Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 202/3248/22
провадження № 61-7288св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Голубніченко Владислав Олегович, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2023 року в складі судді Мачуського О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначала, що вона з 29 серпня 2012 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 не забрав дитину з пологового будинку та в подальшому усунувся від виховання та піклування про дитину. Реєстрацію факту народження дитини позивач мусила проводити за рішенням виконавчих органів, оскільки відповідач відмовлявся реєструвати дитину добровільно в органах РАЦС.
Крім повного ухилення від батьківських обов'язків щодо виховання дитини, відповідач також не надавав жодної матеріальної підтримки, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення аліментів. На час подачі цього позову відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 97 682,37 грн.
Відповідач протягом всього життя дитини не цікавився її станом здоров'я та особистим життям. Крім того, відповідач перешкоджав виїзду дитини для оздоровлення та відпочинку за кордон.
Також ОСОБА_1 зазначала, що дитина з самого народження мешкає у родині позивача та ОСОБА_4 . Все життя дитина сприймає батьком лише ОСОБА_4 , який бажає усиновити її та надати своє прізвище.
Враховуючи викладене, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 січня 2023 року позов задовольнив.
Позбавив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту народження дитини, у зв'язку з невизначеним її походженням, у сторін були складні стосунки, тому відповідач не займався вихованням дитини, хоча періодично і бачився з нею. Однак з 2015 року відповідач перестав спілкуватися з дитиною, не бере участі у її вихованні та не допомагає матеріально. Тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дитини є наслідком його свідомої поведінки та підставою для позбавлення його батьківських прав. Крім того, суд врахував, що дитина з початку народження мешкає разом із матір'ю ОСОБА_1 , вітчимом ОСОБА_4 , сестрою ОСОБА_5 , 2020 року народження, що свідчить про створення стійкого родинного середовища, в якому дитина відчуває себе повноцінним членом сім'ї. Відсутність протягом восьми років (усього усвідомленого життя) у житті дитини біологічного батька вже сформувало як психологічне так і фізичне сприйняття батьком саме ОСОБА_4 . Порушення такої усталеної картини життя може завдати значну шкоду дитині. Крім того, бажання дитини мати однакове прізвище з іншими членами своєї родини та мати по батькові особи, яку дитина вважає єдиним своїм батьком, з урахуванням встановлених обставин, відповідає її інтересам. Тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 та подальше її усиновлення ОСОБА_4 буде безперечно слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дитини, сприятиме зміцненню наявних зв'язків між нею та родиною, з якою вона проживає.
Суд не взяв до уваги доводи відповідача про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, оскільки такі доводи не підтверджені жодним чином. Позовна заява відповідача про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною подана до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 28 вересня 2022 року, тобто вже під час розгляду цієї справи по суті. До подання позову ОСОБА_1 відповідач не вживав жодних спроб відновити спілкування зі своєю донькою та контакт з нею.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , а також зазначив, що оскільки дитина з народження проживає разом з вітчимом, який неї опікується, а рідний батько не бере участі у її житті, останні вісім років не бачився з нею, хоча й проживає з нею в одному місті, а також врахувавши те, що відповідач останні чотири роки не сплачує на утримання дитини аліментів, суд вважав, що рішення суду першої інстанції про позбавлення відповідача батьківських прав винесено в інтересах дитини.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Голубніченко В. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2023 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Вказує на те, що він з листопада 2013 року (дата призначення аліментів) до березня 2018 року сплачував аліменти у повному обсязі. З квітня 2018 року до вересня 2019 року сплачував аліменти не стабільно та мав незначну заборгованість. З вересня 2019 року відповідач дійсно має заборгованість, оскільки наразі має фінансові труднощі, а тому допустив заборгованість зі сплати аліментів. Однак вважає, що це не є підставою для застосування до нього крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Заявник зазначає, що він має намір брати участь у вихованні, навчанні дитини, піклуватися про її фізичний та моральний розвиток та опікуватись її фізичним та духовним здоров'ям. Проте позивач своїми діями унеможливлює спілкування батька з дитиною, навіть шляхом телефонних розмов. Вказує на те, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Також скаржник зазначає, що суди помилково взяли до уваги висновок органу опіки і піклування № 4/3-113 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий є необґрунтованим, при його прийнятті не враховано пояснення сторін, не здійснено оцінки ситуації в сім'ї, а виключно поверхнево надано рекомендації.
Також відповідач зазначає, що метою позбавлення його батьківських прав є виключно бажання вітчима вдочерити ОСОБА_3 . Позивач не надала висновку психолога, який міг би встановити прихильність дитини до батька, матері та вітчима, думку дитини в судовому засіданні не запитано, що свідчить про передчасність висновків судів про позбавлення відповідача батьківський прав.
Скаржник вважає, що позивач не довела, а суди не встановили, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб. Надані позивачем докази не свідчать про злісне ухилення відповідачем від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов'язками, його винну, поведінку щодо дитини. А тому позбавлення відповідача батьківськими правами є незаконним.
Зазначає, що його позиція, а саме намагання зберегти зв'язок з дитиною, залучення до розгляду справи адвоката, надання доказів, що він цікавиться життям дитини, свідчить про те, що він не ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Крім того, вказує, що суди не взяли до уваги те, що позивач з дня народження дитини чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, позивач відмовлялася у реєстрації дитини та не визнавала відповідача біологічним батьком дитини. У зв'язку з чим відповідач звертався із заявою до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Після проведеної роботи Центр соціальних служб відповідачу рекомендував звернутися до суду з позовом щодо визнання його батьком дитини та її реєстрації в органах ДРАЦС. Після чого, в червні 2013 року відповідач звернувся до суду з позовом про встановлення прізвища дитини та зобов'язання здійснити реєстрацію, однак ухвалою суду від 20 вересня 2013 року його позов залишено без розгляду (справа № 200/8606/13).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 202/3248/22 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 серпня 2012 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року (а. с. 18).
У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 29 жовтня 2013 року серії НОМЕР_1 , виданого Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а. с. 19).
Відповідно до характеристики учня НВК № 148 «Планета Щастя»
від 20 травня 2022 року ОСОБА_3 зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна та уважна учениця. Володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні. На уроках уважна та активна. Мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_4 з усією відповідальністю ставляться до виконання своїх обов'язків, приділяють належну увагу вихованню та розвитку дитини (а. с. 23).
Згідно із довідкою-розрахунком заборгованість ОСОБА_2 за аліментами відповідно до виконавчого документа № 200/1549/13-ц станом на
17 травня 2022 року становить 97 682,37 грн (а. с. 22).
Відповідно до висновку від 07 листопада 2022 року № 4/3-113 орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для такого висновку є той факт, що ОСОБА_2 протягом восьми років не бачив дитину, не спілкувався з нею, не брав участі у її вихованні, не сплачував аліменти за рішенням суду, у зв'язку із чим виникла заборгованість у сумі 97 682,37 грн (а. с. 139, 140).
У судовому засіданні суду першої інстанції встановлено та не заперечувалося відповідачем, що з часу народження дитини, у зв'язку із невизначеним її походженням, у сторін були складні стосунки, та він не займався вихованням дитини, хоча періодично і бачився з нею.
Також встановлено, що з 2015 року відповідач не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні, не допомагає матеріально.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач з 2015 року не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та не допомагає матеріально, що є наслідком його свідомої поведінки та підставою для позбавлення його батьківських прав. Крім того, суди врахували те, що дитина ОСОБА_3 з народження проживає разом з вітчимом, який неї опікується, а тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та подальше її усиновлення ОСОБА_4 буде безперечно слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дитини, сприятиме зміцненню наявних зв'язків між нею та родиною, з якою вона проживає.
Такі обставини суди вважали доведеними на підставі характеристики дитини з навчального закладу, довідки про заборгованість відповідача зі сплати аліментів, висновку органу опіки та піклування.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Приймаючи рішення про позбавлення батьківських прав відповідача, суди не врахували, що позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Крім того, суди не надали належної оцінки поведінці батька дитини.
Зокрема, встановлено, що під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 і наголошував на тому, що бажає відновити спілкування з нею, проте позивач чинить йому у цьому перешкоди.
Суди безпідставно не взяли до уваги подання відповідачем позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Хоча такий позов і був поданий до суду після подання ОСОБА_1 позову про позбавлення батьківських прав, однак свідчить про намір відповідача відновити спілкування з дитиною.
Крім того, посилання суду першої інстанції на те, що відповідач не надав жодних доказів про чинення позивачем перешкод у спілкуванні з дочкою, а також доказів, що він вчиняв дії для усунення таких перешкод, є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи, зокрема тим, що позивач певний час не визнавала його батьком дитини. У зв'язку з чим відповідач у червні 2013 року звертався із заявою до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною (а. с. 95-97). Після проведеної роботи Центр соціальних служб рекомендував ОСОБА_2 звернутися до суду з позовом щодо визнання його батьком дитини та її реєстрації в органах ДРАЦС. Після чого, в червні 2013 року відповідач звернувся до суду з позовом про встановлення прізвища дитини та зобов'язання здійснити реєстрацію, однак ухвалою суду від 20 вересня 2013 року його позов залишено без розгляду (справа № 200/8606/13).
Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав колегія суддів виходить з такого.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, відповідно до висновку від 07 листопада 2022 року № 4/3-113 орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради вважав за доцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для винесення цього висновку є той факт, що ОСОБА_2 протягом восьми років не бачив дитину, не спілкувався з нею, не брав участі у вихованні, не сплачував аліменти, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 97 682,37 грн.
Однак суди не взяли до уваги, що вказаний висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення батька про позбавлення його батьківських прав.
У зв'язку з чим Верховний Суд не погоджується з висновками судів про взяття до уваги як підставу для задоволення позову висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки такий висновок у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
Посилання судів попередніх інстанцій на наявність заборгованості зі сплати аліментів як на підставу для позбавлення батьківський прав відповідача є помилковим, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Крім того, суди не взяли до уваги, що певний період часу відповідач сплачував аліменти на дитину.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що дитина ОСОБА_3 з народження проживає разом з вітчимом, який неї опікується, а тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та подальше її усиновлення ОСОБА_4 буде безперечно слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дитини, сприятиме зміцненню наявних зв'язків між нею та родиною, з якою вона проживає, є помилковим.
Проживання дитини з вітчимом та бажання вітчима усиновити дитину не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).
Отже, врахувавши те, що ОСОБА_2 ще не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення стосунків з нею, а також врахувавши те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про доведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, та доцільність вжиття якого позивач та орган опіки та піклування належно не аргументували.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин суди не встановили.
Отже, задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, не відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи позивача у відповідній частині.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 443/643/21 (провадження № 61-12609св22), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Зважаючи на викладене, оскільки відповідач не втратив інтересу до участі у вихованні своєї дитини, бажає спілкуватися з нею, вчиняє дії для зміни ситуації, Верховний Суд вважає, що висновки судів про необхідність застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, є помилковим.
З урахуванням зазначеного ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.
Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд скасовує рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалює нове рішення про відмову в позові з наведених вище підстав.
Також Верховний Суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків стосовно дитини ОСОБА_3 .
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1
підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 984,80 грн, що становить 3 473,40 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ? Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини контроль за виконанням ним батьківських обов'язків стосовно дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 473 (три тисячі чотириста сімдесят три) грн 40 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк