печерський районний суд міста києва
Справа № 757/26163/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д.Л.,
представника позивача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що в провадженні Слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві перебувають виділені із матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018, матеріали кримінального провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України.
Позивачка перебуває у статусі особи яка переховується від органів досудового розслідування. Здійснення розшуку доручено співробітникам ГУ СБ України у м. Києві та Київській області.
25.08.2020 Київським апеляційним судом постановлено ухвалу у справі №761/11312/20, якою скасовано повідомлення від 02.04.2020 про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.14, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст.289 КК України в рамках кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018.
02.10.2020 в рамках кримінального провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 слідчим повторно було складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.14, ч.3 ст.146, ч.4 ст.189, ч.3 ст.289 КК України.
28.10.2021 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва прийнята ухвала у справі №761/28138/21, якою кримінальне провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 - закрито на підставі ч.9 ст.284 КПК України, у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування, (контроль за виконання ухвали покладено на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні).
Позивачка неодноразово зверталась через свого представника до ГУ СБУ у м. Києві та Київської області, та просила прийняти рішення щодо припинення її розшуку.
Однак, не зважаючи на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28.10.2021 у справі №761/28138/21, якою закрито кримінальне провадження №12020100000000505 від 01.06.2020, постанови про закриття кримінального провадження слідчим чи прокурором із внесенням про це відомостей в ЄДРДР не виносилась, а розшук не припиняється і по сьогодні, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту МВС України.
Безпідставне притягнення позивачки до кримінальної відповідальності, підозра та обвинувачення у вчиненні злочинів, в тому числі особливо тяжких, накладення арешту на майно, перебування у розшуку і на даний час, на переконання позивача завдали їй значної матеріальної та моральної шкоди, через що остання позбавлена можливості повернутись до України за межами якої вона перебуває.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2022 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Представник позивачки в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві та надані докази.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання представник не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, подв відзив на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву вказує, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України не є належним відповідачем у цій справі. Зазначає, що стягнення з відповідача - Кабінету Міністрів України, як суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди має бути: по-перше, безумовно пов'язано з його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; по-друге, обов'язковою умовою розгляду справи по суті є деталізація дій відповідача, які, як вважає позивачка, були вчинені неправомірно чи незаконно; по-третє, відсутність такої деталізації нівелює можливість визначення судом предмету позову - тобто кола правовідносин, які склались між позивачкою та відповідачем - саме Урядом, у зв'язку з якими виник даний спір. Позивачкою не вказано, які саме рішення, дії або бездіяльність було вчинено в межах спірних правовідносин, а також у зв'язку з якими протиправними рішеннями або діями (бездіяльністю) Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України судом має бути визначена компенсація моральної шкоди. Вказує, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди не підтверджується жодними доказами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
В провадженні Слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві перебувають виділені із матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018, матеріали кримінального провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 146, ч.4 ст.189, ч. 1 ст.14, ч. 3 ст.289 КК України.
09.04.2020 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/10008/20, було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в м. Києві Радіонової С.С. та накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 .
18.08.2021 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/40795/21, скасовано арешт майна, накладений вищевказаною ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.04.2020.
02.04.2020 в рамках кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 слідчим було складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.14, ч.3 ст.146, ч.4 ст.189, ч. 3 ст.289 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.08.2020 було скасовано повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 02.04.2020 у кримінальному провадженні № 12018100090010073.
02.10.2020 в рамках кримінального провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 слідчим повторно було складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч.3 ст.146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст.289 КК України. В той же день строки досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020100000000505 були зупинені.
Як убачається з наданих суду відповідей адвокату Невкритому В. Ю., у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 оголошена в розшук. Здійснення розшуку доручено співробітникам ГУ СБ України у м. Києві та Київській області.
28.10.2021 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва прийнята ухвала у справі №761/28138/21, якою кримінальне провадження №12020100000000505 від 01.06.2020 - закрито, на підставі ч.9 ст.284 КПК України, у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування.
Позивачка неодноразово зверталась через свого представника до ГУ СБУ у м. Києві та Київської області, просила прийняти рішення щодо припинення її розшуку.
Листом заступника начальника К. Горбосама від 18.07.2022 №51/9/7/3-893, яким запропоновано звернутись на адресу слідчого підрозділу ГУНП у м. Києві, а листом начальника ГУ СБУ від 29.07.2022 №51/17/Н-620/24 Сергієм Зайцем зазначено, що припинення розшуку ОСОБА_1 органом досудового розслідування не ініціювалось.
Позивачка неодноразово зверталась через свого представника до старшого слідчого СУ ГУНП у м. Києві Клименка Я.О. із клопотанням про закриття к/п та прийняття рішення щодо припинення розшуку, яким просила: 1) закрити к/п №12020100000000505 від 01.06.2020 із внесенням відомостей до ЄРДР; 2) прийняти рішення, щодо припинення розшуку ОСОБА_1 накладеного в рамках к/п №12020100000000505 від 01.06.2020.
Також позивачка зверталась до процесуального керівника у даному кримінальному провадженні, прокурора Прокуратури міста Києва Беби Євгена Григоровича із клопотанням про закриття кримінального провадження та прийняття рішення щодо припинення розшуку.
Листом від 05.07.2022 прокурор (Беба Є.Г.) повідомив, що вчинення будь-яких процесуальних дій у закритому кримінальному провадженні КПК не передбачає.
Листом від 15.07.2022, від 18.07.2022, від 19.07.2022 слідчий СУ ГУНП у місті Києві Клименко Я.О. відмовив у вчиненні процесуальної дії, щодо прийняття постанови про закриття К/П та вчинення процесуальних дій щодо припинення ОСОБА_1 з розшуку, оскільки рішення у кримінальному провадженні № 12020100000000505 прийнято слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва, а не органом досудового розслідування, відтак для припинення розшуку ОСОБА_1 необхідно направити завірену копію ухвали Шевченківського районного суду міста Києва про закриття вказаного кримінального провадження до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статей 55 та 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди.
гідно із ч. 3 ст. 19 цього Закону держава, відповідно до закону, відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Статтею 56 Конституції України визначено право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом, зобов'язання із заподіяння шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду у повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 та 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких оплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за статтями 1173,1174 ЦК України є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування у справі.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Як роз'яснено у пунктах 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
-наявність такої шкоди;
-протиправність діяння її заподіювача;
-наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням
заподіювача;
-вина останнього в заподіянні шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивачка оцінює заподіяну їй шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи доводи позивачки у сукупності із наданими ним письмовими доказами у справі, суд прийшов висновку, що позивачка не надала доказів того, що їй завдано моральної шкоди посадовою особою Кабінету Міністрів України, а також доказів того, що дії посадових осіб були протиправними внаслідок неналежного виконання покладених на них службових обов'язків.
Виходячи із положень статей 23 та 1167 ЦК України підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з таких елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких особі завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача.
Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Так, позивачка, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що безпідставне перебування у розшуку завдали позивачці значної матеріальної та моральної шкоди, через що остання позбавлена можливості повернутись до України за межами якої вона перебуває.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, з чого він при цьому виходить тощо.
Суд вважає, що позивачка, у порушення вимог ст. 12 та 81 ЦК України, не надала суду доказів наявності умов для відшкодування моральної шкоди: неправомірність дій органу державної влади (відповідача), наявність шкоди і причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, оскільки у відповідях від 15.07.2022, 18.07.2022, 19.07.2022 року слідчим СУ ГУНП у місті Києві Клименко Я.О. описано алгоритм дій для зняття позивачки з розшуку, який не було дотримано.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).
Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Зокрема, у пункті 44 вказаної постанови зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій слідства та прокуратури, позивачка визначила єдиним відповідачем Державу Україна, в особі Кабінету Міністрів України.
При цьому, звертаючись до суду з позовом позивачка вказує на триваюче порушення державними органами (слідства та прокуратурою) прав та свобод ОСОБА_1 , які полягають у незаконному на її думку перебуванні під слідством, яке розпочалося 03.09.2018 (внесення відомостей до ЄДРДР) та триває і по сьогодні, оскільки відомості слідчим чи прокурором до ЄРДР не вносились, про що також свідчить незаконне перебування позивачки у розшуку на час написання позову.
Отже, з урахуванням предмету позову та його підстав, належними відповідачами у даній справі є держава Україна в особі органів слідства та прокуратури, яких позивачка не залучила до участі у справі.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Із змісту зазначених норм права слідує, що залучення у справі співвідповідача і заміна неналежного відповідача належним можливі лише за клопотанням позивача на певній стадії процесу, а саме до закінчення підготовчого провадження у справі.
Як убачається із матеріалів справи, право замінити неналежного відповідача стороні роз'яснено, більш того, представником позивача подано клопотання яке задоволено судом про заміну первісного відповідача - Державної казначейської служби України на належного відповідача у вказаній цивільній справі - Державу Україну в особі Кабінету Міністрів України.
Розгляд справи за відсутності належного відповідача має важливе значення, оскільки розглянувши справу лише за участі Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивачки, призвели до завдання їй моральної шкоди, суд не може установити усіх фактичних обставин справи, які необхідні для вирішення справи.
Вищенаведене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц та від 29 вересня 2021 року у справі № 623/2585/19.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
З огляду на викладене в сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України в зв'язку з відмовою в позові судові витрати не відшкодовуються позивачці.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко