КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залишення позову без розгляду
31 жовтня 2023 року 320/3694/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) клопотання на виконання ухвали про усунення недоліків позовної заяви, подане у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, стягнення моральної та матеріальної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просять суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що вбачається у ненаданні ОСОБА_1 другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 у відповідності до графіку відпусток на 2021 рік, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. моральної шкоди та 5599,56 грн. матеріальної шкоди;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , 50000,00 грн. моральної шкоди та 6852,00 грн. матеріальної шкоди.
В обґрунтування позовної заяви позивачами зазначено, що бездіяльність відповідача полягає у не підписанні рапорту солдата ОСОБА_1 , яка проходить військову службу за контрактом на посаді кухара кінологічного відділення 126 роти охорони військової частини НОМЕР_1 , про надання другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року строком на 15 діб, поданого відповідачу 27.07.2021 року.
Вказана бездіяльність призвела до спричинення позивачам матеріальної та моральної шкоди, яку позивачі просять стягнути згідно із статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київськогоокружного адміністративного суду від 25.04.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , залишено без руху.
Згідно з мотивувальною частиною ухвали судом встановлено, що про бездіяльність відповідача щодо ненадання другої частини щорічної основної відпустки ОСОБА_1 стало відомо 02.08.2021 року, тоді як з цим адміністративним позовом позивачі звернулися до суду через засоби поштового зв'язку лише 29.01.2022 року, тобто за межами місячного строку звернення до адміністративного суду для даної категорії спорів.
Таким чином, недоліки позовної заяви судом запропоновано усунути шляхом подання до суду пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачам звернутись до суду з цим адміністративним позовом у строк, визначений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Через канцелярію суду 16.06.2022 року позивачами подано клопотання на виконання ухвали про усунення недоліків позовної заяви, в прохальній частині якої просять:
- застосувати щодо звернення до адміністративного суду позивачем 1 та позивачем 2 строк, передбачений абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України;
- у випадку незастосування судом строку звернення до адміністративного суду, передбаченого абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити цей строк.
Ухвалою Київськогоокружного адміністративного суду від 01.07.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. В свою чергу, ухвалено, що питання про дотримання строку звернення до суду буде вирішено під час розгляд справи.
Через канцелярію суду 17.08.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Через канцелярію суду 30.08.2022 року позивачами подано відповідь на відзив.
Через канцелярію суду 06.09.2022 року відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.
Через канцелярію суду 06.10.2022 року позивачами подано клопотання про долучення додаткових доказів.
Через канцелярію суду 20.09.2022 року позивачами подано заяву з міркуваннями, доказами та додаткові пояснення.
Отже, у матеріалах справи наявні усі процесуальні заявисторін.
З огляду на те, що вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом, передує вчиненню судом інших процесуальних дії, суд дійшов висновку, що клопотанняпозивачів, подане на виконання ухвали про усунення недоліків позовної заяви щодо дотримання строку звернення до суду, підлягає першочерговому розгляду.
Щодо строку звернення до суду, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, на переконання позивачів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, термін якого спливає 01.02.2022 року, та не пропущено позивачами, оскільки позовну заяву до суду ними направлено поштою 29.01.2022 року.
В обґрунтування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду позивачі посилаються на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, яку неодноразово підтримано Верховним Судом від 04.12.2019 року у справі №826/66/16, від 02.10.2019 року у справі №817/1227/18, від 10.09.2019 року у справі №814/2791/16, від 19.06.2019 року у справі №820/3312/17
Разом з тим, ознайомившись із вказаними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що за змістом спірних відносин, які вирішувалися судами у згаданих позивачами справах, останні не стосувалися правовідносин, що виникли з підстав прийняття, проходження та звільнення з військової служби, тому такі не є релевантними до застосування судом в межах справи №320/3694/22.
В свою чергу, у постанові від 08.06.2022 року у справі №362/643/21в питанні щодо юрисдикції спору, пов'язаною із проходженням військової служби, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв'язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України уредакції, чинній до 15.12.2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема, з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи викладене, оскільки позивач станом на день звернення до суду є солдатом, яка проходить військову службу за контрактом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, в межах вирішення питання дотримання строку звернення до суду, не заслуговують на увагу аргументи позивачів стосовно того, що ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 , законний представник малолітнього, не мають жодного відношення до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, оскільки позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, заявником серед яких є позивач 2, є похідними від позовної вимоги про оскарження бездіяльності, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 другої частини щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року, до якої місячний строк звернення до суду є застосовним.
Таким чином, викладені у клопотанні позивачів обставини на прохання позивачів розуміються судом як підстави пропуску строку звернення до суду та підлягають оцінці на предмет їх поважності.
З матеріалів справи судом встановлено та позивачами не заперечується ні у позові ні у клопотанні, яке вирішується, що про порушене право на надання другої частини щорічноїосновної відпустки ОСОБА_1 дізналися 02.08.2021 року.
Позаяк, з урахуванням частини першої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом є 01.09.2021 року.
Водночас, із цим позовом позивачі звернулися лише 29.01.2022 року.
В якості поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачами, згідно із змістом клопотання, зазначено:
- у період з 02.04.2021 року по 04.08.2021 року наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 02.08.2021 року №159 ОСОБА_1 звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з черговою хворобою дитини, та наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 05.08.2021 року №162 ОСОБА_1 визначено вважати такою, що вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку по 05.08.2022 року;
- 06.08.2021 року під час особистого прийому у командира військової частини НОМЕР_1 позивачами складено заяву «Про примушення до вакцинації від COVID-19 солдата ОСОБА_1 та щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення за відмову від примусової вакцинації від COVID-19», про наслідки розгляду якої позивачів повідомлено лише 06.09.2021 року, та які, на переконання позивачів, є належним доказом підтвердження обґрунтувань позовної заяви в частині бездіяльності щодо ненадання відпустки позивачу 1;
- 06.08.2021 року під час особистого прийому у командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 виявлено факт підробки посадовими особами військової частини НОМЕР_1 службових документів щодо проходження військової служби ОСОБА_1 , про що проінформовано командира військової частини НОМЕР_1 , який надав усну вказівку заступнику командира військової частини НОМЕР_1 розпочати службове розслідування, яке позивачами очікувалося буде завершено до 06.09.2021 року, або до 06.10.2021 року, що останніми також розцінюється як необхідний доказ в межах цього спору;
- з метою найшвидшого початку оздоровлення хронічно хворої малолітньої ОСОБА_4 , 07.08.2021 року Дроздови виїхали на море, та повернулися 18.08.2021 року;
- під час офіційного листування позивачівз військовою частиною НОМЕР_1 в рамках підготовки позовної заяви відповідачем не дотримувалася термінів розгляду запитів/заяв, передбачених Законом України «Про звернення громадян» та усіляко намагалася ухилитися від надання інформації, яка, на переконання позивачів, підтверджує обґрунтування позову;
- офіційну позицію щодо ненадання позивачу 1 щорічної основної відпустки за 2021 рік отримана позивачем 1 лише 17.12.2021 року листом від 17.12.2021 року №350/133/47/906пс, в якому, на переконання позивача 1, відповідачем визнано вину у ненаданні відпустки;
- позивач 1 мала дочекатися виплати суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, яку мало б бути виплачено у термін до 31.12.2021 року, та виплачено у жовтні 2021 року, з метою уникнення включення до позовної вимоги щодо суми стягнення матеріальної шкоди суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік;
- допущення військовою частиною НОМЕР_2 дискримінації жінок-військовослужбовців, зокрема позивача 1, спонукало позивача звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- встановлення фактів підроблення службової картки позивача 1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 щодо позивача 1.
Суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі KARAKUTSYA v. UKRAINE (заява №18986/06) від 16.02.2017 року (набуло статусу остаточного 16.05.2017 року). Суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001 року; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008 року; andMuscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
З обґрунтувань позову висновується, що бездіяльність відповідача полягає у не підписанні рапорту позивача від 27.07.2021 року про надання відповідної відпустки, та не виданні наказу про таку відпустку позивача з 02.08.2021 року.
Згідно з пунктом 188 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, облік відпусток, що надаються військовослужбовцям, та постійний контроль за наданням відпусток згідно із затвердженими графіками відпусток здійснюються штабами військових частин.
За змістом пункту 8.12 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2019 року №170 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовець не пізніше ніж за п'ятнадцять календарних днів до початку відпустки, визначеного графіком відпусток, подає командиру підрозділу рапорт про надання відпустки, в якому зазначається: вид відпустки; тривалість відпустки в календарних днях; потреба виплати грошової допомоги на оздоровлення; адреса, за якою буде проводитися відпустка, та контактний номер телефону для оповіщення; вид транспорту, обраний для слідування у відпустку, тривалість часу для проїзду до місця проведення відпустки в межах України та у зворотному напрямку, який потрібен з огляду на віддаленість місця проведення відпустки; пропозиція щодо тимчасового покладання на час відпустки виконання обов'язків військовослужбовця на іншу посадову особу (за потреби).
Рапорт військовослужбовця, підписаний командиром підрозділу, за підпорядкованістю подається для прийняття рішення командиру військової частини через штаб військової частини.
Накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.
Отже, рапорт військовослужбовцем має бути подано за п'ятнадцять днів до початку відпустки, а наказ про надання такої відпустки має бути видано не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки.
З матеріалів справи встановлено, що рапорт позивачем 1 подано 27.07.2021 року, тобто за п'ять днів до дати початку щорічної основної відпустки (02.08.2021 року), проте наказу командиром військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача 1 не видано.
Отже, висновується, що оскаржувана бездіяльність відповідача завершилася 02.08.2021 року та не має триваючого характеру в силу визначеної дати відпустки позивача 1.
Так, питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, виловленої, зокрема, у постановах від 30.09.2021 року у справі №320/3307/21, від 23.12.2020 року у справі №360/4485/19 поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Щодо причин пропуску строку звернення до суду, вказаних позивачами у клопотанні, як-то здобуття доказів для підтвердження підстав позову (ведення офіційноголистування з відповідачем, очікування результатів службових розслідувань), суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.
Отже, на стадії підготовки позовної заяви та матеріалів, які обґрунтовують позовні вимоги, до їх подання до суду, у разі відсутності доказів, що, на думку позивача, підтверджують протиправність дій, бездіяльності чи рішень суб'єкта владних повноважень, процесуальним законом передбачено можливість подання разом із позовною заявою відповідного клопотання про витребування доказів з урахуванням вимог статті 80 КАС України.
Таке процесуальне право передбачає можливість як вмотивованого визначення безпосередньо судом необхідності заявлених до витребування доказів в межах предмета спору, та, зокрема, дотримання позивачем строку звернення до суду у разі відсутності необхідних доказів на момент його звернення з позовною заявою до суду.
Отже, враховуючи, що бездіяльність, яку оскаржує позивач 1 допущено в період проміжку часу з 27.07.2021 року (день подання рапорту позивачем 1) по 02.08.2021 року (бажаний день початку відпустки позивача 1), та з огляду на процесуальну можливість подання позову разом із клопотанням про витребування доказів, суд критично оцінює підстави, вказані позивачами щодо збору доказів, як поважні причини пропуску строку звернення до суду.
Також суд зауважує, що згідно з частинами першою, четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Отже, процесуальним законодавством передбачено право відповідача визнати позов під час судового розгляду на будь-якій стадії провадження.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими, вказані позивачами як поважні причини пропуску звернення до суду, обставини щодо отримання позивачами листів військової частини НОМЕР_1 , зокрема, від 06.09.2021 року №350/13347/629пс та від 17.12.2021 року №350/133/47/906пс, у яких, на переконання позивачів, відповідачем визнано вину у ненаданні позивачу 1 щорічної основної відпустки, які позивачі очікували для долучення до позовних матеріалів.
Додатково, в межах обґрунтувань позову в призмі оцінки підстав пропуску строку звернення до суду на предмет поважності, суд зауважує, що дослідивши зміст листа військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2021 року №350/13347/629пс, на який позивачі посилаються як підтвердження факту бездіяльності та протиправних дій посадових осіб відповідача, надходження якого вони очікували щоб надати суду в якості доказу, останній не містить жодних посилань на обставини ненадання позивачу 1 другої частини щорічної відпустки з 02.08.2021 року строком на 15 діб з підстав ухилення від вакцинації.
Також зі змісту відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2021 року №350/133/47/785пс на запити ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_1 від 06.11.2021 року (за вх.№№836/50, 836а/50. 837/50 від 08.11.2021 року), встановлено, що заявників повторно повідомлено, що службове розслідування стосовно підробки службової картки солдата ОСОБА_1 у військовій частині не призначалося.
Отже, висновується, що позивачу 1 та законному представнику позивача 2 було відомо про не призначення службового розслідування щодо вказаного вище факту підроблення, результати якого останніми розцінювалися як необхідний доказ в межах цього спору, 12.11.2021 року, тобто, більш як за два місяці до подання цього позову до суду.
Крім того, позивачами не доведено, яким чином обставини встановлення факту підроблення документів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 (за поясненнями позивачів 06.08.2021 року)тазвернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.12.2021 року впливають на дотримання позивачами строку звернення до суду з позовом, предметом оскарження в якому є бездіяльність відповідача щодо не надання щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року позивачу 1, враховуючи те, що встановлення фактів підробки відбулися вже після дати події бездіяльності, а листом представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 18.02.2022 року встановлено відсутність правових підстав для вжиття Уповноваженим подальших заходів реагування за зверненням ОСОБА_1 ..
Зокрема, навіть враховуючи, що з метою найшвидшого початку оздоровлення хронічно хворої малолітньої дитини ОСОБА_3 , 07.08.2021 року Дроздови виїхали на море, та повернулися 18.08.2021 року, позивачі мали змогу звернутися до суду у встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України строк, оскільки такий спливав лише 01.09.2021 року.
Щодо доводів позивача 1 про те, що остання мала намір дочекатися виплати суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, яку мало б бути виплачено у термін до 31.12.2021 року з метою уникнення включення до позовної вимоги щодо суми стягнення матеріальної шкоди суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, суд зауважує, що позивачем 1 вказано про виплату їй суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення у середині жовтня 2021 року.
Враховуючи викладене, вказане безпосередньо позивачем 1 не обґрунтовуєповажність пропуску строку звернення до суду лише 29.01.2022 року, оскільки після спливу строку виплати суми одноразової грошової допомоги за 2021 рік минуло практично три місяці до дня подання цього позову до суду.
Позаяк на переконання суду, вказані у клопотанні позивачами про поновлення строку звернення до суду підстави його пропуску не можуть бути визнані поважними, оскільки вказані позивачами обставини не були об'єктивно непереборними, залежали від волевиявлення осіб, що звернулись з адміністративним позовом, та не пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
З поміж вказаного, суд додатково звертає увагу на наступне.
Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини четвертої вказаної норми якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
В свою чергу, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав і законних інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем вчинялися активні дії щодо звернення до командира військової частини НОМЕР_1 з питань:
- примушення до вакцинації від COVID-19 солдата ОСОБА_1 та щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення за відмову від примусової вакцинації від COVID-19, що стало підставою не підписання та не розгляду її рапорту від 27.07.2021 року про надання щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року, що підтверджується копією заяви від 06.08.2021 року за підписами солдата ОСОБА_1 , її чоловіка ОСОБА_2 , які також діють як законні представники ОСОБА_3 ;
- ненадання солдату ОСОБА_1 щорічної основної відпустки з 02.08.2021 року та понесення через це її сім'єю збитків, що підтверджується, копією заяви від 19.11.2021 року за підписами солдата ОСОБА_1 , її чоловіка ОСОБА_2 , які також діють як законні представники ОСОБА_3 .
Водночас, в межах вирішення питання наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду суд не може вважати вказані заяви позивачів до командира військової частини НОМЕР_1 досудовим врегулюванням спору, з огляду на таке.
Пунктами 110, 111 розділу V «Пропозиції, заяви та скарги» Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Разом з тим, пунктом 113, 115 розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що подання скарги військовослужбовцями не звільняє їх від виконання своїх службових обов'язків і наказів командирів (начальників). Вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
З аналізу цих та інших статей розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «Пропозиції, заяви та скарги» висновується, що відповідні статті цього розділу регулюють право військовослужбовця звернутися зі скаргою як видом звернення щодо будь-яких питань їх службової діяльності.
Зокрема, згідно з пунктом 112розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право: особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків; подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.
Проте можливість військовослужбовця подавати різні види звернень, серед яких і скарги, не можна вважати встановленим законом досудовим порядком вирішення спору, оскільки правовідносини щодо права на звернення і встановлений законом порядок досудового врегулювання спору мають різні мету і характер, а тому їх не можна ототожнювати.
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.05.2021 року у справі №580/3244/19.
З огляду на зазначене, суд вважає, що у позивачів була реальна можливість звернутися до суду з цим позовом у встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк, тоді як будь-які перешкоди об'єктивного характеру, незалежні від позивача, були відсутні.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Ілхан проти Туреччини” зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі “Олександр Волков проти України” (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі “Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства” (п. 51).
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II ofLiechtenstein v. Germany).
Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа «Каменівська проти України»), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду з підстав не визнання поважними вказаних позивачами причин пропуску строку звернення до суду, викладених у клопотанні від 16.06.2022 року, та пропуску останніми строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6, 9, 122, 123, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 від 16.06.2022 року на виконання ухвали про усунення недоліків позовної заяви,залишити без задоволення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Балаклицький А. І.