним записом допиту потерпілого ОСОБА_9 , на момент, коли ОСОБА_6 почав рух автомобіля, ОСОБА_7 знаходився з правої задньої сторони автомобіля, у якого були відкриті задні праві двері, присівши, та здійснював огляд салону.
За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що сторона обвинувачення не надала жодних переконливих доказів на підтвердження факту попередньої змови обвинувачених про вчинення незаконного заволодіння вказаним транспортним засобом, тобто факту домовленості обвинувачених про вчинення в майбутньому цього злочину, та на підтвердження того, що дії ОСОБА_7 були спрямовані на вчинення чи сприяння вчиненню ОСОБА_6 вказаного кримінального правопорушення. Так, суди слушно зазначили, що сторона обвинувачення не вказала і не довела, яку саме роль відігравав ОСОБА_7 і яким способом він реалізовував цю попередню домовленість про вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України, адже в судовому засіданні встановлено ту обставину, що на час виникнення в обвинуваченого ОСОБА_6 умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом та реалізації цього умислу шляхом різкого і самовільного, тобто без дозволу чи подальшої згоди потерпілого ОСОБА_14 , початку руху вказаним автомобілем, обвинувачений ОСОБА_7 здійснював огляд задньої частини автомобіля.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та наявності в нього і ОСОБА_6 попередньої змови на вчинення вказаного злочину, оскільки всі сумніви щодо доведеності їхньої вини необхідно тлумачити на їх користь.
При цьому доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення не узгоджуються з практикою Верховного Суду, не знаходять свого підтвердження, оскільки обставини вказаних справ та цього кримінального провадження не є аналогічними.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, визнав обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , щире каяття у вчиненні злочинів, добровільне та цілковите відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочинами. Також суд врахував особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий та є особою молодого віку на час вчинення вказаних злочинів, одружений та має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позитивно характеризується за місцем проживання. Цей суд також зазначив, що обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_6 відсутні.
Так, матеріалами провадження підтверджується, що потерпілий ОСОБА_10 звернувся до суду першої інстанції із заявою, у якій зазначив, що ОСОБА_16 повністю відшкодував матеріальну шкоду на лікування та він не має претензій.
Крім того, потерпілий ОСОБА_9 теж звернувся до місцевого суду із заявою, у якій зазначав, що йому повністю відшкодовано моральну та матеріальну шкоду, претензії майнового характеру відсутні. Також просив суворо не карати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , не позбавляти та не обмежувати їх волі.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання в межах санкцій ч. 1 ст. 289 та ч. 2 ст. 345 КК України, а саме у виді позбавлення волі зі звільненням засудженого від відбування остаточного покарання з випробуванням з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Предметом апеляційного розгляду були, зокрема, доводи прокурора щодо м'якості покарання та відсутності щирого каяття в ОСОБА_6 .
При цьому, апеляційний суд зазначив, що вказані доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки про щире каяття свідчить те, що ОСОБА_6 повністю відшкодував шкоду потерпілим, що вбачається з їхніх заяв, наявних у матеріалах справи, а невизнання ОСОБА_6 повної винуватості на стадії досудового розслідування обумовлено тим, що він оспорював кваліфікацію за ч. 2 ст. 289 КК України, яка не знайшла підтвердження в суді першої інстанції.
Водночас Верховний Суд зауважує, що підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Крім того, варто зауважити, що потерпілий ОСОБА_9 у своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора також зазначив про відсутність будь-яких претензій до засудженого та виправданого і просив оскаржувані рішення залишити без змін.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанції врахували ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини цього провадження, дані про засуджену особу, відшкодування шкоди потерпілим та призначили покарання з дотриманням до статей 50, 65 КК України.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Решта доводів касаційної скарги прокурора висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених по справі обставин, що в огляду на вимоги ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Ураховуючи наведене, Суд вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними й обґрунтованими, а ухвала апеляційного суду - належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає приписам статей 370 та 419 КПК України, тому касаційні доводи прокурора в цій частині теж неприйнятні.
Інші ж доводи касаційної скарги не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 листопада 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 27 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде оголошено 06 листопада 2023 року о 13:00.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3