Справа № 752/10568/23
Провадження № 2/752/5205/23
РІШЕННЯ
іменем України
16 жовтня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
ВСТАНОВИВ:
у травні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шупика А.В. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив виконавчий напис № 19076, вчинений 12.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає зазначений напис вчиненим з численними порушеннями нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, а також з підстав неправомірності вимог стягувача.
Ухвалою від 05.06.2023 року відкрито провадження по справі з проведенням розгляду за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання на 01.08.2023 року (а.с. 87-88).
Ухвалою від 05.06.2023 року зупинено стягнення у ВП № 62845736, відкритому на підставі виконавчого напису № 19076, вчиненого 12.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. (а.с. 89-91).
Ухвалою від 01.08.2023 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 16.10.2023 року (а.с. 123).
Позивач в судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без його участі за наявними у справі документами.
Відповідач, будучи в установленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзив на позов не подав, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 114-115).
Третя особа, будучи в установленому законом порядку повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, пояснення щодо позову не подала.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що 30.11.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 935/5-469, за умовами якого позивачу було надано грошові кошти в сумі 323 406,00 доларів США зі сплатою 11,7% річних до 24.11.2031 року з погашенням суми кредиту та сплати відсотків щомісячно.
20.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. на підставі ст. ст. 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5, п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172, запропоновано стягнути на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла за договором кредиту № 935/5-469 від 30.11.2006 року.
Строк платежу за кредитним договором настав, божником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 12.09.2016 року по 12.09.2017 року.
Сума заборгованості складається:
строкова заборгованість - 185 419,44 доларів США;
прострочена заборгованість - 10 973,65 доларів США;
строкова заборгованість по нарахованих % - 76,37 доларів США;
прострочена заборгованість по нарахованих % - 155 944,00 доларів США.
Загальна сума заборгованості становить 352 413,46 доларів США та сума сплати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 19076 (а.с. 34).
Державним виконавцем Першого відділу державно виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дячок О.Р. 25.08.2020 року на підставі виконавчого напису № 19076, виданого 12.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., відкрито виконавче провадження № 62845736 (а.с. 35-40).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року в справі № 140/9543/20 замінено у виконавчому написі № 19076, вчиненому 12.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., стягувача АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника - АТ «Альфа-Банк» (а.с. 43-46).
Судом встановлено, що відповідачем 02.12.2022 року змінено найменування на АТ «Сенс Банк» (а.с. 47-70).
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється статтями Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.
Згідно зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом; перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Аналогічні положення містяться у Порядку, зокрема, згідно з п.п. 1.1 - 1.2 п. 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 гл. 16 р. ІІ Порядку).
Підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:
якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік).
Пунктом 2 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року справа № 645/1979/15-ц.
Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховний Суд від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Проте, АТ «СенсБанк» на заперечення доводів позивача не надано, та з матеріалів справи не вбачається, що при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису подало приватному нотаріусу банком було надано виписку з рахунка боржника, з якої можливо було б встановити та перевірити факт перерахування кредитних коштів на відповідний рахунок, рух коштів по рахунку та користування ними, нарахування заборгованості, здійснення позичальником платежів на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії та відповідний залишок заборгованості за кредитом, що є обов'язковою умовою для одержання виконавчого напису за кредитним договором, саме після обов'язкової перевірки яких нотаріус міг зробити висновок про безспірність боргу у боржника.
Суду не надано доказів, на яких умовах здійснено нарахування заборгованості, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, не надано доказів обізнаності позичальника про наявність заборгованості та її розмір.
Суду не надано виписку по рахунку для можливості перевірки суми заборгованості, враховуючи що позивач заперечує розмір заборгованості.
В той же час, як вбачається з умов кредитного договору кредитні кошти надавались з поверненням щомісячними платежами.
Встановлення такого строку має значення для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Суду не надано доказів з даного приводу.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.01.2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
Так, як зазначалось, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Суду не було надано доказів, що для вчинення виконавчого напису надавались первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 310/9293/15 (ЄДРСР № 71825964).
За таких обставин, у суду відсутні підстави для висновку про безспірність заборгованості боржника за оскарженим виконавчим написом.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього банку та безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Таким чином, суд вважає слушним твердження позивача про те, що з огляду на викладене, у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком є безспірною.
Вищезазначені обставини свідчать про те, що вимоги банку не є безспірними, а тому суд дійшов висновку про те, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для посвідчення оскаржуваного позивачем виконавчого напису.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п. 2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення укладеного між сторонами договору, оригінал нотаріально посвідченого договору, за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній, а отже договір кредиту № 935/5-469 від 30.11.2006 року не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. Вказана правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2020 року № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19).
Враховуючи викладене, вбачається, що нотаріус не мав повноважень на вчинення виконавчого напису в силу відсутності у нього таких повноважень.
До того ж, перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов'язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов'язання.
Матеріали справи не мітять даних про те, що таке повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останнім. Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, та підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1 610,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Виконавчий напис № 19076, вчинений 12.09.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 610,40 грн. (одна тисяча шістсот десять гривень40 копійок).
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійовича, адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко