печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35581/22-ц
Категорія 17
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Соколова О.М.,
за участю секретаря судових засідань Матвійчука В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року адвокат Конюшко Денис Борисович в інтересах ОСОБА_1 (далі-Позивач, Позикодавець), звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі-Відповідач, Позичальник, Боржник) про стягнення грошових коштів за договором позики. В обґрунтування позову, представник позивача вказав, що 14.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики. Так, позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 19 000,00 грн., а Відповідач зобов'язався повернути вказаний борг у строк до 15.03.2021 року. Укладення вказаного договору позики (момент передачі позивачем відповідачу грошових коштів) відбувалося у присутності 2 (двох) свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . На підтвердження укладеного договору позики та його умов відповідачем власноручно без примушення та в здоровому глузді була підписана боргова розписка, яка посвідчує передання відповідачу позивачем визначеної грошової суми в розмірі 19 000,00 грн. Проте, у встановлений строк до 15.03.2021 року, як і по цей час відповідач так і не виконав взятих на себе зобов'язань, і не здійснив погашення суми боргу. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати свої зобов'язання та здійснити погашення боргу у добровільному порядку, однак відповідач проігнорував вказані законні вимоги позивача, продовжуючи ухилятися від повернення суми боргу. Таким чином, позивач і донині не отримав належних від відповідача грошових коштів. Така бездіяльність відповідача, по суті одностороння, не чим не обумовлена відмова від виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми боргу за договором позики, на думку позивача, є протиправною та зумовила звернення до суду з цим позовом.
З урахуванням вказаного, просив суд стягнути з відповідач на користь позивача основну суму боргу у розмірі 19 000,00 грн., 3 % річних у розмірі 976,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 080, 77 грн. Крім того просив стягнути судові витрати у розмірі 8 492, 40 грн.
За наведених обставин, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.12. 2022 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, проте представник позивача подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу Україин (далі - ЦПК України) при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, матеріалами справи встановлено, що 14.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики.
Відповідно до матеріалів справи на підтвердження укладеного договору та його умов відповідачем була підписана боргова розписка, яка посвідчує передання відповідачу позивачем визначеної грошової суми в розмірі 19 000,00 грн.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, умовами, закріпленими у борговій розписці не передбачено можливості односторонньої відмови відповідача від зобов'язання щодо повернення коштів позивачу, тому тут вбачається явне порушення відповідачем загальних засад цивільних правовідносин.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, в позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Так, Верховний Суд України у Постанові від 18.09.2013 року по справі №6-63цс 13 роз'яснив, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику».
Отже, договір позики є двостороннім правочином, а, також, він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15; «розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми».
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі № 604/1038/16.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, згідно норм діючого законодавства та роз'яснень Верховного Суду між позивачем та відповідачем виник певний правовий зв'язок, відповідно до якого після передачі позивачем відповідачу грошових коштів у першого виникли виключно права по пред'явленню вимоги щодо повернення боргу, а у відповідача виник кореспондуючий обов'язок по виконанню взятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу в погоджений сторонами строк.
Тобто між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження чого відповідачем як боржником була складена боргова розписка і передана відповідно позивачу як кредитору.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 629 ЦК України наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в Постанові від 06.04.2020 року в рамках справи № 464/5314/17: вказано «Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц. від 31.10.2018 року при розгляді справи №707/2606/16-ц».
Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, не здійснивши повернення боргу позивачу в погоджений між ними і зафіксований в борговій розписці строк, чим грубо порушив законні права та інтереси останнього.
Щодо стягнения 3% річних та інфляційного збільшення боргу за прострочення виконання зобов'язання Відповідачем, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017 року наведено висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно розрахунку, наданого представником позивача, нарахування 3% річних становить у розмірі 976,60 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 080,77 грн.
Вказаний розрахунок Відповідачем не оспорювався.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов'язань за Договором позики належним чином не виконав та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаними договорами, а даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу судом не встановлено.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати заборгованості.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення судових витрат, то в цій частині вимоги підлягають задоволенню частково, лише в частині судового збору, з огляду на викладене.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ст. 1 Закону України від 20.12.2011 «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 1 вищезазначеного закону, передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у п. п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах». Судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача не надано Додаток № 1 Перелік та вартість робіт до Договору про надання правової допомоги № 14/11/22-ЮП/IL від 14.11.2022 року на підтвердження вартості послуг та квитанцій про оплату, на необхідність подання яких прямо вказує частина третя статті 137 ЦПК України.
Таким чином, заявлені витрати на правову допомогу задоволенню не підлягають, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише в частині сплати судового збору.
Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525,526, 530, 610, 612, 625, 629, 1046, 1047, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280,354 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу в розмірі 19 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 976,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6080,77 грн., а всього 7 056,77 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення складено 28.09.2023 року.
Суддя О.М.Соколов