ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2023 року ЛуцькСправа № 140/19852/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ у Миколаївській області, відповідач-2) про визнання протиправним дій ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не зарахування позивачу періоду навчання згідно диплому № 266338 від 23.07.1986 з 01.09.1985 по 23.07.1986 та періоду роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986 згідно довідки № 7 від 23.02.2023, а також періоду роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ згідно довідки № 226 від 21.02.2023 за період з 18.01.1989 по 01.05.1996, що підтверджені довідками та період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати позивачу період навчання згідно диплому № 266338 від 23.07.1986 з 01.09.1985 по 23.07.1986 та період роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986 згідно довідки № 7 від 23.02.2023, період роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ згідно довідки № 226 від 21.02.2023 за період з 18.01.1989 по 01.05.1996, а також період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988 до страхового стажу та призначити пенсію з дня звернення до органів Пенсійного фонду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.03.2023 року позивач звернувся до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Проте, рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, не зарахувавши до страхового стажу роботи періоду навчання згідно диплому № 266338 від 23.07.1986 з 01.09.1985 по 23.07.1986 та періоду роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986 згідно довідки № 7 від 23.02.2023, а також періоду роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ згідно довідки № 226 від 21.02.2023 за період з 18.01.1989 по 01.05.1996, що підтверджені довідками та період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати позивачу період навчання згідно диплому № 266338 від 23.07.1986 з 01.09.1985 по 23.07.1986 та період роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986 згідно довідки № 7 від 23.02.2023, період роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ згідно довідки № 226 від 21.02.2023 за період з 18.01.1989 по 01.05.1996, а також період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988
Вважає такі дії відповідача-2 неправомірними, оскільки згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , яка була подана з пакетом документів до органу Пенсійного фонду України вказані періоди навчання та роботи не було зараховано до страхового стажу, оскільки в зміні прізвища не внесено дати свідоцтва про шлюб. Однак, записи, що містяться у трудовій книжці завірені підписом та печаткою, але при зміні прізвища в трудовій книжці не зазначити дату свідоцтва про шлюб. Вважає, що вказані помилки допущені внаслідок неуважності чи неграмотності працівників відповідних закладів та установ при заповненні документів. Внаслідок того, що свідоцтво про шлюб анульовано, є свідоцтво про розірвання шлюбу, позивач не можу довести, що це її трудова книжка і її страховий стаж .
Позивач зазначає, що нею підтверджено всі записи в трудовій книжці, крім періоду роботи в Росії, однак, скрізь зазначено її дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним, але підтверджено Свідоцтвом про народження. Вважає, що відповідач безпідставно нехтує наявними документами та відмовляє у призначенні їй пенсії.
З огляду на викладене, а також із посиланням на частину другу статті4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів» від 15.04.1994 просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву який надійшов 11.08.2023 через підсистему Електронний суд представник відповідача-2 позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що згідно наданих до заяви документів страховий стаж позивача складає 11 років 0 місяці 24 дні.
До страхового стажу позивача не зараховано такі періоди: роботи з вересня 1985 року по листопад 1998, що відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 23.07.1986, оскільки на титульному аркуші не вказано повної дати народження власника, а також не зазначено підстави внесення виправлення прізвища власника трудової книжки з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , що є порушенням пункту 2.12 “Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях” від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162); роботи з 25.07.1986 по 25.11.1986, за довідкою від 23.02.2023 № 7, з 18.01.1989 по 01.05.1996, з 30.04.1998 по 26.11.1998, за довідкою від 21.02.2023 № 226, оскільки зазначені довідки видані особі на прізвище ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 ; навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986, за дипломом № НОМЕР_2 від 23.07.1986, скільки диплом видано особі на прізвище ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 .
Відтак рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 30.03.2023 №032950008146 відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Таким чином, пенсійним органом жодним чином не порушено законні права ОСОБА_1 , відповідач-2 дів виключно на підставі, в межах та на виконання норм чинного законодавства та правомірно прийнято рішення про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. На підставі вищевикладеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.
У встановлений судом строк відповідач-1 відзив на позовну заяву не надав.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходили. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженка міста Камінь-Каширський Волинської області, де проживає і на даний час.
Також ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 .
22.03.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ у Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за її результатами прийнято рішення від 30.03.2023 №032950008146 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового.
У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж, який враховано відповідачем-2 становить 11 років 04 місяці 24 дні.
При цьому при обчислені страхового стажу не взято до уваги документи, в яких зазначено прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним заявниці, документів підтверджуючих зміну прізвища не надано, а саме: трудову книжку НОМЕР_1 від 23.07.1986, за періоди роботи протягом вересня 1985 року - листопада 1998 року, оскільки в запису про документи, на підставі яких внесено зміни прізвища на російській мові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », відсутня дата видачі Свідоцтва про шлюб, крім того, на титульному аркуші не вказана повна дата народження; диплом № НОМЕР_2 від 23.07.1986, за період навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986; довідку від 23.02.2023 №7, за період роботи з 25.07.1986 по 25.11.1986; довідку від 21.02.2023 №226, видану на «Пужняк (Кришталь)», за період роботи з 18.01.1986 по 01.05.1996, з 30.04.1998 по 26.11.1998.
Не погоджуючись із діями відповідача-2, щодо не зарахування вищезгаданого страхового стажу ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав, з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові відносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення, у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХП (далі - Закон № 1788-ХП), Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-VI (далі - Закон 1058-VI), Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-VI, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсійний вік знижується на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;
Статтею 26 Закону №1058-VI передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, необхідний страховий стаж при зниженні пенсійного віку на 6 років становить 24 роки.
Відповідно до статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Як слідує із рішення відповідача-2 спірні періоди роботи не були зараховані позивачу до страхового стажу у зв'язку з тим, що у наданих на підтвердження страхового стажу документах зазначено прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним заявниці, при цьому документів, які підтверджують зміну прізвища не надано. Зокрема, в трудовій книжці внесено зміни прізвища на російській мові з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб, на титульному аркуші не вказана повні дата народження.
Відповідно до пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Такий самий порядок внесення записів про зміну прізвищ, імені, по батькові був передбачений пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Госкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла до набрання чинності Інструкцією №58.
Як слідує із копії трудової книжки НОМЕР_1 , на першій сторінці закреслено колишнє прізвище позивача ОСОБА_2 та внесено прізвище ОСОБА_3 . На внутрішньому боці обкладинки наявний запис на російській мові: «Прізвище « ОСОБА_2 » змінене на « ОСОБА_4 » на підставі Свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 », також наявні посада, прізвище та підпис особи, яка внесла даний запис та печатка установи.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
З трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що вона місить записи про всі спірні періоди роботи і навчання, починаючи з вересня 1985 року по листопад 1998 року.
Суд констатує, що всі записи в трудовій книжці виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписами та печатками роботодавця.
Суд зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
А, відтак, суд дійшов висновку, про неправомірність неврахування відповідачем-2 до страхового стажу періодів роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці, з підстави незазначення на титульному аркуші повної дати народження власника трудової книжки та відсутності дати видачі свідоцтва про шлюб у записі про зміну прізвища.
Отже, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірні періоди роботи, які зазначені вище.
Належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги.
З приводу не врахування відповідачем-2 до стажу роботи періоду навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986 відповідно до диплому від 23.07.1986 №266338, періоду роботи з 25.07.1986 по 23.07.1986 відповідно до довідки від 23.02.2023 №7, періоду роботи з 18.01.1989 по 01.05.1996, з 30.04.1998 по 26.11.1998 відповідно до довідки від 21.02.2023 №226 з підстави, що вказані документи видані на прізвище ОСОБА_2 , а позивачем не надано підтверджуючих документів про зміну прізвища суд зазначає наступне.
З матеріалів справи слідує, що шлюб позивача було розірвано, про що свідчить Свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_5 . За таких обставин позивач позбавлена можливості надати Свідоцтво про шлюб, яке підтверджує зміну прізвища, у зв'язку з його анулюванням.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Окрім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що "перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії".
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 672/914/16-а та від 11.07.2019 у справі № 127/1849/17.
ГУ ПФУ у Миколаївській області маючи низку повноважень, визначених частиною 1 статті 64 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Порядку №637 підтвердження трудового стажу довідками про період роботи здійснюється лише у випадках відсутності в трудовій книжці необхідних записів або неправильності чи неточності записів про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.
Спірні періоди роботи та навчання, які позивач підтверджувала довідками та копією диплома, підтверджені записами у трудові книжці НОМЕР_1 , а відтак, у позивача, був відсутній обов'язок підтверджувати вказані періоди роботи додатковими документами.
Наявність інших довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
З підстав зазначеного слід звернути увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Також суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Вказані вище обставини справи та наведений вище аналіз законодавства спростовують доводи пенсійного органу про правомірність дій відповідача 2 та про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача порушені протиправними діями пенсійного органу, які полягають у неврахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.
Позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач 2 протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986, та періодів роботи з 25.07.1986 по 25.11.1986, з 18.01.1989 по 01.05.1996, з 01.06.1987 по 13.10.1987, з 27.10.1987 по 12.04.1988.
Для повного відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку щодо обрання іншого способу захисту, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії від 30.03.2023 №032950008146.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Для захисту прав позивача необхідно задовольнити і похідні позовні вимоги та зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986 та періодів роботи з 25.07.1986 по 25.11.1986, з 18.01.1989 по 01.05.1996, з 01.06.1987 по 13.10.1987, 27.10.1987 по 12.04.1988.
Щодо вимоги позивача про призначення пенсії з дня звернення до органів Пенсійного фонду.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту”, у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення “Олссон проти Швеції” від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 16.09.2015 по справі №21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком відповідачі діяли необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний страховий стаж позивача, це повноваження пенсійного органу у зв'язку з чим у даній справі відсутні підстави для зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію позивачу за віком.
Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Щодо розподілу судових витрат, між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 1 073,60 грн. згідно з квитанцією від 28.06.2023.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 073,60 грн.
При цьому, на думку суду, судові витрати необхідно стягнути саме з ГУ ПФУ у Миколаївської області, позаяк судом задоволена самостійна позовна вимога немайнового характеру, та саме внаслідок дій відповідачем-2 були порушені права позивача, а звернена до ГУ ПФУ у Волинській області позовна вимога про зобов'язання вчинити дії є похідною. Також суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права обраного судом.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (54020, Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Морехідна, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 13844159) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії від 30 березня 2023 року №032950008146.
Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986, періоду роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986, періоду роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ з 18.01.1989 по 01.05.1996, період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 23.07.1986, період роботи в Пнівненському ССТ з 25.07.1986 по 25.11.1986, період роботи в Камінь-Каширській ЦРЛ з 18.01.1989 по 01.05.1996, період роботи в Камінь-Каширському дитсадку № 2 з 01.06.1987 по 13.10.1987 та період роботи в ПСО “Хабаровскгражданстрой” з 27.10.1987 по 12.04.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 березня 2023 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович