ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Єдиний унікальний номер 953/6721/21
Номер провадження 22-ц/818/1535/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Мальованого Ю.М.,
суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С.,
представника позивачки адвоката Литвинової В. В.,
представника відповідача адвоката Моргун А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року в складі судді Бородіної Н.М. у справі № 953/6721/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітньої дитини,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
Позов мотивовано тим, що вона із відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 липня 2018 року. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час розірвання шлюбу між сторонами було узгоджено, що син буде проживати разом з матір'ю в трьох кімнатній квартирі, загальною площею 60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
18 грудня 2020 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 , після одруження змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Зазначає, що в квартирі в якій вона мешкає з сином, другим чоловіком та матір'ю, у сина є власна кімната, в ній є ліжко, стіл, шафа, спортивний куточок та інші необхідні для проживання та розвитку дитини іграшки, книги тощо. Відповідач зареєстрований як Фізична особа-підприємець, працює кожного дня, однак, маючи фінансову можливість, протягом останнього часу участі в утриманні дитини не приймає, матеріальну допомогу не надає. Вважає, що відповідач має добрий фізичний стан, є особою працездатного віку, інших осіб на утриманні не має, стягнення за виконавчими листами з нього не проводяться, що дозволяє йому працювати та отримувати стабільний дохід для утримання себе та своєї дитини.
Посилаючись на вказане, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, однак не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 за місцем її мешкання.
09 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батька, який проживає окремо.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батька, який проживає окремо, повернуто ОСОБА_1 та роз'яснено ОСОБА_1 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
23 липня 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву в якій просив відмовити у задоволенні позову.
Відзив мотивований тим, що квартира в якій проживає позивачка разом з дитиною належить її матері. Вважає, що проживання в квартирі матері може носити тимчасовий характер. Проживання дитини в одній квартирі з матір'ю позивачки та її чоловіком може негативно вплинути на психічний стан дитини. Проживання дитини у власній кімнаті в якій є ліжко, стіл, шафа, спортивний куточок та інші необхідні для проживання та розвитку дитини іграшки, книги тощо не підтверджено жодними доказами. Зазначає, що він постійно сплачує кошти позивачці на утримання сина.
Крім того у відзиві зазначив, що він є особою з інвалідністю 3 групи, потребує постійного лікування, також з урахуванням комунальних послуг, що він має сплачувати, аліменти на утримання сина в розмірі 1/7 частина від його доходу та не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вважає буде достатніми.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року позов задоволено у повному обсязі.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір'ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 12 квітня 2021 року до досягнення дитини повноліття. В рахунок сплати аліментів зараховано сплачені ОСОБА_1 аліменти в сумі 3900 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 908 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 908 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що саме вказаний розмір аліментів забезпечить гармонійний розвиток дитини. Доказів того, що відповідач потребує постійного медикаментозного лікування, внаслідок його захворювань суду не надано. Надані чеки свідчать про придбання ліків у квітні та травні. При цьому, судом не встановлено призначення лікарем відповідачу придбаних ним ліків, враховуючи неможливість прочитати консультативний висновок від 27 січня 2021 року. За наданих квитанцій вбачається, що відповідач здійснював перерахування позивачці коштів на утримання сина, однак вказані виплати не були щомісячними відрахуваннями. Кошти сплачені позивачем після звернення позивачки із даним позовом у суд в сумі 3900 грн підлягають зарахуванню в рахунок стягнутих аліментів. За наданим висновком від 23 червня 2021 року № 390 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Крім того, під час судового розгляду була опитана дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив суду, що проживає разом із мамою - ОСОБА_7 чоловіком на ім'я ОСОБА_8 , якого під час опитування називав батьком. Також ОСОБА_9 повідомив, що у нього ще є батько - ОСОБА_10 , який проживає окремо, він у нього буває, однак своїм домом вважає кв. АДРЕСА_2 , бажає проживати із мамою, оскільки вдома краще.
08 червня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Моргун Артема Олександровича, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межи позовних вимог. Всі докази на підставі яких суд першої інстанції визначив місце проживання дитини датовані 2021 роком. Звертає увагу на те, що після початку збройної агресії росії проти України у лютому 2022 року позивачка разом з сином, без дозволу відповідача виїхала за межі України до Польщі в подальшому до Німеччини. Будинок, якій зазначено у позові як місце проживання позивачки, суттєво пошкоджено внаслідок активних бойових дій та на даний час не може використовуватися для нормального проживання дитини. Вважає, що позивачкою не доведено факт проживання дитини в належних умовах. Судом першої інстанції не з'ясовані актуальні данні місця знаходження позивачки та дитини, не з'ясовані данні щодо перебування дитини, про умови проживання дитини за кордоном, не встановлені фінансові гарантій проживання дитини. Крім того, син тривалий час проживає разом з позивачкою, тому його думка може бути спотворена, мати ознаки навіювання одним із батьків. Вважає, що в порушення норм законодавства дитина була опитана без присутності батька та участі психолога. Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував матеріальне становище сторін, стан здоров'я батьків та дитини, безпідставно відмовлено відповідачу у прийнятті до спільного розгляду зустрічної позовної заяви. Відповідач є особою з інвалідністю 3 групи, тому вважає, що є підстави для відмову у стягненні з нього судового збору. Вважає, що аліменти на утримання сина в розмірі 1/7 частина від його заробітку (доходу), будуть співмірними з тими доходами, які в нього існують.
21 серпня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Литвинова Вікторія Василівна, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, вважає, що відповідач навмисно не з'являвся на призначені судом судові засідання та подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи для затягування процесу. Зазначила, що у зв'язку з змінами у законодавстві які відбулись після 24 лютого 2022 року, для перетину кордону України позивачці з дитиною, з метою забезпечення життя та здоров'я своєї дитини, дозвіл батька на виїзд дитини, яка не досягла 16 років за межи України законодавством не вимагається. Відповідач, будучі особою з інвалідністю 3 групу, яка надавала йому також права у військовий час вільно перетинати кордон України, у 2022 році не запропонував їй допомоги у виїзді разом з сином. Не намагався та не намагається приїхати до дитини. Судом першої інстанції з дотриманням норм права правомірно була заслухана думка дитини, яка врахована судом при ухваленні рішення.
15 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Моргун А.О. подав до суду відповідь на відзив в якому просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Відповідь на відзив мотивована доводами які є аналогічними доводам викладеним в апеляційній скарзі.
Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_11 адвоката Моргун А. О., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивачки адвоката Литвинову В. В., яка проти апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаними вимогам відповідає виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать, що сторони перебували у шлюбі з 16 вересня 2011 року, який був розірваний заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 липня 2018 року (т. 1 а.с. 13).
Від спільного подружнього життя сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (т. 1 а.с. 11).
Син ОСОБА_9 проживає разом із матір'ю, що сторонами не оспорюється.
18 грудня 2020 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 , після одруження змінила своє прізвище з « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 4079 (т. 1 а.с. 19).
Відповідно довідки № 01-22/155 від 01 квітня 2021 року, виданої Комунальним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 464 комбінаторного типу Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує цей заклад з 01 вересня 2020 року станом на час надання довідки (т. 1, а.с. 18).
Відповідно до висновку Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради № 390 від 23 червня 2021року в інтересах дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 49-50).
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 15 червня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що квартира складається із 3 кімнат, у дитини окрема кімната в якій знаходиться ліжко, шафа для одягу, комод стіл для навчання. Дитина забезпечена необхідними предметами одягу, взуттям (т. 1, а.с. 51).
За трудовим договором від 08 червня 2021 року ОСОБА_2 працює продавцем-консультантом, її заробітна платня складає 6000 грн (т. 1, а.с. 137).
Згідно заповіту від 15 вересня 2021 року ОСОБА_13 заповіла позивачці квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 138).
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Отже, рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини 1 статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У справі, яка переглядається, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з липня 2018 року проживає разом з матір'ю, яка має всі умови для проживання та виховання дитини, має постійну роботу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Судом першої інстанції в судовому засіданні заслухано думку дитини, який повідомив суд, що своїм домом вважає кв. АДРЕСА_2 , бажає проживати із матір'ю.
Таким чином, взявши до уваги всі обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на малолітній вік дитини, її інтереси, умови життя та життя її батьків, суд першої інстанції правильно виходив з того, що після розірвання шлюбу між батьками дитина постійно проживала з матір'ю, яка створила всі необхідні умови для його повноцінного проживання і виховання, при цьому у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження неналежного виконання позивачкою своїх батьківських обов'язків, тому дійшов обґрунтованого висновку, що проживання на даний час дитини саме з матір'ю є більш доцільним та в її інтересах і не заподіє їй психологічної травми.
На думку колегії суддів, визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та безпідставно визначив місце проживання дитини разом з матір'ю за її зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), хоча ОСОБА_2 просила визначити місце проживання дитини разом з матір'ю за місцем її мешкання, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки вирішальним у даній категорії справ є визначення місця проживання з кимось з батьків, а не сама адреса зазначеного місця, оскільки особа має право змінювати постійне місце проживання на свій розсуд.
Щодо посилань апелянта на те, що ОСОБА_2 без його нотаріальної згоди вивезла дитину закордон слід зазначити, що згідно Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (із змінами) (в редакції на час виїзду відповідачки за межі України), зокрема згідно абзацу 13 пункту 2- 3 цих Правил виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Таким чином, виїзд позивачки разом з дитиною за межі України в період дії воєнного часу не порушує батьківських прав відповідача.
При цьому колегія суддів враховує, що у період апеляційного перегляду судового рішення Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 5:30 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан та на території Харківської області тривали активні бойові дії.
Відповідно, задля забезпечення безпеки дитини, їй краще проживати разом з матір'ю в Німеччині, що з огляду на положення Конвенції є підставою для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після виїзду позивачки разом з дитиною до Німеччини ОСОБА_2 змінила своє відношення до батьківства та дитина знаходиться у неналежних умовах.
В контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір'ю відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення аліментів суд зазначає наступне.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина 3 статті 181 СК України).
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Слід зазначити, що відповідач посилається на те, що він є особою з інвалідністю 3 групи, однак він працездатний та працевлаштований, зареєстрованій як фізична особа-підприємець з 11 жовтня 2021 року та відповідно до Податкового кодексу України здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується довідкою Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України від 05 липня 2021 року (т. 1, а.с. 78).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 12 квітня 2021 року до досягнення дитини повноліття.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Вимоги відповідача про його звільнення від сплати судових витрат у зв'язку з його інвалідністю не ґрунтуються на законі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2023 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді І.В. Бурлака
В.Б. Яцина