ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7880/23 Справа № 204/4550/21 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А.І. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ, та, з врахуванням уточнень від 13 лютого 2023 року, мотивувала його тим, що з 16 грудня 1988 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та наразі судом розглядається справа про розірвання шлюбу.
Зазначала, що після укладення шлюбу вони проживали спільно з її батьками, а у 1996 році вони переїхали до будинку її бабусі. У вказаному домоволодінні зареєстровані вона, відповідач та їх спільний син. Після вселення до вказаного домоволодіння, вони почали будівництво ще одного житлового будинку на земельній ділянці. При цьому, матеріальну допомогу на будівництво будинку надавали її батьки. ІНФОРМАЦІЯ_1 бабуся померла та домоволодіння успадкувала за заповітом її мати ОСОБА_4 . За її згодою, рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2008 року, за відповідачем було визнано право власності на побудований ними житловий будинок та господарські споруди, по АДРЕСА_1 . Пізніше, після прийняття спадщини, її мати, за спільною згодою та з урахування того, що відповідачу належить частина домоволодіння за вказаним вище рішенням суду, для переходу права власності на все домоволодіння до їх з відповідачем сім'ї, оформила договір купівлі-продажу спірного домоволодіння від 02 квітня 2009 року на відповідача. Таким чином, відповідач є одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_1 .
Вказувала, що наприкінці 2019 року відповідач почав зловживати спиртними напоями та приводити додому інших жінок, навіть за її присутності, на початку 2020 року вона захворіла на пневмонію та вимушена була звільнитися із роботи. Після одужання, відповідач не пустив її додому та навіть не дозволив забрати свої особисті речі, тому вона була вимушена тимчасово переїхати проживати до своєї сестри, оскільки іншого житлового приміщення у володінні та розпорядженні вона не має. Пізніше, отримавши робочу візу вона поїхала працювати до Чехії. Після приїзду з Чехії, навідавшись додому, хотіла забрати свої речі, однак відповідач змінив усі замки, відеоспостереження, до їхньої спільної оселі її не допускає, на зв'язок з нею не виходить, в домоволодінні проживає з іншою жінкою.
Таким чином, за час шлюбу ними було придбано за рахунок спільних коштів та спільною працею нерухоме майно, зокрема будинок АДРЕСА_1 та рухоме майно - транспортний засіб «Toyota Land Cruiser PRADO 120», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який, відповідно до відомостей Головного сервісного центру МВС, був перереєстрований на фізичну особу за договором купівлі-продажу №1242/2021/2380158 від 12 січня 2021 року.
Посилаючись на те, що вона має право на 1/2 частину домоволодіння та, з врахуванням того, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, то до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, оскільки відповідач самостійно розпорядився їх спільною власністю, без її письмової згоди на це, та не в інтересах сім'ї, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати домоволодіння АДРЕСА_1 та транспортній засіб Тoyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя та поділити шляхом визнання за кожним із них права власності на 1/2 частку спірного домоволодіння та визнавши за відповідачем право власності на спірний транспортний засіб, припинивши право її власності на нього, стягнувши з відповідача 1/2 частину його вартості у сумі 342 650 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 . В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частки в транспортному засобі Тoyota Land Cruiser Prado 120, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, у розмірі 342 650 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи позов, не встановив дійсних обставин справи, залишив без уваги те, що суд може відступити від рівності часток подружжя у спільному майні. Позивачка не працювала та він забезпечував і її і їх дитину. Заява про виклик свідків не була взята судом до уваги.
16 жовтня 2023 року позивачка ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошувала на тому що спірне майно є майном подружжя. Жодних підстав для зменшення її частки у спільному майні подружжя немає.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом та це підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 16 грудня 1988 зареєстрували шлюб.
З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії АЕІ №772571, від 12 лютого 2002 року вбачається, що ОСОБА_4 , з-поміж іншого, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на праві свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого в Третій дніпропетровській держнотконторі 01 вересня 1987 року за реєстром №1-3733, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро 20 листопада 1987 року за №123-117 та право власності на який зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно 09 лютого 2009 року за №26371402.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2008 року у справі №2-905/2008 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Красногвардійської районної у м.Дніпропетровську Ради про визнання права власності на житловий будинок та господарчі споруди. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок В-1, гараж Г та сарай Д, які розташовані у АДРЕСА_1 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 травня 2009 року виправлено допущену у рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2008 року описку, вказавши в описовій та мотивувальній частині рішення: «Житловий будинок В-1 загальною площею 76,7 м2, житловою 39,4 м2, кількістю кімнат 3. 14 серпня 2007 року вказаний будинок з надвірними спорудами був прийнятий в експлуатацію. Рішенням виконкому Красногвардійської районної ради в м.Дніпропетровську за №325/11 від 18 жовтня 2007 року був затверджений акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва індивідуального житлового будинку В-1, гаража Г і сарая Д, розташованих у АДРЕСА_1 ».
Згідно з договором купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2009 року, посвідченого ПН ДМНО Шевченко І.Б., реєстровий №542, ОСОБА_4 продала відповідачу належне їй на праві свідоцтва про право на спадщину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23032082 від 16 червня 2009 року, домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі: договору купівлі-продажу, серії ВМВ №621908, посвідченого ПН Шевченко І.Б. за реєстровим №542 від 02 квітня 2009 року; рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська б/н від 02 квітня 2008 року; ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська б/н від 12 травня 2009 року.
Згідно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб Тoyota Land Cruiser, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, 06 грудня 2018 року зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .
На підставі договору-купівлі 1242/2021/2380158 від 12 січня 2021 року, що посвідчений ТСЦ 1242, ОСОБА_1 продав транспортний засіб Тoyota Land Cruiser, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, ОСОБА_6 за 25 000 грн.
Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №5466-22 від 30 листопада 2022 року, середня ринкова вартість транспортного засобу Тoyota Land Cruiser Prado 120, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, станом на дату проведення експертизи, складає 685 300 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд вважав встановленим той факт, що домоволодіння та автомобіль є спільним майном подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину домоволодіння за кожним та, з врахуванням того, що автомобіль відчужено без згоди позивачки, стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 1/2 автомобіля.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Норми статей 57,60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Відповідно до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п.п.22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спір між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1)майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4)житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5)земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те,що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном,що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц, провадження №14-712цс19, дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі: договору купівлі-продажу, серії ВМВ №621908, посвідченого ПН Шевченко І.Б. за реєстровим №542 від 02 квітня 2009 року; рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська б/н від 02 квітня 2008 року; ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська б/н від 12 травня 2009 року.
Згідно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб Тoyota Land Cruiser, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, 06 грудня 2018 року зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що спірне домоволодіння та автомобіль були набуті під час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі.
Відповідач жодних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно не надав.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох із подружжя, а тому якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі №6-55цс13.
Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц, провадження №14-712цс19 дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року, яке набрало законної сили та не може бути поставлена під сумнів, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Вказаним рішенням встановлено, що з листопада 2019 року фактичні сімейні відносини між сторонами припинені та не відновлювалися, а шлюб носить формальний характер.
На підставі договору-купівлі 1242/2021/2380158 від 12 січня 2021 року, що посвідчений ТСЦ 1242, відповідач ОСОБА_1 продав транспортний засіб Тoyota Land Cruiser, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, ОСОБА_6 за 25 000 грн.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Колегія суддів наголошує на тому, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі№127/7029/15-ц,провадження №61-9018сво18, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №483/812/19, провадження №61-20774св19.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції встановив, що спірний транспортний засіб відповідач відчужив без згоди позивачки. Позивачка, в обґрунтування заявлених позовних вимог, заявила клопотання про призначення по справі експертизи та згідно висновку судової авто-товарознавчої експертизи №5466-22 від 30 листопада 2022 року, середня ринкова вартість транспортного засобу Тoyota Land Cruiser Prado 120, кузов НОМЕР_3 , 2007 року випуску, станом на дату проведення експертизи складає 685 300 грн. Зазначений висновок відповідачем не спростований.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивачка на працювала та він забезпечував і її і їх дитину. Не є підставою для скасування рішення. Жодних доказів цьому не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд може відступити від рівності часток подружжя у спільному майні також відхиляються як такі, що не доведені жодними належними та допустимими доказами зі сторони відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.