Іменем України
06 листопада 2023 року
м. Харків
Справа №638/16962/23
Провадження №1-кс/638/2843/23
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі слідчої судді ОСОБА_1 , розглянувши матеріали клопотання дізнавача СД Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 , погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023226240000851 від 05.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
06 листопада 2023 року дізнавач СД Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління національної поліції в Харківській області (далі - СВ ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області) лейтенант поліції ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням, яке погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023226240000851 від 05.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні сектору дізнання Харківського РУП №3 ГУ НП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023226240000851 від 05.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що 05 листопада 2023 приблизно о 00:16 за адресою: м. Харків, пр. Науки 49, у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було виявлено та вилучено посвідчення працівника поліції з ознаками підробки.
05.11.2023 року, в ході огляду місця події за адресою: м.Харків, пр. Науки 49, було виявлено громадянина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який керував транспортним засобом марки «Део Ланос», сріблястого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який добровільно видав посвідчення працівника поліції ХКП №008309 на ім?я ОСОБА_5 , спеціальний жетон № 0127146, видане центром 28.04.2017 та дійсне до 28.04.2024.
Вилучений предмет визнаний речовим доказом та знаходиться в матеріалах кримінального провадження.
Просила накласти арешт на вилучене в ході огляду місця події від 05.11.2023 року за адресою: м. Харків, пр. Науки, 49 у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення працівника поліції ХКП №008309 на ім?я ОСОБА_5 , спеціальний жетон №0127146, видане центром 28.04.2017 та дійсне до 28.04.2024 року.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, доходить таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (частини друга статті 131 КПК України).
Частиною першою статті 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини другої статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до частини другої статті 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися(використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до статей 168, 236, 237 КПК України тимчасове вилучення майна: речей та документів, які мають значення для кримінального провадження, може здійснюватися також під час обшуку та огляду. Тому тимчасове вилучене майно може належати не тільки підозрюваному (частина перша статті 167 КПК України), а й іншим особам.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі «Лемуан проти Франції», від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року).
Суд також зауважує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Згідно з абзацом 1 частиною третьою статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (тобто з метою збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Крім того, положеннями частини першої статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Так, у клопотанні дізнавач просить накласти арешт на майно, однак, у порушення пункту 3 частини другої статті 171 КПК України прокурором не зазначено власника або законного володільця майна (або всього майна), а також не зазначено конкретних фактів і доказів, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим або третіми особами таким майном.
У клопотанні дізнавач просить накласти арешт на майно громадянина ОСОБА_5 , яке добровільно видане останнім.
До матеріалів клопотання додано письмові пояснення ОСОБА_5 . При цьому, процесуальний статус особи ОСОБА_5 на момент звернення з зазначеним клопотання до суду, дізнавачем не визначено.
Разом із тим, суд звертає увагу, що статтею 64-2 КПК України передбачено, що третьою особою щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.
До суду з цим клопотанням звернулась дізнавач ОСОБА_6 за погодженням із прокурором ОСОБА_7 .
Однак, зі змісту частини другої статті 64-2 КПК України слідує, що з цим клопотанням про арешт щодо майна третьої особи, процесуальний статус якої у кримінальному провадженні не визначено, до суду має звернутися прокурор.
Також суд звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 173 КПК України, слідчий суддя при задоволенні клопотання про арешт майна, зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Однак, клопотання не містить конкретний спосіб забезпечення кримінального провадження, а саме спосіб арешту майна, який орган досудового розслідування вважає необхідним застосувати.
Згідно з частиною третьою статті 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
За таких обставин слідчий суддя доходить висновку про те, що клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні підлягає поверненню прокурору повторно для усунення вказаних в ухвалі недоліків протягом сімдесяти двох годин з моменту отримання копії цієї ухвали.
Керуючись статтями 170-172 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Клопотання дізнавача СД Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 , погоджене з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023226240000851 від 05.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків повторно, що зазначені у цій ухвалі, та приведення у відповідність з вимогами КПК України, протягом сімдесяти двох годин з моменту отримання копії даної ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Повний текст ухвали складено 06 листопада 2023 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1