РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
03 листопада 2023 р. Справа № 120/10706/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправним рішення відповідача 1 від 03.03.2023 № 024650004356 та дії відповідача 2 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії;
- зобов'язати відповідача 2 зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 05.08.1987 по 15.10.2000;
- зобов'язати відповідача 2 прийняти рішення про призначення та виплату пенсії з 24.02.2023;
- стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Горщар С.В. вказує, що 24.02.2023 ОСОБА_1 звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Разом з тим, листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 09.03.2023 № 0200-0307-8/22699 повідомлено заявника стосовно прийняття ГУ ПФУ в Харківській області рішення від 03.03.2023 № 024650004356 про відмову у призначенні пенсії. Причиною для відмови визначено недостатність страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням та діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.
17.08.2023 на адресу суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Харківській області заперечило щодо задоволення заявлених вимог та наголосило на правомірності оскаржуваного у цій справі рішення. Так до страхового стажу заявника не зараховано період роботи з 05.08.1987 по 15.10.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутнє перейменування організації, ОСОБА_1 прийнята в колгосп ім. Кірова, а звільнена з районного комітету профсоюзу працівників агропромислового комплексу. Так, страховий стаж позивача складає 19 років 4 місяці 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
18.08.2023 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому відповідач 2 також заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та зауважив на правомірності рішення, прийнятого ГУ ПФУ в Харківській області. Крім того, представник відповідача наголосив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.02.1982 з 05.08.1987 по 15.10.2000, оскільки вказаний запис внесено з порушенням Інструкції №58, а саме відсутній запис про переіменування/реорганізацію організації, де працювала позивач.
Більш того, за вказаний період відсутня інформація про кількість встановлених та фактично відпрацьованих вихододнів. Для зарахування вищезазначеного періоду необхідним є надання уточнюючої довідки, що видана на підставі первинних документів підприємства, де працював позивач, відповідно до Порядку № 637. Інформація про те, що ОСОБА_1 не була членом колгоспу в матеріалах пенсійної справи позивача - відсутня.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
24.02.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви додала зокрема: довідку про присвоєння ІПН, паспорт, диплом про навчання, довідку про зміни назви організації, свідоцтво про народження дитини, трудову книжку № НОМЕР_2 від 04.02.1982.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 03.03.2023 № 024650004356 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу (30 років). Вказали, що страхований стаж заявника становить 19 років 4 місяці 07 днів. За доданими документами до страхового стражу не зараховано період з 05.08.1987 по 15.10.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.02.1982, оскільки в відсутнє перейменування організації. Прийнята в колгосп ім. Кірова, а звільнена з районного комітету профсоюзу працівників агропромислового комплексу. Заявниця зарахована в колгосп. Інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум відсутня, якщо не була членом колгоспу, то має бути надана довідка, що вона не є членом колгоспу.
Листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 09.03.2023 № 0200-0307-8/22699 повідомлено позивача про прийняте рішення, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Не погоджуючись із рішенням від 03.03.2023 № 024650004356 та діями відповідача 2 щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що відповідач 1 спірним рішенням від 03.03.2023 № 024650004356 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу (30 років). За доданими документами до страхового стражу не зараховано період з 05.08.1987 по 15.10.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.02.1982, оскільки відсутнє перейменування організації. Прийнята в колгосп ім. Кірова, а звільнена з районного комітету профсоюзу працівників агропромислового комплексу. Заявниця зарахована в колгосп. Інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум відсутня, якщо не була членом колгоспу, то має бути надана довідка, що вона не є членом колгоспу.
Надаючи аргументам спірного рішення суд вказує про наступне.
Як вбачається з відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 04.02.1982, позивач:
05.08.1987 обрана увільненим головою профсоюзного комітету колгоспу ім. Кірова с. Котюжани (протокол від 05.09.1987 № 5);
15.10.2000 звільнена за статтею 36 п. 1 згідно поданої заяви профсоюзним комітетом с. Котюжани (протокол від 15.10.2000 № 10).
Щодо посилань відповідачів на необхідність надання довідки про те, що позивач не є членом колгоспу або інформації про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум, суд вказує, що стаття 252 Кодексу законів про працю Української РСР, затвердженого Законом УРСР 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в редакції чинній да на дату обрання позивача увільненим головою профсоюзного комітету колгоспу ім. Кірова) передбачала увільнення від виробничої роботи голів і членів профспілкових комітетів підприємств, установ і організацій. Відтак, посилання відповідача на необхідність надання довідки, щодо того, що заявник не є членом колгоспу не підтверджено жодними вимогами чинного законодавства.
Крім того, записами згаданої вище трудової книжки позивача підтверджено, роботу позивача у спірний період головою саме профсоюзного комітету у колгоспі ім. Кірова.
В свою чергу, посилання відповідачів на ту обставину, що ОСОБА_1 була прийнята в колгосп ім. Кірова, а звільнена з районного комітету профсоюзу працівників агропромислового комплексу, проте відсутні відомості про перейменування організації, суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно вимог статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно з статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
На момент заповнення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до п. 1.2 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу наведених положень вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
В подальшому наведені норми були перенесені в Інструкцію про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Крім того, відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи за умови засвідчення відповідних записів про роботу печаткою підприємства, є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Разом з цим, варто звернути увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача у період з 05.08.1987 по 15.10.2000.
При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені у спірному рішенні обставини, не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що відповідачем 2 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача спірний період з 05.08.1987 по 15.10.2000, а тому порушені права ОСОБА_1 підлягають відновленню у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 03.03.2023 № 024650004353.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку що, до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком слід зарахувати період з 05.08.1987 по 15.10.2000.
Водночас, з врахуванням, зарахованого за цим судовим рішення страхового стажу позивача та страхового стражу, який визнається відповідачем (19 років 4 місяці 7 днів), сукупний страховий стаж ОСОБА_1 , становить понад 30 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання суду, відповідач 1, приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 03.03.2023 № 024650004353 діяв у супереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки, позивач досягла 60 років 23.02.2023, та із заявою про призначення пенсії звернулась 24.02.2023, то призначення пенсії має відбутися саме з 24.02.2023.
У зв'язку з вищевикладеним, задля належного захисту порушених прав позивача на призначення пенсії за віком, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області (як суб'єкта владних повноважень, який здійснював розгляд заяви позивача) призначити позивачу пенсію за віком з 24.02.2023 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 05.08.1987 по 15.10.2000.
Поряд з цим суд не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , адже відповідач 2 фактично не вчиняв таких дій, а у листі від 09.03.2023 № 0200-03078/22699 лише повідомив про прийняте рішення ГУ ПФУ в Харківській області.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Водночас, в позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, як про це просить позивач, суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Горщаром С.В. надано:
- Договір про надання правової допомоги від 16.06.2023 № 51/23;
- протокол погодження гонорару від 16.06.2023 №1 на суму 6000 грн;
- прибутково-касовий ордер від 16.06.2023 на суму 6000 грн;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 16.06.2023 Серії АА № 1316226;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставіКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу учасників справи на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На думку суду, надані адвокатом послуги, охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.03.2023 за № 024650004356 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком, період з 05.08.1987 по 15.10.2000, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", враховуючи положення статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 24.02.2023.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн (три тисячі грн) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403);
Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.11.2023
Суддя Томчук Андрій Валерійович