ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/1750/23 Номер провадження 22-ц/814/3852/23Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Чемерис А.К.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Гавриш Богдана Вадимовича
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2023 року, ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено - 09 травня 2023 року
у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства«Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, -
ВСТАНОВИВ:
30 березня 2023 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є споживачами послуг з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач надає послуги в повному обсязі. Проте, відповідачі у порушення вимог законодавства не здійснювали своєчасної оплати одержаних послуг, в результаті чого виникла заборгованість, яка за період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року становить 7 158,09 грн. З урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції сума заборгованості складає 10 8826,81 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2023 року позовні вимоги Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» суму заборгованості за послуги теплопостачання, отримані за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в загальному розмірі 10 862,81 грн., з яких заборгованість за послуги в розмірі 7 158,09 грн., 3 % річних в розмірі 1104,74 грн., нарахований індекс інфляції в розмірі 2 599,98 грн.
У задоволенні позовних вимог Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_2 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» понесені судові витрати в розмірі 2 684 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» у період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року надавав послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , але плата за послуги в повному обсязі не вносилася, у зв'язку із чим виникла заборгованість, залишок якої станом на 01.12.2021 року становить 7 158,09 грн. Враховуючи наявність порушення грошового зобов'язання, наявні підстави для стягнення індексу інфляції у сумі 2 599,988 грн. та 3% річних в сумі 1104,74 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України. При цьому, суд першої інстанції визнав безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду, оскільки відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості, що свідчить про визнання боргу та переривання строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України. Оскільки відповідач ОСОБА_2 з 29.11.2016 року не є власником та/чи користувачем квартири АДРЕСА_2 , він не є споживачем послуг позивача за вказаною адресою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник - адвокат Гавриш Б.В. просять рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, недоведеності обставин справи, які суд вважав встановленими, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наданий позивачем розрахунок має виключно інформативний характер та відображає тільки вимогу позивача, однак жодним чином не доводить наявність у ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги. Вважає, що жодного документу, який доводить факт надання послуги у заявлених послугах, надано не було, не було долучено документа, який підтверджує факт наявності конкретних показань лічильника, від яких починається розрахунок, тобто фактично є незрозумілим, які показники беруться в рахунок, які дані обраховуються. При цьому, розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом. Вважає, що умови укладеного 17.04.2018 року договору ОСОБА_1 виконала у повному обсязі, платежі здійснювала систематично та своєчасно. При цьому, у квитанціях зазначались періоди, за які здійснювалась оплата, тобто була відсутня правова підстава зараховувати здійснені оплати за періоди інші, окрім тих, за які дійсно були здійснено платежі. Отже, оскільки ОСОБА_1 здійснювались оплати за заборгованість за минулі періоди, оплата поточних платежів, тому вона виконала свої зобов'язання у повному обсязі, а вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Крім того зазначає, що додані позивачем до позовної заяви копії документів (додатків) не засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» у період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року надавав послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , але плата за послуги у повному обсязі не вносилася, існує залишок заборгованості станом на 01.12.2021 року у розмірі 7 158,09 грн. (а.с.4-8).
Відповідач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.02.2014 року та договору купівлі-продажу від 29.11.2016 року є власником кв. АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 з 29.11.2016 року не є власником та/чи користувачем квартири АДРЕСА_2 .
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору від 17.04.2018 року (а.с. 10).
Відповідно до п. 10 даного договору споживачі зобов'язані оплачувати за спожиті послуги до 20 числа місяця, що настає за розрахунками.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов'язання в повному обсязі та не оплачує послуги з теплопостачання, за нею утворилась заборгованість за періодз 01.05.2017 по 01.12.2021 року в сумі 7 158,09 грн., ОСОБА_1 в суді не спростований наданий позивачем розрахунок заборгованості, тому з неї підлягає стягненню сума заборгованості за послуги з теплопостачання у вказаному розмірі.
При вирішенні питання щодо стягнення 3% річних та розрахованої суми інфляції, суд першої інстанції зазначив, що частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача індексу інфляції в сумі 2 599,98 грн. та три відсотки річних в сумі 1104,74 грн.
Доводи сторони відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду, суд першої інстанції визнав безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідачем ОСОБА_1 протягом періоду з травня 2017 року по листопад 2021 року вчинялися дії щодо сплати заборгованості з отримані послуги з теплопостачання, отже, вчинялися дії, що свідчать про визнання боргу.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за послуги з теплопостачання, а також 3% річних та індекс інфляції відповідно до ст. 625 ЦПК України за порушення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи спірний період, за який виникла заборгованість (з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року, виходячи зі змісту позовних вимог), до спірних правовідносини підлягає застосуванню спеціальне законодавство, що регулює правовідносини у сфері надання послуг з теплопостачання, що діяло станом на час спірних правовідносин.
Таким законодавством є Житловий кодекс України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (в редакції, яка втратила чинність 01 травня 2019 року) та №2189-VIII (в новій редакції), а також Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою КМ України №630 від 21.07.2005 року, що діяли на час виникнення спірних правовідносин (втратили чинність на підставі постанови Кабінету міністрів України №85 від 02.02.2022 року).
