Рівненський апеляційний суд
_______________________________________________________
УХВАЛА
Іменем України
31 жовтня 2023 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2023 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12022181130000402 від 20.12.2022 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Квасилів, Рівненської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, з середньо-спеціальною освітою, офіційно непрацюючого, одруженого, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05.03.2021 за ч.3 ст. 15 ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 1 місяць; 03.10.2022 звільнений умовно-достроково з місць позбавлення волі,
-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2023 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2021 року та за сукупністю вироків призначено ОСОБА_6 остаточне покарання - 5 років 2 місяці позбавлення волі.
ОСОБА_6 взято під варту у залі суду.
Строк тримання під вартою ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання в залі суду з 13 годин 15 хвилин 24 липня 2023 року, строком 60 днів (ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою на 60 днів - до 13 листопада 2023 року включно).
Позов Комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна міська лікарня» Здолбунівської міської ради Рівненської області до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди - залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Стягнуто з ОСОБА_6 судові витрати у зв'язку з проведенням судової товарознавчої експертизи - 755 гривень 12 копійок.
Арешт, накладений на мобільний телефон марки «Sigma Mobile» моделі «X-style 31 POWER», сірого кольору, s/n: НОМЕР_1 , ІМЕІ 1: НОМЕР_2 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_3 ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22.12.2022 року, скасовано.
Документи кримінального провадження №12022181130000402 ухвалено залишити у матеріалах кримінальної справи протягом усього часу їх зберігання.
За вироком суду ОСОБА_6 , 20.12.2022 в період часу з 05 год. 30 хв. по 07 год. 00 хв., точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у терапевтичному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська міська центральна лікарня» Здолбунівської міської ради, що розміщене за адресою: м. Здолбунів вул. Степана Бандери, 1 Рівненської області, переконавшись у тому, що його дії не будуть помічені сторонніми особами, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер вчинюваних ним дій, реалізовуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, який введений Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з корисливих мотивів, повторно, з метою особистого збагачення, умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрав службовий мобільний телефон марки «Sigma Mobile» моделі «X-style 31 POWER», сірого кольору, s/n: НОМЕР_1 , ІМЕІ 1: НОМЕР_2 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , вартістю 643 грн. 33 коп., який належить КНП «Здолбунівська міська центральна лікарня», чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вказану суму.
Викраденим ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 покликається на суворість призначеного йому покарання.
Просить пом'якшити призначене покарання та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з встановленням відповідного іспитового строку.
Просить призначити захисника за призначенням для здійснення його захисту в апеляційній інстанції.
До початку апеляційного розгляду ОСОБА_6 повідомив суду про відсутність необхідності у призначенні йому захисника та ствердив, що буде захищати себе особисто при апеляційному розгляді.
Колегією суддів, з врахуванням зазначеної позиції обвинуваченого щодо захисту себе особисто, думки прокурора, який не заперечив проти продовження апеляційного розгляду, зважаючи, що у даному кримінальному провадженні, в силу положень ст. 52 КПК України, участь захисника не є обов'язковою, прийнято рішення про продовження апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, відповідно висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, в апеляційній скарзі не оскаржується і апеляційною інстанцією вирок суду в зазначеній частині не перевіряється.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо суворості призначеного покарання та, на думку обвинуваченого, можливості його звільнення від відбування покарання з випробуванням, то колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
У даному кримінальному провадженні, як видно з матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.
Доводи обвинуваченого щодо явно несправедливого призначеного йому покарання внаслідок суворості та наявності підстав для застосування відносно нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, є безпідставними, оскільки спростовуються врахуванням судом першої інстанції встановлених законом критеріїв при призначенні покарання.
Так, при вирішенні питання щодо виду та міри покарання судом першої інстанції були враховані ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який свою вину у вчиненому визнав повністю, раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, те, що на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, як обставини, які пом'якшують покарання, відсутність обставин, які б обтяжували покарання, позицію представника потерпілого, відповідно до заяви якого щодо вирішення питання про призначення покарання, покладався на розсуд суду. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до переконливого висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, призначивши покарання за інкримінований злочин у виді позбавлення волі на мінімальний строк з призначенням остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України з застосуванням принципу часткового приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком.
Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Таким чином, на переконання колегії суддів, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності його понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, беручи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, зважаючи на ту обставину, що обвинуваченим вчинено злочин під час умовно-дострокового звільнення, менше ніж через 2 місяці після звільнення, що свідчить, про те, що і це не призвело до позитивних змін в особистості обвинуваченого і не створило готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, вчинивши новий злочин проти власності в період умовно-дострокового звільнення, то призначене останньому покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відтак правових підстав для пом'якшення обвинуваченому ОСОБА_6 призначеного покарання та застосування положень ст. 75 КК України відносно останнього не вбачається.
За таких обставин доказів на спростування висновків суду першої інстанції обвинуваченим в апеляційній скарзі не наведено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є законним, обгрунтованим і вмотивованим, відтак підстав для його зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, ?
УХВАЛИЛА:
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2023 року відносно ОСОБА_6 за ч.4 ст. 185 КК України залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 ? в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3