РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 р. Справа № 120/14514/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
19.09.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1 ) про:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 025150006628 від 07.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та винести рішення про призначення пенсії з 31.08.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 31.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви було додано ряд необхідних документів. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким прийнято рішення № 025150006628 від 07.09.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю достатнього страхового та пільгового стажу.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 22.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України. Суд встановив, що у позовній заяві представник позивача зазначив відповідачем лише Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та просить скасувати рішення відповідача № 025150006628 від 07.09.2023 про відмову у призначенні йому пенсії на пільгових умовах. Водночас з доданих до позовної заяви документів видно, що оскаржуване рішення було винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Відтак суд дійшов висновку, що позивачу необхідно уточнити суб'єктний склад учасників справи та заявлені позовні вимоги щодо кожного з відповідачів (якщо позивач все-таки погодиться щодо необхідності залучення співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області). Крім того, суд встановив, що у позовній заяві не зазначено: щодо позивача - реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача та щодо відповідача - ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.
26.09.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано нову редакцію позовної заяви із зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача та ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідачів. Крім того, позивач просить залучити до справи співвідповідача в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2) та заявляє такі позовні вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 від 07.09.2023 № 025150006628 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача 1 зарахувати позивачу до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 18.07.1986 по 14.05.2001, з 17.06.2005 по 01.07.2013 та призначити і виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.07.2023.
Таким чином, позивач усунув недоліки позовної заяви, про які було зазначено в ухвалі суду від 22.09.2023.
Ухвалою суду від 27.09.2023 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, у відповідача 1 витребувано матеріали пенсійної справи позивача.
30.10.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 позов заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 1 зазначає, що 31.08.2023 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За принципом екстериторіальності розгляд справи здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області та прийнято рішення № 025150006628 від 07.09.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах. За доданими до заяви документами позивачу до страхового стажу зараховані усі періоди, який склав 34 роки 01 місяць.
Водночас до пільгового стажу не зараховані періоди роботи:
- за пільговою довідкою від 25.08.2023 № 01-10-15, оскільки довідка видана трудовим архівом, а тому для підтвердження стажу роботи за вказаний період необхідно звернутися до комісії при Головному управлінні з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах;
- за пільговою довідкою від 17.08.2023 № 6, оскільки довідка не відповідає додатку № 5 Порядку № 637 (необхідно надати накази про проведення атестації робочих місць та результати проведення атестації).
Таким чином, на думку відповідача 1, оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідач 1 також заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем не надано детальний опис виконаних робіт адвокатом. Крім того вказує на те, що заявлений гонорар є завищеним та неспівмірним із складністю цієї справи.
01.11.2023 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідача 2 просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач 2 зазначає, що у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника, пільговий стаж може бути встановлений Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, що дає право на призначення пенсії згідно з Порядком № 18-1.
Відповідач 2 зауважує, що якщо особа працювала зі шкідливими умовами праці починаючи з 21.08.1992 й атестація робочих місць не проводилась, то працівники втрачають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Водночас відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць на підприємстві покладається на керівника підприємства.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що позивач з 18.07.1986 по 14.05.2001, з 17.06.2005 по 17.08.2005, 18.08.2005 по по 30.06.2013 (з 01.07.2013 переведено на посаду вантажника) працював на посадах електрогазозварника, електрозварником ручного зварювання, що підтверджується записами в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
31.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2. До заяви додав ряд документів, зокрема: довідки про прийняття на роботу у кількості 28 шт., трудову книжку або документ про стаж серії НОМЕР_1 .
Крім того, 31.08.2023 позивач подав заяву про підтвердження стажу роботи до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просив здійснити її розгляд разом із заявою про призначення пенсії та надати рішення про призначення чи відмову у призначенні пенсії. До заяви додав ряд документів.
Листом від 11.09.2023 № 0200-0307-8/89735 Відділ обслуговування громадян № 14 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомив позивача про рішення № 025150006628 від 07.09.2023 про відмову у призначенні пенсії.
Зі змісту рішення № 025150006628 від 07.09.2023 Головного управління Пенсійного фонду у Київській області слідує, що до пільгового стажу позивача не зараховані періоди роботи за пільговою довідкою від 25.08.2023 № 01-10-0215, оскільки довідка видана трудовим архівом, та за пільговою довідкою від 17.08.2023 № 6, оскільки довідка не відповідає додатку № 5.
Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу у призначенні пільгової пенсії за віком, вважає рішення та дії відповідачів протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
У вказаній редакції пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV був викладений на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, є чинним на сьогодні та неконституційним не визнавався.
Окрім внесенням змін до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, Законом № 2148-VIII також внесено низку інших істотних змін до Закону № 1058-IV, зокрема доповнено його окремим розділом XIV-1 під назвою "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" (статті 114-115).
Отже, з набранням чинності Закону № 2148-VIII питання, пов'язані з призначенням пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі по Списках № 1 та № 2, регулюються положеннями Закону № 1058-IV.
Це підтверджується й тим, що до прийняття Закону № 2148-VIII пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV мав іншу редакцію, а саме такого змісту:
"Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення"".
Таким чином, у попередній редакції пункт 2 Прикінцевих положень допускав можливість призначення пільгових пенсій по Списках № 1 та № 2 за нормами Закону № 1058-IV, але при цьому діяли вимоги щодо віку та стажу, передбачені Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII).
З прийняттям Закону № 2148-VIII відповідне питання врегульовано інакше, а саме призначення пільгових пенсій здійснюється виключно за нормами Закону № 1058-IV.
Тобто при вирішенні питання про наявність у позивача відповідного права на пільгову пенсію підлягають застосуванню положення статті 114 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім-тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим-двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чоловіки, які досягнули 55-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 в період з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 29 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Зміст наведених норм права свідчить про те, що право на пільгову пенсію мають особи, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, чинними у період такої роботи. При цьому для зарахування періоду роботи на посадах, віднесених до Списку № 2 у період до 21 серпня 1992 року необхідне підтвердження документами відповідних умов праці, а за період після 21 серпня 1992 року - підтвердження результатів проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, ст. 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 04.03.2020 у справі № 367/945/17 та від 27.04.2020 у справі № 367/4230/17.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Судом встановлено, що позивач 31.08.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2. До заяви додав ряд необхідних документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду у Київській області та прийнято рішення № 025150006628 від 07.09.2023, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. При цьому пільгового стажу позивача не зараховані періоди роботи за пільговою довідкою від 25.08.2023 № 01-10-0215, оскільки довідка видана трудовим архівом, та за пільговою довідкою від 17.08.2023 № 6, оскільки довідка не відповідає додатку № 5.
Водночас суд враховує, що згідно із ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач працював:
з 18.07.1986 по 14.05.2001 на посаді електрогазозварювальника 4 розряду;
з 17.06.2005 по 17.08.2005 на посаді електрозварником ручного зварювання;
з 18.08.2005 прийнятий на роботу електрозварником ручного зварювання 4 розряду;
з 01.07.2013 переведено на посаду вантажника.
Крім того, як слідує з довідки від 17.08.2023 № 6, виданої Немирівським міжгосподарським товариством по будівництву з обмеженою відповідальність "Будівельник", позивач дійсно працював газоелектрозварювальником в Немирівській міжгосподарській будівельній організації на умовах повного робочого дня з 18.07.1986 по 14.05.2001.
Відповідно до довідки від 25.08.2023 № 01-10-0215, виданої Комунальною установою "Немирівський трудовий архів", підтверджено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу електрозварником ручного зварювання з 17.06.2005 по 17.08.2005, з 17.08.2005 - звільнений, з 18.08.2005 по 31.12.2005 прийнятий на роботу згідно трудового договору з 18.08.2005 по 31.12.2005. Відповідно до наказу № 261 від 28.12.2007 з позивачем, як електрозварником ручного зварювання, продовжено письмовий трудовий договір з 02.01.2008 по 31.12.2008. Наказом № 12-27-к від 01.07.2013 позивача переведено з посади електрозварника на посаду вантажника з 01.07.2013.
Суд зазначає, що у періодах роботи позивача діяли Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників із шкідливими та тяжкими умовами праці, зайнятість в яких надає право на пенсію на пільгових умовах, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 № 1173, Список № 2 виробництв, професій, посад і показників із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.91 № 10, та Список № 2 виробництв, професій, посад і показників із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.94 № 162, Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.
Крім цього, відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії" Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, відносяться газозварники, електрозварники ручного зварювання, газоелектрозварники.
Також суд враховує, що відповідно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16.01.85 № 17/2-54, професія зварника, не визначена як окрема професія, є загальною професією, яка об'єднує назви професій пов'язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.
Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для висновку, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 535/103/17, від 26.03.2020 у справі № 193/45/17, від 27.03.2020 у справі № 607/1266/17 та від 06.04.2022 у справі № 457/1407/13-а.
Отже, професія "електрогазозварника" ("газоелектрозварника" та "електрозварника") є такою, що передбачена у всіх Списках № 2.
Зі змісту відзиву відповідача 1 слідує, що позивачу не зарахована довідка від 17.08.2023 № 6, оскільки вона не виповідає додатку № 5 Порядку № 637, а саме необхідно надати накази про проведення атестації робочих місць та результати проведеної атестації.
Суд зазначає, що пунктом 4 Порядку № 383 встановлено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена Постанова № 442 набрала чинності з 21 серпня 1992 року. При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що весь період роботи на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці до 21 серпня 1992 року зараховується до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, без підтвердження такого права за результатами атестації, тоді як період після 21 серпня 1992 року відповідне право впродовж наступних 5 років повинно бути підтверджено за результатами атестації та подальшими результатами атестації кожні наступні 5 років. У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи та/або уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
В постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Надалі вказаний висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Наприклад, у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а зазначено, що колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з наведеними в оскаржуваних судових рішеннях мотивами про відсутність у позивача права на зарахування періоду його роботи після 21.08.1992 до пільгового стажу, а отже й права на спірну пенсію з огляду на не проведення атестації робочого місця електрогазозварника, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 (справа №520/15025/16-а, провадження №11-1207апп19) особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Водночас контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відтак до страхового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, необхідно зарахувати періоди роботи позивача з 18.07.1986 по 14.05.2001, оскільки за час роботи за професією, яка передбачена Списками № 2 до 21.08.1992, працівник не зобов'язаний надавати відомості про атестацію робочого місця за умовами праці, надання уточнюючих довідок підприємств або їх правонаступників необхідно лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, водночас не проведення атестації робочих місць після 21.08.1992 не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки як було зазначено вище відповідальність за її проведення покладається на власника підприємства, а не працівника.
Щодо незарахування пільгової довідки від 25.08.2023 № 01-10-15, оскільки довідка видана трудовим архівом, а тому для підтвердження стажу роботи за вказаний період необхідно звернутися до комісії при Головному управлінні з питань підтвердження стажу роботи, то суд зазначає, що позивач звертався до відповідача 1 із заявою про підтвердження стажу роботи, де вказав, що підприємство, на якому він працював, ліквідовано без правонаступників, а інших довідок позивач надати не може. Водночас зміст довідки від 25.08.2023 № 01-10-15 збігається з відомостями із трудової книжки позивача.
Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 у справі № 265/6202/16-а вказав на те, що рішення Комісії не може бути підставою для відмови в призначенні пенсії, оскільки не встановлює період роботи, який не зараховується до пільгового стажу.
Таким чином, звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, встановленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника, позивач мав би тоді, коли у його трудовій книжці були відсутні необхідні записи або містилися неправильні чи неточні записи про періоди його роботи.
Отже, період роботи позивача з 17.06.2005 по 17.08.2005 та з 18.08.2005 по 30.06.2013 (з 01.07.2013 переведено на посаду вантажника) підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, а не з 17.06.2005 по 01.07.2013 безперервно, як просить позивач.
Відтак за наслідками розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області слід зобов'язати зарахувати вказані періоди до пільгового стажу роботи.
Таким чином, позивач на момент звернення до відповідача досяг 55-річного віку, страховий стаж становив 34 роки 1 місяць та пільговий стаж позивача становить більше 12 років 6 місяців, що дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.09.2023 № 025150006628 визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 31.08.2023, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, наявні підстави призначити позивачу пенсію за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 31.07.2023.
За змістом частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.09.2023 № 025150006628 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 18.07.1986 по 14.05.2001, та з 17.06.2005 по 17.08.2008, з 18.08.2005 по 30.06.2013 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.07.2023.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивача належить стягнути половину понесених ним судових витрат зі сплати судового збору, тобто 536,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну).
Позивач також просить стягнути на його користь понесені у зв'язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. Водночас відповідач 1 подав заперечення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій частині, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (надалі - Клієнт) та адвокатом Лахнік А.О. (далі - Адвокатом) укладено Договір № 30 від 31.08.2023 про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 1 цього Договору Адвокат надає правову допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів, зокрема у Вінницькому окружному адміністративному суді.
Відповідно до п. 3-4 Договору сума гонорару адвоката попередньо становить 8000,00 грн є сталою та не може змінюватись в незалежності від кількості затрачених годин на підготовку правової позиції захисту Клієнта, інших об'єктивних обставин. Сума гонорару Адвоката оплачується Клієнтом в повному обсязі до моменту звернення із позовом до суду. Крім того, Клієнт приймає на себе зобов'язання нести додаткові супутні витрати Адвоката.
Як вбачається з Акту надання послуг за договором № 30 від 31.08.2023 на виконання взятих на себе зобов'язань за договором Адвокат виконав наступний обсяг робіт:
- надання усної консультації Клієнт з приводу переліку необхідних документів, що потрібно зібрати та подати на адресу ГУ ПФУ - 1 год - вартість 1000 грн;
- підготовка заяви про підтвердження стажу роботи та пояснення щодо наявності підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах - 2 год 30 хв - вартість 2500 грн;
- підготовка та подача адвокатського запиту від 13.09.2023 - 1 год - вартість 1000 грн;
- вивчення нормативної бази та судової практики на підтвердження позиції захисту Клієнта - 2 год - вартість 2000 грн;
- визначення складу учасників судової справи, підготовка та подача позовної заяви - 2 год 30 хв - вартість 2500 грн;
Вартість 1 години роботи - 1000 грн.
Відповідно до п. 3-4 Акту загалом Адвокатом надано послуг Клієнту на загальну суму 9000 грн. Клієнт приймає вказані послуги як належним чином виконані та підтверджує, що сплачена ним сума гонорару в розмірі 8000 грн Адвокатом повністю та належним чином підтверджена.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 30 від 18.09.2023 позивач сплатив адвокату гонорар у розмірі 8000 грн
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними, допустимим та достовірними доказами.
При цьому суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу є дещо завищеним та непропорційним предмету спору.
Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну), який буде відповідати критеріям розумності та пропорційності.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 025150006628 від 07.09.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 18.07.1986 по 14.05.2001, та з 17.06.2005 по 17.08.2008, з 18.08.2005 по 30.06.2013 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.07.2023.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а всього 2268,40 грн (дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 268,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а всього 2268,40 грн (дві тисячі двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100);
3) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, 08500).
Повне рішення суду складено 06.11.2023.
Суддя Сало Павло Ігорович