Статтею 6 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Статтями 64, 68 ЖК України передбачено обов'язок відповідачів своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Статтею 162 ЖК України передбачено обов'язок особи, як власника квартири, своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (який втратив чинність 01.05.2019 року) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 32 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» №1875-IV (який втратив чинність 01.05.2019 року) передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
У відповідності до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII (у чинній редакції) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Правил №630, централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Пунктом 18 Правил №630 передбачалося, що споживачі зобов'язані оплачувати за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (який втратив чинність 01.05.2019 року) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Аналогічна норма міститься у п. 1 ч. 1 ст. 7 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII в чинній редакції.
Такому праву прямо відповідає визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (який втратив чинність 01.05.2019 року) та пункт 5 частини другої статті 7 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII в новій редакції).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє позивача за первісним позовом обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Як вбачається з матеріалів справи, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надає послуги з теплопостачання (централізованого опалення та постачання гарячої води) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною опалювальною площею 84,1 кв.м., особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №327599400 від 31.03.2023 року відповідач ОСОБА_1 з 29.11.2016 року є власником нерухомого майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною опалювальною площею 84,1 кв.м.
30 березня 2016 року та 17 квітня 2018 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_1 уклали договір про надання послуг з теплопостачання за вказаною адресою (а.с.10).
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з обставин реального споживання відповідачем ОСОБА_1 послуг у спірний період як власником квартири та особи, яка в ній зареєстрована.
Щодо незгоди із сумою боргу за послуги теплопостачання, апеляційний суд зазначає, що заборгованість у розмірі 7 158,09 грн. за період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року обрахована з урахуванням наданих відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи квитанцій (а.с. 65-69, 71-80), що підтверджується розрахунком заборгованості за вказаний період, яка станом на 01.12.2021 року складає 7 158,09 грн. Даний розрахунок не спростований стороною відповідача.
Так, згідно розрахунку заборгованості (о/р 6-233-20) за період з 01.05.2017 по 01.12.2021 року позивачем нараховано за надані послуги постачання теплової енергії та гарячої води 113 496,93 грн.
Згідно наданих квитанцій відповідачем ОСОБА_1 сплачено 106 338,84 грн., з врахуванням заборгованості у розмірі 26 271,54 грн. згідно договору реструктуризації боргу. При цьому, квитанції від 09.12.2021 року на суму 3 111,70 грн., від 02.12.2022 року на суму 2 079,40 грн. та від 15.06.2022 року на суму 1970 грн. (всього 7 161,10 грн.) не були враховані при розрахунку заборгованості станом на 01.12.2021 року, оскільки такі платежі були сплачені пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, тобто з порушенням п. 10 договору від 17.04.2018 року. Вказане підтверджується розрахунком, проведеним стороною відповідача, а саме: 26 871,54 грн. + 27 989,10 грн. + 58 639,30 грн. -7 161,10 грн. = 106 338,84 грн.
При цьому, колегія суду зазначає, що вказана сума у розмірі 7 161,10 грн. може бути врахована при виконанні судового рішення.
Щодо незгоди ОСОБА_1 з наданням послуг позивачем у заявлених обсягах, то в цій частині колегія суддів звертає увагу, що для реалізації права споживача на зменшення розміру плати за ненадані або за надані не в повному обсязі або неналежної якості комунальні послуги, споживачу необхідно документально оформити таке порушення умов договору з боку виконавця комунальної послуги шляхом складання та підписання акту-претензії в порядку ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (вказаний акт складається виконавцем комунальної послуги та споживачем), для підписання якого споживач має запросити представника виконавця комунальної послуги і лише у випадку неприбуття виконавця комунальної послуги в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію, такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги. Вказаний акт-претензія є підставою для здійснення виконавцем комунальної послуги перерахунку платежів або для надання відмови в задоволенні претензії.
Тобто, факт поставки теплової енергії у кількості меншій, ніж встановлено погодженим сторонами у договорі приладом обліку, має бути підтверджений у порядку, встановленому чинним законодавством.
Доказів вчинення відповідачем ОСОБА_1 вищевказаних дій щодо оформлення акта-претензії матеріали справи не містять.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, саме на відповідача покладений обов'язок довести обставини, на які він посилається, зокрема те, що у спірний період кількість поставленої позивачем теплової енергії є меншою, за кількість, визначену позивачем, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку не зроблено.
Враховуючи обставини, які викладені вище, неоплаченою, з поставленої позивачем відповідачу у спірний період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року, залишись теплова енергія у розмірі 7 158,09 грн.
Щодо доводів відповідача про те, що додані позивачем до позовної заяви копії документів (додатків) не засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства України, то такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, адже відповідач фактично не заперечує ані факт укладення договору, ані його зміст, ані обсяги наданих послуг.
З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленої у період з 01.05.2017 року по 01.12.2021 року включно за умовами відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 7 158,09 грн. і відповідачем вказані обставини не спростовані, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості, що виникла у вказаний період.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Гавриш Богдана Вадимовича- залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов