УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №278/917/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №278/917/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про поділ майна
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Карпішина Сергія Володимировича,
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у м.Житомирі,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 . Просила: виділити їй у власність частку будинку АДРЕСА_1 вартістю 616 900 грн; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0961 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0295; виділити відповідачу ОСОБА_2 у власність 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 вартістю 616 900 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у лютому 2007 року між сторонами був укладений шлюб. Відповідач 28 вересня 2018 року одержав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0961 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0295, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирській район, с. Зарічани, що належала його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після вступу в спадщину та під час перебування у шлюбі вони з відповідачем збудували на цій земельній ділянці будинок, який станом на грудень 2018 року був готовим на 100%, що підтверджується технічним паспортом від 19 грудня 2018 року. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 липня 2019 року шлюб між сторонами розірваний. Після розірвання шлюбу 18 вересня 2019 року відповідач подав декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та зареєстрував на своє ім'я право власності на вказаний будинок. У листопаді 2019 року вона змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » у зв'язку з укладенням нового шлюбу.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовної вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0961 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0295, - залишено без розгляду.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Карпішина С.В. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у позовну обсязі.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, помилково дійшов висновку, що будинок АДРЕСА_1 збудований спадкодавцем ОСОБА_4 . Такого висновку суд дійшов через прийняття до уваги відомостей, що відображені у технічному паспорті стосовно того, що будинок збудований в 2016 році, оскільки відповідно до п.2 розділу 9 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773, у разі відсутності у замовника відповідної документації матеріали конструктивних елементів та рік спорудження будинків, допоміжних (господарських) будівель і споруд зазначає замовник, що відображається в абрисі (ескізі) та засвідчується його підписом. Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 , яка допитана судом першої інстанції, підтвердила, що у технічному паспорті дата завершення будівництва вказана зі слів замовника - відповідача ОСОБА_2 . За таких обставин, технічний паспорт, виготовлений 19 грудня 2018 року, в розумінні вимог ЦПК України не є належним доказом року побудови спірного будинку. Крім цього, суд прийняв до уваги також заповіт від 09 вересня 2010 року, в якому вказано, що ОСОБА_4 заповідає земельну ділянку та житловий будинок, розташований на ній ОСОБА_2 . Земельна ділянка придбана 03 вересня 2010 року за шість днів до складання заповіту. За таких обставин, заповіт також не може свідчити про побудову будинку спадкодавцем ОСОБА_4 та його наявність на день складення заповіту. Разом з тим, судом помилково прийнято до уваги підготовчі роботи до будівництва (паспорт забудови, договір з виконкомом сільської ради, повідомлення про початок робіт) та договори про підключення до мережі електропостачання та водопостачання, а також проекти про підключення до даних мереж, оскільки такі документи не доводять факту будівництва спірного будинку в період створення цих документів, не визначають процент готовності будівництва, тому не мають доказового значення у справі. Крім того, копії товарних чеків та накладних стосовно придбання будівельних матеріалів не є належними доказами того, що такі матеріали були використані ОСОБА_4 для побудови саме спірного будинку, оскільки матеріали спадкової справи відносно майна померлого містять відомості щодо того, що у спадкодавця на момент смерті був ще й садовий будинок. На час вступу відповідача у спадщину спірного будинку на земельній ділянці, яку він успадкував, не існувало і це підтверджується його заявою від 28 вересня 2018 року, у якій ОСОБА_8 вказав перелік спадкового майна, яке він бажає успадкувати і серед такого майна немає житлового будинку або незавершеного будівництва, або будівельних матеріалів та інженерних конструкцій. Крім цього, доказом побудови спірного будинку саме за час шлюбу сторін є те, що відповідач не заявляв зустрічних вимог в ході розгляду справи про визнання спірного будинку його особистою приватною власністю для спростування презумпції виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Також право на спірний будинок не визнавалося за померлим батьком відповідача в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такі доводи повинні бути беззаперечними та реальними. Періодом будівництва спірного будинку є проміжок часу з січня по грудень 2018 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі, а тому цей об'єкт належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
11 жовтня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Хоменком С.О. За положеннями частини четвертої ст.360 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Так, до відзиву доданий доказ надсилання його копії та доданих до нього документів представнику позивача адвокату Карпішину С.В. на його електронну пошту 10 жовтня 2023 року. За аналогією процесуального права надсилання представникові учасника справи вважається надсиланням і цій особі, тобто позивачу. Проте, до відзиву не додані докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, зокрема третій особі без самостійних вимог - ОСОБА_3 . Оскільки встановлено, що відзив на апеляційну скаргу поданий до суду без додержання вимог частини четвертої ст.360 ЦПК України, відсутні докази його надіслання всім учасникам справи, то апеляційний суд повертає відзив на апеляційну скаргу заявнику без розгляду. Разом із тим, за приписами частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Хоменко С.О. апеляційну скаргу не визнав та просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 апеляційну скаргу також не визнала та просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Карпішин С.В. у судове засідання не з'явилися. Судова повістка позивачу ОСОБА_1 вручена поштою завчасно, тобто остання про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлена, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.229 т.2). У день проведення судового засідання від її адвоката Карпішина С.В. до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на стан здоров'я. У підтвердження обставини не надано жодного доказу, не конкретизовано причину відкладення та не зазначеного хоча б орієнтовного періоду відкладення розгляду справи, а за таких обставин колегія суддів апеляційного суду не може визнати причину відкладення розгляду справи поважною.
За загальним правилом явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша ст.21 СК України). Відповідно до частини другої ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина друга ст.114 СК України).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 липня 2019 року , яке набрало чинності 31 серпня 2019 року, шлюб між сторони розірваний (а.с.8 т.1). Отже, сторони з 14 лютого 2007 року по 31 серпня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60 СК України).
Водночас, частина перша ст.57 СК України встановлює те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до приписів частин першої-третьої ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положення ст.70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №372/504/17 відображена правова позиція щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм матеріального права та усталеної судової практики з даного приводу можливо дійти висновку, що майно перелічене у ст.61 СК України, може бути спільним сумісним майном подружжя і щодо такого майна існує презумпція спільності права власності подружжя. Водночас, у ст.57 СК України відображено перелік майна, яке відноситься до особистої приватної власності кожного з подружжя і до такого майна, зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої ст.57 СК України віднесено майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 15 жовтня 2010 року ОСОБА_4 , який є батьком відповідача ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 2010 року №1085 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №913464 щодо земельної ділянки загальною площею 0,0961 га, яка розташована в с. Зарічани Житомирського району Житомирська область із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 1822082500:01:000:0295, що зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011020900210 (а.с.80-81 т.1).
Рішенням виконкому Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 14 квітня 2011 року №91 ОСОБА_4 наданий дозвіл на забудову житлового будинку, господарських будівель та споруд на власній земельній ділянці площею 0,0961 га по АДРЕСА_1 (а.с.75 т. 1).
Того ж дня між ОСОБА_4 та виконкомом Зарічанської сільської ради укладений договір про залучення коштів замовників нового будівництва (розширення, реконструкції, технічного переоснащення) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Зарічани Зарічанської сільської ради згідно з яким ОСОБА_4 , зокрема, зобов'язався при проведенні будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1 , дотримуватися вимог затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, діючих правил забудови та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил (а.с.112 т.1).
29 червня 2011 року ОСОБА_4 здійснено оплату за надані послуги по оформленню схеми забудови земельної ділянки та ситуаційної схеми, про що свідчить квитанція 1889_5.1 (а.с.113 т.1).
13 липня 2011 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської райдержадміністрації ОСОБА_4 виданий будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.73 т.1).
Відтак, саме батько відповідача - ОСОБА_4 у 2011 році набув прав забудовника на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а не сторони у справі, які на той час були подружжям.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша ст.1233 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої та четвертої ст.1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
09 вересня 2010 року ОСОБА_4 складений заповіт, згідно з яким останній заповів сину ОСОБА_2 належні йому садовий будинок та земельну ділянку площею 0,050 га, призначену для ведення садівництва, що знаходиться на території садового товариства «Заводське» в смт. Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області; земельну ділянку площею 0,0961 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в селі Зарічани Житомирського району Житомирської області, та житловий будинок, який на ній розташований; автомобіль М-21 «Волга», 1967 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (а.с.164 т.1). Даний заповіт посвідчений у нотаріальному порядку, складений особою, яка мала не це право та не доведено, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому не є нікчемним. Також заповіт не визнавався недійсним у судовому порядку.
Батько відповідача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.166 т.1).
Положеннями частини першої та другої ст.1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя ст.46 цього Кодексу).
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з приписами ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Отже, якщо об'єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий до експлуатації, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов'язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт; право одержати на своє ім'я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.
Подібний правовий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі №372/4235/19.
ОСОБА_2 05 березня 2018 року до Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області подана заява про прийняття спадщини після смерті батька-заповідача - ОСОБА_4 (а.с.160 т.1).
28 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0295, площею 0,0961 га, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, село Зарічани, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належала батькові на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №913464 (а.с.4 т.1).
Отже, відповідач є спадкоємцем свого батька - ОСОБА_4 за заповітом та спадщину у встановленому законодавством порядку прийняв. Окрім земельної ділянки ОСОБА_2 також успадкував права та обов'язки свого батька, як забудовника житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , зокрема право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений батьком у 2016 році будівництвом спірний об'єкт.
За ОСОБА_2 23 вересня 2019 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ЖТ 141192611795, виданої 18 вересня 2019 року, зареєстровано право власності на спірний житловий будинок загальною площею 241,90 кв.м, що знаходиться за адресою: с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1822082500:01:000:0295, номер запису про право власності: 33402877.
Доводи апеляційної скарги про те, що заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини та свідоцтво про право на спадщину не містять відомостей про отримання відповідачем у спадок житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 зайвий раз є підтвердженням того, що за життя спадкодавця спірний житловий будинок до експлуатації не здавався та прийнятим до експлуатації не був, право власності на цей об'єкт зареєстровано не було, а тому на нього не могло бути видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що у технічному паспорті рік забудови спірного житлового будинку вказаний зі слів відповідача не є беззаперечним спростуванням року його забудови, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.89 ЦПК України).
Так, копії товарних чеків та накладних підтверджують придбання будівельних матеріалів спадкодавцем. При цьому позивач жодним чином не спростувала того факту, що ОСОБА_4 розпочато за життя будівництво спірного будинку, а також того, що останнім вживалися заходи щодо подальшого завершення такого будівництва (придбання будматеріалів, підключення комунікацій тощо). Натомість позивач не надала доказів вчинення таких дій нею або ОСОБА_2 у 2018 році, зокрема не надала доказів на підтвердження фактів придбання сторонами будівельних матеріалів, укладення відповідних договорів щодо підключення будинку до житлово-комунальних послуг тощо.
Відносно доводів ОСОБА_1 про те, що договори про підключення до мережі електропостачання та водопостачання, а також проекти про підключення до даних мереж не доводять факту будівництва спірного будинку колегія суддів зазначає, що такі твердження не можуть бути підставою для скасування рішення Житомирського районного суду від 20 квітня 2023 року оскільки підключення комунікацій електро та водопостачання потребують, зокрема, необхідного технічного оснащення приміщення для їх підведення. Відтак, можливо дійти висновку, що оскільки дані договори були укладені з відповідними обслуговуючими компаніями, то станом на день їх укладення, існували технічні можливості такого під'єднання, а отже об'єкт нерухомості вже існував, що, знову ж таки, вказує на правильність висновків суду першої інстанції стосовно часу побудови будинку.
Отже, апеляційний суд цілком погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що спірний будинок є об'єктом особистої приватної власності відповідача, збудований спадкодавцем ОСОБА_4 , набутий відповідачем ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті батька і не може бути віднесений до майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому поділу не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка відповідно до положень ст.89 ЦПК України. Решта доводів апеляційної скарги з огляду на вищевикладене додаткового правового обгрунтування не потребує.
За нормами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Карпішина Сергія Володимировича, залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: