Справа 556/36/22
Номер провадження 1-кп/556/8/2023
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2023 року.
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володимирець матеріали кримінального провадження №12020180230000322 від 06.07.2020 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, не військовозобов'язаного, не працює, не судимого,
за ч.2 ст.286 КК України,-
Встановив:
05 липня 2020 року, близько о 22 год. 50 хв., ОСОБА_4 , у межах населеного пункту, в порушення вимог п.п. 1.5; 1.10, 2.3 (підпункту «б»), 9.2, 10.1, та 10.4 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, не маючи поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керуючи технічно справним автомобілем, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 , маючи реальну можливість діяти у відповідності до вимог Правил Дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, неправильно її оцінив та під час виконання маневру розвороту, рухаючись зі швидкістю близько 6,7 км/год., навпроти магазину «Примха» по вул. Шевченка, 17а в с. Довговоля (Володимирецького) нині Вараського району Рівненської області, не надав переваги в русі, не переконався що це буде безпечним і не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам дорожнього руху, допустив зіткнення із мотоциклом , марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався по головній автодорозі вулиці Шевченка в с. Довговоля в напрямку смт Володимирець, зі швидкістю близько 60 км/год., за кермом якого перебував ОСОБА_7 .
Внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми, відкрита черепно-мозкова травма, перелом кісток основ черепа, забій головного мозку легкого ступеня, перелом верхньої та нижньої щелепи, багато уламковий перелом кісток носа, які згідно заключення експертизи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя на момент їх отримання.
Своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав і пояснив, що 05 липня 2020 року, в темну пору доби, він на своєму автомобілі, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 , приїхав до магазину «Примха», що в с. Довговоля, Вараського району Рівненської області. Заїхав на парковку. Побачивши, що магазин закрито, вирішив розвернутися. При цьому у дзеркалі заднього виду, на далекій відстані, більше 100 метрів, побачив світло двох фар, що рухались паралельно в напрямку смт Володимирець, по правій смузі руху. Оцінивши обстановку, включив лівий поворот і розпочав маневр розвороту ліворуч на автомобільну дорогу. Не дивився чи знаходиться на дорозі інші транспортні засоби. Маневр розвороту виконував безперервно, як відчув удар у задні пасажирські двері і зупинився. Потерпілий виїхав на зустрічну смугу і створив ДТП. Мотоцикл влетів в автомобіль, в задні двері. Коли вийшов з машини побачив, що потерпілий затиснутий між мотоциклом і автомобілем, а також пасажира мотоцикла, який перелетів через машину. Через 5-10 хвилин приїхала швидка допомога і забрала потерпілого. Слідчий експеримент з ним проводився 09.03.2021. Був слідчий, експерт, ОСОБА_8 , поняті - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Протокол слідчого експерименту підписував, але не читав.
Суд критично оцінює пояснення обвинуваченого, які є непослідовними, суперечать матеріалам справи і дані з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Так, обвинувачений під час судового розгляду неодноразово змінював свої покази щодо проведення з ним слідчого експерименту від 09.03.2021. Зокрема вказував, що слідчий експеримент з ним взагалі не проводився; під час надання показів пояснив, що експеримент проводився 09.03.2021 на місці підписав план-схему, а сам протокол вже підписував 19.07.2021 в присутності свого захисника, однак не читав його.
Крім того із обвинуваченим ОСОБА_4 , за клопотанням сторони захисту, на виконання ухвали суду, 25.08.2023 проводився додатковий слідчий експеримент, який суттєво суперечить слідчому експерименту від 09.03.2021 та показанням обвинуваченого наданими в судовому засіданні. Зокрема? як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 25.08.2023, загальна видимість автомобіля з боку водія мотоцикла збільшилась з 35 до 43 метрів, а з боку водія автомобіля з 22 до 37 метрів; відстань розміщення автомобіля біля магазину «Примха» зменшилась з 5,2-5,3 метра до 3,9-3,8 метра (хоча під час допиту обвинувачений зазначив, що цього не пам'ятав); збільшилась відстань руху автомобіля від місця зіткнення з 10 до 16,8 метра за час з 5до 8,4 секунди (під час допиту ОСОБА_4 , також цього не пам'ятав). У слідчому експерименті віл 25.08.2023 цей рух був безперервним, тоді як 09.03.2020, ОСОБА_4 вказував, що зупинився після подоланням відстані 9 м. і продовжив рух до 10 м.. Також під час слідчого експерименту від 25.08.2023 обвинувачений вже згадав і зазначив, що небезпека для його руху виникла в момент зміни руху мотоцикла вліво на відстані 68 метрів від автомобіля, що суперечить його показанням у судовому засіданні, де він зазначив, що не дивився на рух інших транспортних засобів, виконуючи маневр розвороту, так як оцінив їх відстань більше як 100 метрів.
Крім того, вихідні дані, отримані під час проведення слідчого експерименту із обвинуваченим від 25.08.2023 в частині розміщення автомобіля після ДТП суперечать протоколу огляду місця події від 05.07.2020. Так, згідно протоколу огляду місця події, транспортні засоби знаходяться на лівій смузі руху у напрямку смт Володимирець. Заднє праве колесо автомобіля знаходиться на відстані 3,4 м. до лінії розмітки 1,6 ( у протоколі слідчого експерименту - 4,7 м.), заднє ліве колесо -2 м ( у протоколі - 3 м), переднє ліве колесо - 3,65 м ( у протоколі - 4,5 м).
Враховуючи вище викладене, суд критично оцінює і не бере до уваги протокол слідчого експерименту від 25.08.2023, як менш достовірного, оскільки показання надані під час його проведення обвинуваченим ОСОБА_4 , який явно зацікавлений в результаті даного кримінального провадження та які об'єктивно суперечать іншим доказам по справі, і не можуть бути покладені в основу недоведеності вини обвинуваченого.
Європейський суд з прав людини у п. 43 свого рішення від 14.02.2008року у справі «Кобець проти України» зазначив, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а отже при оцінці доказів слід керуватись критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Незалежно відтого, що обвинувачений свою вину не визнав, його винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення підтверджується сукупністю суб'єктивних та об'єктивних доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст. 23 КПК України безпосередньо в ході судового розгляду
Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що 05.07.2020, вечером, він керував мотоциклом, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 , їхав з пасажиром ОСОБА_11 в с. Довговоля у напрямку смт Володимирець, з швидкістю 60 км/год. Було включене ближнє світло фар. Позаду, на мотоциклі їхав ОСОБА_12 . Десь за 50 м від мотоцикла, біля магазину «Примха» у с. Довговоля, побачив автомобіль ОСОБА_4 , який стояв перпендикулярно до автомобільної дороги на відстані до 2-3 метри. Проте на відстані, приблизно 20 метрів, автомобіль почав виконувати маневр розвороту у ліву сторону, перегородивши праву смугу руху, ОСОБА_7 став сигналити, автомобіль зупинився, і він почав здійснювати об'їзд. В цей час обвинувачений різко почав рух і ОСОБА_13 влетів мотоциклом в задню дверку автомобіля. Після удару, ще десь метр обвинувачений протягнув його по дорозі, зупинився вже на обочині. Пасажир ОСОБА_14 перелетів через машину, а він мотоциклом був вдавлений в автомобіль. Після ДТП його забрала швидка допомога, переніс декілька операцій і ще потрібне тривале лікування.
Вище вказані покази потерпілого ОСОБА_7 підтверджуються проведеним із ним слідчим експериментом від 10.03.2021. А згідно Висновку судової інженерно-транспортної експертизи, з дослідження обставин та механізму ДТП №9925 від 17.06.2021, згідно вихідних даних отриманих під час проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7 , в даній дорожній обстановці водій мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 . В діях водія автомобіля, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вбачається порушення вимог п.10.4 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку із скоєнням ДТП.
Аналогічні покази дав суду і свідок ОСОБА_15 , який ствердив, що 05.07.2020, близько 22 год, їхав з потерпілим на мотоциклі, на задньому пасажирському сидінні. ДТП сталося в с. Довговоля, біля магазину «Примха». Автомобіль обвинуваченого виконував маневр розвороту і зупинився. ОСОБА_13 почав сигналити і об'їжджати перешкоду. Однак автомобіль знову почав рухатися, після чого відбулося зіткнення. Його відкинуло через автомобіль на дорогу. Потім їх з потерпілим забрала швидка допомога. Як саме сталося зіткнення, не пам'ятає. Машина обвинуваченого розвернулася біля магазину і виїхала на їх смугу руху. Фари в мотоциклі були ввімкнені. Брав участь в одному слідчому експерименті.
Дані покази свідка ОСОБА_15 повністю підтверджуються проведеним із ним слідчим експериментом від 12.08.2021, де були встановлені вихідні дані для експертизи. І згідно Висновку експерта №9991 від 06.10.2021, за результатами проведення судової інженерно - транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП, згідно вихідних даних отриманих під час проведення слідчого експерименту із свідком ОСОБА_15 , в даній дорожньо-транспортній обстановці водій мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 . В діях водія автомобіля, , марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вбачається порушення вимог п.10.4 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в призначеному зв'язку із скоєнням ДТП.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_12 , ствердив, що 05.07.2020, в темну пору доби, він їхав на мотоциклі в с. Довговоля в напрямку смт Володимирець. Попереду нього рухався мотоцикл під керуванням потерпілого ОСОБА_7 із пасажиром ОСОБА_15 . Рухалися зі швидкістю 60 км/год. Біля магазину «Примха», що в с. Довговоля, побачив автомобіль на відстані десь до 100 метрів, який почав виконувати маневр розвороту та виїжджати на автомобільну дорогу. На відстані до 70 метрів автомобіль виїхав на їхню смугу руху і близько за метрів 40 потерпілий ОСОБА_7 почав виконувати маневр об'їзду перешкоди, на ліву смугу руху, а ОСОБА_12 повернув на праву сторону до магазину, так як оминав машину. Після чого відбулося ДТП, мотоцикл ОСОБА_7 в'їхав у задні пасажирські двері автомобіля. ОСОБА_12 зупинився, викликав швидку допомогу.
Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , з метою усунення суперечностей у своїх показаннях, вказав, що він краще пам'ятав свої пояснення про обставини ДТП, надані слідчому під час досудового розслідування, так як вже пройшло багато часу. Зокрема вказав, що помітив автомобіль біля магазину «Примха» на відстані близько 50 м, а на відстані 20 метрів автомобіль почав рухатися зі швидкістю до 5 км/год і здійснив маневр розвороту, виїхав на праву смугу. Тоді він почав сигналити, після чого автомобіль загальмував, а ОСОБА_7 здійснив маневр в ліву сторону, щоб уникнути зіткнення. Проте водій автомобіля різко почав рух вперед і відбулося зіткнення. Він же здійснив маневр праворуч і оминув автомобіль.
Таким чином свідок ОСОБА_12 підтвердив, що водій ОСОБА_4 , виконуючи маневр розвороту на близькій відстані, перекрив праву смугу руху та зупинився, внаслідок чого він вимушений був об'їжджати перешкоду - автомобіль з правої сторони, а потерпілий ОСОБА_7 з лівої, де після відновлення руху автомобіля відбулося зіткнення.
Відповідно пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він виконував маневр розвороту безперервно, суперечать показанням потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_12 .
Потерпілий і дані свідки давали послідовні і такі, що узгоджуються із об'єктивними доказами, показання та не змінювали їх. Підстав для критичної оцінки їх прказів у суду немає, оскільки вони були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди.
Стороною захисту було заявлено клопотання про допит понятих, які були під час проведення слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 та допит слідчого ОСОБА_16 , щоб довести недопустимість зазначених доказів.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_17 , суду пояснив, що він був залучений в якості понятого при проведенні слідчого експерименту. Проводили виміри, визначали видимість. Був інший понятий на прізвище « ОСОБА_18 », а не ОСОБА_19 ..
Однак до показань свідка ОСОБА_17 в цій частині суд відноситься критично. Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснив, що він як понятий приймав участь у проведенні слідчих експериментів 9 та 10 березня 2021 року за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Після проведення слідчих дій розписався у чернетці та план-схемі, а потім у відділенні поліції - на самих протоколах. ОСОБА_17 знав, дружили з ним. Коли його привезли працівники поліції на місце події, ОСОБА_17 вже там був.
Допитаний як свідок слідчий ОСОБА_16 також пояснив, що до участі у слідчих експериментах долучалися поняті ОСОБА_19 і ОСОБА_17 ,, які підписали план-схеми і протоколи. Проводилося два слідчих експерименти. Будь-яких зауважень від учасників, в тому числі від понятих, не надходило.
Під час проведення одночасного допиту із понятим ОСОБА_19 , свідок ОСОБА_17 зазначив, що підписував два протоколи слідчого експерименту у відділенні поліції, перед тим їх прочитав, не пам'ятає чи бачив там ОСОБА_19 . Не зміг пояснити, чому не вказав участь іншого понятого на прізвище « ОСОБА_18 », будь яких зауважень з даного приводу не висловлював.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_20 , пояснив, що він був понятим при проведенні слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 . Підписував схему, протокол. Будь яких зауважень не надходило.
Свідок ОСОБА_21 , фельдшер швидкої допомоги пояснила, що 05.07.2020, вечером, отримали виклик про ДТП у с. Довговоля. Коли приїхали на місце події виявили двох потерпілих. Вона надавала допомогу пасажиру мотоцикла. А потерпілого-водія мотоцикла, який був у важкому стані забрала швидка із смт Рафалівка, яка попутньо поверталася із смт Володимирця. До Володимирецької лікарні швидкі допомоги їхали майже разом.
Таким чином, доводи сторони захисту про те що потерпілий ОСОБА_7 до лікарні не доставлявся та не лікувався спростовано показами даного свідка та висновком судово-медичної експертизи №60 від 04.07.2021.
Безпідставними є доводи захисника про те, що дана судово-медична експертиза є неналежним доказом, оскільки стороні захисту не відкрито копії медичних документів на потерпілого ОСОБА_7 . Судово-медична експертиза проводилася на підставі медичних з документів ОСОБА_7 , які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Володимирецького районного суду від 14.05.2021 про тимчасовий доступ до речей і документів та самого огляду потерпілого, що мало місце 04.07.2021. Медичну карту стаціонарного хворого №7051 ОСОБА_7 слідчим 15.09.2021 було повернуто до КНП «Центральна міська лікаря м. Рівне», про що було ознайомлено сторону захисту 29.10.2021 у порядку ст. 290 КПК України, згідно протоколу ознайомлення із переліком наданих матеріалів.
Також винуватість овинуваченого ОСОБА_4 доводиться дослідженими під час судового розгляду документами, наданими стороною обвинувачення, а саме:
- Витягом з ЄРДР №12020180230000322 від 06.07.2020;
- Протоколом огляду місця події від 05.07.2020 - автодороги, що по вул.. Шевченка,17а в с. Довговоля, Володимирецького району Рівненської області, навпроти магазину «Примха», де відбулася дорожньо - транспортна пригода ; Схемою та фототаблицями до Протоколу огляду місця події, де відображено загальний вигляд транспортних засобів, їх розміщення на автодорозі, що по вул.. Шевченка,17а в с. Довговоля, загальний вигляд передніх та задніх коліс автомобіля, марки, «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 та мотоцикла , марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- Згідно довідки Рівненського обласного центру з гідрометеорології від 16.08.2021 №9917-1-747/9917-04, Рівненський обласний центр з гідрометеорології повідомляє, за даними репрезентативної до території Володимирецького (нині Вараського) району (в т.ч.с.Довговоля) Рівненської області метеостанції Сарни 05 липня 2020р. в період 22год.00хв. - 23 год.00хв. зафіксовано погодні умови: безхмарно, температура повітря 23-21° тепла, відмічалася роса, опадів та інших атмосферних явищ не спостерігалось - МДВ* не погіршувалась (10км). 05 липня 2020р. в Рівненській області сонце зайшло о 21год.30хв., повна темрява настала о 22 год. 15 хв.
- Згідно Висновку експерта №3.1-623/20 від 20.07.2020, на момент проведення експертного дослідження робоча гальмівна система, система рульового керування, покажчики поворотів системи світлової сигналізації автомобіля, марки «MAZDA», моделі XEDOS 9, реєстраційний номер система НОМЕР_1 знаходилися в працездатному стані.
- На момент проведення експертного дослідження робоча гальмівна система, мотоцикла , марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходилася в працездатному стані. На момент проведення експертного дослідження система рульового керування мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходилася в стані повної відмови. Встановити в якому стані знаходилися покажчики поворотів системи світлової сигналізації мотоцикла , марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 не представилось можливим, через пошкодження замка запалювання та його ключа, які приводять в дію всі елементи системи освітлення. (Висновок експерта №3.1-624/20 від 21.07.2020)
- Як вбачається із Висновку інженерно-транспортної експертизи з транспортно-трасологічного дослідження №3.1-625/20 від 24.07.2020, контактування транспортних засобів відбулося між передньою правою частиною (права частина переднього колеса, права частина щитка переднього колеса, фара та правий телескопічний амортизатор вилки переднього колеса) мотоцикла марки «Lifan», моделі «LF150-2E» реєстраційний номер НОМЕР_2 та лівою боковою частиною (задні ліві двері, задня частина передніх лівих дверей та лівий поріг) автомобіля марки «MAZDA», моделі XEDOS 9, реєстраційний номер НОМЕР_1 на відстані 242-324 см від передньої габаритної точки кузова автомобіля.
- Згідно Висновку судово-медичної експертизи №60 від 04.07.2021, у потерпілого ОСОБА_7 виявлені наступні тілесні ушкодження: політравма, відкрита черепно - мозкова травма, перелом кісток основи черепа, забій головного мозку легкого ступеня, перелом верхньої та нижньої щелепи, багато уламковий перелом кісток носа. Вказані тілесні ушкодження виникли від дії тупого предмету, можливо, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при обставинах та в термін вказаних в постанові і згідно п.2.1.3. "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", відносяться до розряду ТЯЖКИХ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ як небезпечних для життя на момент їх отримання. Виникнення вказаних тілесних ушкоджень внаслідок самопадіння з висоти власного росту не характерно. Множинні рубці обличчя є наслідком вище вказаної травми внаслідок дорожньо - транспортної пригоди і є невиправними, але згідно Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень п. 2.1.8., судово- медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Дане ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визначено / судом/ таким, що знівечило обличчя.
- Протоколом слідчого експерименту від 10.03.2021, де потерпілий ОСОБА_7 показав і розповів про обставини ДТП; схемою та фото таблицями до протоколу проведення слідчого експерименту;
- Як зазначено у Висновку судової інженерно - транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №9925 від 17.06.2021, (використовувались вихідні датні, отримані під час проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7 ), при видимості елементів проїзної частини 35,1 м. (заданої у вихідних даних) в даній дорожній обстановці, допустима швидкість руху мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е» реєстраційний номер НОМЕР_2 по умовах видимості дороги не повинна перевищувати 66,1...70,2 км/год. Однак, згідно п. 12.4 Правил дорожнього руху України, швидкість руху на даній ділянці дороги становить не більше 50 км/год.
В даній дорожній обстановці водій мотоцикла, марки «Lifan LF150-2E», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.1.5; 2.3 (підпунктів «б» і «д»); 12,1, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України.
В даній дорожній обстановці, водій автомобіля «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог відповідно до вимог п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»), 2.3 (підпункту «б»), 9.2, 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України.
В умовах даної пригоди водій мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем, марки «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В даній дорожній обстановці невідповідність дій водія автомобіля, марки «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вимогам п. 10.4 ПДР України, з технічної точки зору знаходиться у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди.
В даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла, марки «Lifan LF150- 2Е» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається.
-Протоколом проведення слідчого експерименту від 09.03.2021 за участю свідка ОСОБА_4 , де останній показав та розповів про обставини ДТП, вказав на місце зіткнення автомобіля, марки «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 та мотоцикла, марки «Lifan LF150-2E», реєстраційний номер НОМЕР_2 ; схемою та фото таблицями до протоколу проведеного слідчого експерименту.
-Відповідно до Висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №9975 від 02.09.2021, ( використовувалися вихідні дані, отримані під час проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_4 ), в даній дорожній обстановці водій мотоцикла, марки «Lifan LF150-2E», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.1.5; 2.3 (підпунктів «б» і «д»); 12.1, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, водій автомобіля «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог відповідно до вимог п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»), 2.3 (підпункту «б»), 9.2, 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України. В умовах даної пригоди у варіанті №1 водій мотоцикла марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем марки «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стосовно варіанту №2, згідно вихідних даних, видимість автомобіля з робочого місця водія мотоцикла становить близько 35,0м., відповідно покази водія автомобіля ОСОБА_4 , що небезпека для руху виникає за 5,34 с., 2) 5,1 с., 3) 5,5 с, що відповідає відстані 59,0...85,0 91,6м., технічно не обгрунтовані, тому розрахунки по варіанту №2 не проводились. В даній дорожній обстановці невідповідність дій водія автомобіля «MAZDA модель XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вимогам п. 10.4 ПДР України в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору знаходиться у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди. В діях водія мотоцикла, марки «Lifan LF150- 2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , невідповідностей вимогам Правил у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди не вбачається.
-Протоколом проведення слідчого експерименту від 12.08.2021 з свідком ОСОБА_15 , де останній показав і розповів про обставини ДТП; схемою та фототаблицями до даного протоколу;
-Як зазначено у Висновку експерта №9991 від 06.10.2021 (експертиза з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди, використовувалися вихідні дані, отримані під час проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_15 ), при видимості елементів проїзної частини 11,0 м. (заданої у вихідних даних) в даній дорожній обстановці допустима швидкість руху мотоцикла марки «Lifan LF150-2» реєстраційний номер НОМЕР_2 по умовах видимості дороги не повинна перевищувати 32,9...34,7 км/год. В даній дорожній обстановці водій мотоцикла марки «Lifan LF150-2E». реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.1.5: 2.3 (підпунктів «б» і «д»); 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, водій автомобіля «MAZDA» модель «ХEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху, з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог відповідно до вимог п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»), 2.3 (підпункту «б»), 9.2, 10.1, 10.4 та 12.1 Правил дорожнього руху України. В умовах даної пригоди у всіх варіантах водій мотоцикла марки «Lifan LF150-2», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем марки «MAZDA» модель «ХЕDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 . В даній дорожній обстановці невідповідність дій водія автомобіля «МAZDA» модель «XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вимогам п. 10.4 ПДР України в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору знаходиться у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла марки «Lifan LF150- 2Е» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 , невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв'язку з скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди не вбачається.
Наведені докази є належними та допустимими, взаємодоповнюють один одного і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню. Ними встановлено особу винного, подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст. 91 КПК України.
Отже, доводи сторони захисту про наявність істотних суперечностей у наведених доказах є необґрунтованими.
Відповідно до ст.. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Однією із засад кримінального провадження, закріпленою у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 13 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Законодавець, передбачивши у ч. 2 ст. 101 КПК право сторони захисту надати суду висновок експерта, тим самим передбачив і обов'язок суду його розглянути у сукупності з іншими доказами.
З метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін за клопотанням захисника обвинуваченого, суд долучив до матеріалів кримінального провадження Висновок судового експерта ОСОБА_22 за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №168-22 від 12.11.2022.
Статтею 101 КПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Зміст висновку експерта визначено приписами статті 102 цього Кодексу. Водночас законодавець прямо вказує на необхідність мотивування незгоди з ним (ч. 10 ст. 101 вказаного Кодексу).
Для оцінки висновку експерта суд має враховувати, зокрема обсяг та якість взятих до уваги фактів, наданих експерту або встановлених під час експертного дослідження, переконливість викладених експертом доводів, переконливість пояснень, чому неможлива інша інтерпретація тієї сукупності фактів, на підставі яких робився висновок, тощо.
За приписами кримінального процесуального закону висновок експерта не має наперед встановленої сили, не має переваг перед іншими доказами, виключної обов'язковості для суду й оцінюється разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст. 94 КПК України.
Згідно Висновку експерта №168-22 від 12.11.2022, пояснення водія автомобіля, марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_4 не позбавлені технічної спроможності. Пояснення водія мотоцикла, марки «Lifan», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_7 та пасажира ОСОБА_15 викладені у протоколі слідчого експерименту є технічно необґрунтованими.
В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля, марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху не вбачається.
В даній дорожній ситуації дії водія мотоцикла, марки «Lifan», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху.
В даній дорожній ситуації дії водія, мотоцикла марки «Lifan», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_7 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху та знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даного ДТП.
Суд має забезпечити стороні захисту право спростувати висновок експерта, наданий стороною обвинувачення, за допомогою іншого висновку у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у порушенні правил дорожнього руху (ст. 286 КК), оскільки висновок експерта може вплинути на остаточне рішення суду. Суд може не взяти до уваги висновок експерта за результатами експертизи, проведеної за ініціативою сторони захисту, якщо з сукупності доказів, що містяться у матеріалах кримінального провадження, у діях водія вбачається наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 905/2852/16, постанова від 24 вересня 2020 року.
Суд Вважає, що Висновок експерта ОСОБА_22 є необґрунтованим та не вмотивованим, виходячи з наступного.
Згідно п.3.1.Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08.10.98 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р. за № 705/3145 (далі Інструкція), експертиза проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції.
В порушення п.3.1. Інструкції, у документі про призначення автотехнічної експертизи (залучення експерта) взагалі не зазначено будь-які вихідні дані. Стороною захисту на дослідження надано цифровий носій з фотографіями матеріалів кримінального провадження.
Як зазначено в п.2.3. розділу ІІ даної Інструкції, експерту забороняється самостійно збирати матеріали, що підлягають дослідженню, а також самостійно вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.
А як зазначено в розділі ІІ пунктах 1.6, 1-7 науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), не має права вимагати від експерта, щоб той самостійно вибирав зі справи вихідні дані для проведення експертизи. Разом з тим вказані особи можуть поставити перед експертом питання про технічну спроможність (неспроможність) тих чи інших даних, які є у справі. Разом з документом про призначення експертизи (залучення експерта) експерту за потреби надаються всі матеріали кримінального провадження, справи про адміністративне правопорушення, цивільної, господарської, адміністративної справи. Якщо орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), не може направити експерту всі матеріали справи, він повинен надати: протокол огляду місця події разом зі схемою та іншими додатками; протокол огляду ТЗ; протокол відтворення обстановки й обставин події.
В порушення вимог п.2.3. розділу ІІ Інструкції, експерт ОСОБА_22 самостійно вибирав вихідні дані для проведення експертизи на підставі пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , та пасажира ОСОБА_15 , які не є процесуальними джерелами доказів у розумінні ст..84 КПК України.
Крім того, у своєму Висновку експерт ОСОБА_22 не використовував жодних методів (методики) дослідження, що є порушення п.п.4.13, 4.14 Інструкції.
Експерт ОСОБА_22 у своєму дослідження констатує, що розташування місця зіткнення вказане водієм автомобіля, марки «МAZDA» модель «XEDOS 9» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 не суперечить обставинам пригоди і зафіксованим у матеріалах справи кінцевим розташуванням транспортних засобів. Вказане твердження суперечить протоколу огляду місця події та протоколам проведення слідчих експериментів із свідком ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , та потерпілим ОСОБА_7 . Так, у протоколі слідчого експерименту із ОСОБА_4 від 09.03.2021, останній вказав на місце зіткнення транспортних засобів 2,4 метри від місця розмітки до лівого краю проїзної частини. Проте, згідно протоколу огляду місця події від 05.07.2022, ширина лівої смуги проїзної частини - дороги, де сталася ДТП становить 3,4 м., автомобіль, марки «МAZDA» заднім лівим колесом знаходився на відстані 2 метри від лінії розмітки 1.6, правим - 3,4 м., а переднє колесо мотоцикла на відстані 1,31 м, заднє 1,65 м до лінії розмітки. Крім того, згідно показань, допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_23 , після ДТП автомобіль не зупинився, а навпаки продовжував рух.
У судовому засіданні експерт ОСОБА_22 пояснив, що прийшов до переконання, що розташування місця зіткнення вказане водієм автомобіля, марки «МAZDA» державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_4 не суперечить обставинам пригоди і зафіксованим у матеріалах справи кінцевим розташуванням транспортних засобів, на підставі непрямих доказів, оскільки будь-якої слідової картини обставин ДТП у протоколі огляду місця події не зафіксовано. Під час проведення експертизи до уваги брав ті пояснення, які є технічно обґрунтовані, тобто пояснення обвинуваченого. Розрахунки брав з літератури, автомобіль не оглядав, видимість не визначав. Розрахунки проводилися по поясненнях обвинуваченого. Не зміг відповісти експерт на підставі яких експертних досліджень і проведених методик дійшов до висновку про технічну необґрунтованість даних, зазначених у протоколі проведення слідчих експериментів із потерпілим ОСОБА_7 та свідком ОСОБА_15 .
Також у своєму дослідженні експерт ОСОБА_22 констатує, що величина прискорення автомобіля, марки «МAZDA» державний номерний знак НОМЕР_3 не відповідає його технічним характеристикам, отже комплекс вихідних даних, викладений у протоколі слідчого експерименту із ОСОБА_15 є технічно необґрунтованим. Проте експерт не проводив експертизу технічного стану автомобіля, марки «МAZDA» державний номерний знак НОМЕР_3 , а як пояснив у судовому засіданні отримав вказані дані із додаткової літератури, а саме мережі «Інтернет», автомобіль не оглядав і не бачив його. Не зазначив мережу «Інтернет», як офіційне джерело, яке використовував при проведенні експертизи.
У своєму дослідженні експерт також вказує, що дії водія автомобіля, марки «МAZDA» державний номерний знак НОМЕР_3 регламентувались п.10.1 Правил дорожнього руху, у свою чергу водій мотоцикла, марки «Lifan», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху.
Експертом ОСОБА_22 не перевірялась відповідність дій водія ОСОБА_4 у даній дорожній ситуації з технічної точки зору вимогам п.п.1.5,2.3. (підпункти «б», «а») п.9.2 Правил дорожнього руху України, і як пояснив останній у судовому засіданні, питання який із водіїв в даній дорожній обстановці мав переваги для руху, не має значення для обґрунтування технічної спроможності слідчих експериментів із учасниками.
У вищевказаному Висновку експерт ОСОБА_22 для визначення потрібної йому відстані вибрав вихідні дані із різних слідчих експериментів за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 для встановлення моменту небезпеки для руху. Зокрема зазначив, що величина відстані від місця зіткнення, на якій знаходився мотоцикл, на момент відновлення руху для ОСОБА_7 становила:85, 89, 92 метри. Разом з тим вказана відстань зазначена згідно даних слідчого експерименту із ОСОБА_4 , звідки експерт взяв час руху автомобіля 5.1, 5,34, 5,5 секунд при подоланні відстані 10 м. при швидкості руху мотоцикла 60 км/год. Натомість експерт відносить вказані дані до технічної обґрунтованості пояснень водія ОСОБА_7 , а не ОСОБА_4 , які суперечать слідчому експерименту проведеному із останнім.
Крім того, експерт ОСОБА_22 встановивши, що в даній дорожній обстановці швидкість руху мотоцикла, марки «Ліфан», державний номер НОМЕР_2 у 60 км/год відповідала умовам видимості елементів дороги, при визначенні величини повного зупинного шляху (S3) мотоцикла використав швидкість вже 50 км/год. та встановив дані 23,9..25,9 метри.
Враховуючи вище неведені обґрунтування, врахувавши принцип внутрішнього переконання та взаємов'язок сукупності інших доказів у справі, суд не бере до уваги Висновок експерта №168-22 від 12.11.2022.
Таким чином, суд вважає за необхідне взяти за основу в якості належних доказів невідповідності дій водія ОСОБА_4 вимогам п.10.4 Правил дорожнього руху України саме Висновки інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди №9925 від 17.06.2021, №9975 від 02.09.2021 та №9991 від 06.10.2021, оскільки ці висновки відповідають встановленим обставинам, були складені з урахуванням більш широкого обсягу вихідних даних, узгоджуються з іншими доказами у справі.
Враховуючи викладене, безпідставними є доводи захисника, що дані висновки експерта необґрунтовані, з елементами фальсифікації.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_24 ствердив, що ним проводилися три судові інженерно-транспорті експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП на підставі постанов слідчого, вихідних даних, отриманих із протоколів слідчих експериментів із ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 . Експертне дослідження проводив на підставі методик та інформаційних джерел, затверджених Наказом Міністерства юстиції. Для експертизи йому надавались постанови слідчого із вихідними даними та матеріали кримінального провадження, що підтвердив наданим журналом обліку судових експертиз та копіями постанов.
Крім того, у своїх заключеннях експерт ОСОБА_24 дійшов до висновку про те, що водій ОСОБА_7 також порушив Правила дорожнього руху, а саме вимоги п.п.1.5, 2.3 «б», «в», п.п.12.1, 12.3, 12.4.
Однак, як зазначено в Постанові Верховного Суду від 26.05.2020, у справі №523/12810/15, у випадку, коли ПДР порушені кількома учасниками ДТП до кримінальної відповідальності притягається лише та особа, протиправні дії якої перебували у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Протиправна поведінка іншого учасника ДТП у цьому випадку є умовою спричинення відповідних наслідків та не впливає на підставу кримінальної відповідальності особи, у діях якої встановлено причинний зв'язок з наслідками, що настали.
Таким чином, із фактичних обставин даного кримінального провадження, досліджених судом доказів встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями обвинуваченого ОСОБА_4 , який порушив правила дорожнього руху виконуючи маневр розвороту, що всупереч викладеним захисником доводам, свідчить про наявність однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину - причинного зв'язку між порушенням Правил дорожнього руху і наслідками.
Відповідно до вимог ст. 2 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, заява № 25, ЄСПЛ наголошує на необхідності дотримання стандарту доказування поза розумним сумнівом , який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту .
Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що зібрані стороною обвинувачення та безпосередньо досліджені судом докази, є належними, достовірними та допустимими і поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, і кваліфікація його дій за даною статтею є правильною.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 01.12.2020 року (номер справи 460/4256/17), тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК України.
У цій же справі Велика Палата звернула увагу на те, що склад злочину, передбачений статтею 286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
У Постанові від 03 травня 2023 року, у справі 601/1143/16 Верховний Суд зазначає, що диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
При цьому для встановлення наявності об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Відповідно до встановлених обставин кримінального провадження дії обвинуваченого ОСОБА_4 - порушення п.10.4 Правил дорожнього руху України, перебувають у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.
Як зазначено у ст. 50 КК України до особи, визнаної винною за вироком суду у вчиненні кримінального правопорушення застосовується покарання, яке є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
А як зазначено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, при призначенні покарання за ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України» від 12 січня 2012 року), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,що впливають на покарання.
При виборі обвинуваченому заходу примусу і порядку його відбування у відповідності до даної норми разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, суд враховує дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, в тому числі, ст. ст. 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір такого заходу примусу та порядок його відбування, а також форму вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості та наслідків, що настали.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , згідно із ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об'єктом посягання являється здоров'я іншої людини та наслідком вчинення якого є тяжкі тілесні ушкодження потерпілого. За таких обставин необхідно виходити з того, що вказаний склад злочину характеризується змішаною формою вини і хоча особа не бажає настання таких наслідків для потерпілих, проте своїми умисними діями, спрямованими на порушення Правил дорожнього руху, спричиняє такі.
Наведене свідчить, що ОСОБА_4 є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров'я, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання окрім реального його відбування не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. (ст.65 КК України)
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (пп. 4.1 п. 4).
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (пп. 4.2 п. 4).
Як зазначено у досудовій доповіді органу пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушення, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк, можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
Враховуючи вищенаведені обставини, вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та відповідно до ст. 65 КК України бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, що згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином, та його наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень потерпілого, враховує наслідки та обставини вчиненого злочину, збитки потерпілому не відшкодовано, Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі (постанова Верховного Суду від 12.04.2023, справа №363/931/22 (провадження № 51-1178км23), а також враховує особу винного, його відношення до вчиненого, характеризуючі дані, що посередньо характеризується, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, раніше не судимий, вину не визнав, думку законного представника потерпілого, яка просить суворо покарати обвинуваченого. Однак, приймаючи до уваги наслідки, які настали внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого діяння, а саме тяжкі тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_7 , суд вважає, шо для досягнення визначеної у ч.2 ст.50 КК України мети покарання, обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі, так як менш суворе покарання буде недостатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових злочинів.
На переконання cуду, призначене покарання ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що в даному кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування до ОСОБА_4 положень статті 69 КК України та не знаходить підстав для призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України. Обвинувачений вини не визнав, не розкаявся.
Призначаючи додатковий вид покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд, виходить з того, що обвинувачений ОСОБА_4 грубо порушив ПДР України, від дій обвинуваченого настали тяжкі тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.
В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19, Суд вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Як зазначено в Постанові Верховного суду від 04 вересня 2023 року у справі №702/301/20, суб'єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб'єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 286 КК не містить.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Ні норми Загальної частини КК України, ні статті 286, 286-1 КК України не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_4 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не буде достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
А тому, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки.
Що стосується цивільного позову, суд приходить до наступних висновків:
09.05.2022 потерпілим ОСОБА_7 та його законним представником ОСОБА_6 поданий цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач ОСОБА_7 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на його користь 188 965,36 грн матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди.
16.08.2022 представником потерпілого ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_25 подано заяву про збільшення позовних вимог, просять стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 , шкоду, завдану пошкодження майна потерпілого - мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 в сумі 20 352, 87 грн.
Суд з приводу заявлених позовних вимог ОСОБА_7 приходить до наступного висновку:
В матеріалах справи наявне свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_4 , згідно якого ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто останній помер під час судового розгляду кримінального провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Питання щодо правонаступництва у цивільному позові, заявленому в кримінальному провадженні, не регулюються нормами кримінального процесуального права.
За таких умов, для вирішення цього питання слід керуватися нормами цивільного та цивільного процесуального права. Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи, яка в провадженні є стороною або третьою особою, до іншої у зв'язку з переходом до неї матеріальних прав. Процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. Але при цьому необхідно враховувати, що в тих випадках, коли матеріальне правовідношення тісно пов'язане з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального, а відтак і процесуального бути не може.
Зокрема, відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов'язання, що пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Аналіз позовних вимог ОСОБА_7 свідчить, що правонаступництво щодо всіх заявлених ним вимог не передбачено Законом, в зв'язку з чим провадження в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_4 моральної та матеріальної шкоди підлягає закриттю.
Що стосується позовних вимог поданих цивільним позивачем ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 16992 грн, а саме: витрати на її проїзд та проїзд ОСОБА_7 до та з лікувальних закладів, судом встановлено наступне:
В результаті отриманих травм ОСОБА_7 тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, а також переніс ряд операцій: так, в період з 05.07.2020 року по 06.07.2020 року потерпілий знаходився на стаціонарному лікуванні у Відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Володимирецька центральна районна лікарня», з 06.07.2020 року по 20.07.2020 року знаходився на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділений Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня». 3 01.10.2020 року по 03.10.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні в Центрі пластичної хірургії та лазерної косметології м. Київ. З 13.04.2021 року по 20.04.21 року перебував на стаціонарному лікуванні відділенні щелепно-лицевої хірургії Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1».
ОСОБА_6 на доїзд до місця лікування сина, понесла витрати у розмірі 16992 грн.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Положеннями частини 1 статті 128 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Позивачка ОСОБА_6 на підтвердження матеріальних витрат в загальній сумі 16992 грн , які були витрачені на їх з сином проїзд до та з лікувальних закладів, долучила належно завірені квитки на маршрутний транспортний засіб.
Враховуючи вище викладене, з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь цивільної позивачки ОСОБА_6 слід стягнути матеріальні витрати на проїзд в лікувальні заклади в сумі 16992 грн.
Крім того, 21 червня 2023 року, ОСОБА_6 подала заяву, де просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь 188 965,36 грн матеріальної шкоди, завданої злочином, а саме: витрати на лікування її сина ОСОБА_7 :
ОСОБА_6 у своїй заяві про збільшення позовних вимог зазначає, що її син - ОСОБА_7 знаходився на стаціонарному лікуванні, переніс ряд операцій. Як свідчать вищевказані факти, період відновлення, лікування та реабілітації потерпілого був досить значним та тривалим.
Витрати на стаціонарне лікування, придбання ліків, оперативні втручання. амбулаторне лікування складають 188 965,36 грн. та підтверджуються чеками, долученими до позовної заяви ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_4 . А тому, остання просить вищезазначені витрати стягнути на її користь.
Як вже зазначалося, згідно ч. 5 ст. 128 КПК України, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.
Зміст даної норми Закону зводиться до того, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, а в тих відносинах, що не регулюються даним кодексом, застосовується положення Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 3 вказаної норми закону визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно ч.1 ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, 09 липня 2020 року, справа № 922/404/19.
Позивачка ОСОБА_6 подала заяву про збільшення позовних вимог після початку судового розгляду справи по суті. Клопотання про поновлення строку для подання заяви про збільшення позовних вимог належним чином не мотивоване, у з'язку чим не підлягає до задовлення. Таким чином позовні вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення 188 965,36 грн матеріальної шкоди ( витрати на лікування сина) слід залишити без розгляду.
Одночасно суд констатує, що залишення позовних вимог без розгляду, не перешкоджає позивачу звернутися з даним позовом в порядку цивільного судочинства. (ч.7 ст.128 КПК України)
Також у відповідності до ст. 124 КПК України, підлягають відшкодуванню за рахунок обвинуваченого судові витрати, понесені у даному кримінальному провадженню на залучення експертів.
Окрім того, ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.07.2020 накладено арешт на автомобіль, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; мотоцикл, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 29.12.2020 частково скасовано арешт на автомобіль, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині заборони володіти та користуватись вказаним автомобілем та передано для зберігання ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст..100 КПК України;
Ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 21.05.2021 частково скасовано арешт на мотоцикл, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в частині заборони володіти та користуватись вказаним мотоциклом та передано для зберігання ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст..100 КПК України;
За приписами ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
На підставі наведеного, слід зняти арешт з автомобіля, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 та мотоцикла, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Питання про речові докази, вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 обирався у виді домашнього арешту. Строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту закінчився.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, до набрання вироку законної силу.
У відповідності до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ст.177 КПК України.
Крім того, у справі "Коваль та інші проти України" (заява №22429/05 від 15.11.2012 року) Єропейський суд з прав людини також зазначив, що запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, рішення "Лабіта проти Італії" від 06 квітня 2000 року, рішення "Летельє проти Франції" від 26 червня 1991 року).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23 лютого 2012? року, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Рішенням у справі «Белевицький проти Росії» від 01 березня 2007 року, обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтуваності до конкретної особи ЄСПЛ визнав порушенням п.4 ст.5 Конвенції.
У рішенні Європейського Суду з прав людини ( справа "Мацнеттер проти Австрії" від 10 листопада 1969 року) зазначено, що підставами для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, крім обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення, є наявність ризиків, зокрема, вчинення обвинуваченим подальших правопорушень.
При визначенні ризиків має враховуватися особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні не вказав на підстави та ризики передбачені ст.177 КПК України, для обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому дане клопотання не підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 100, 124, 128, 174, 368, 370, 373-374, 376 КПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначити покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання після набрання вироком законної сили.
Відмовити прокурору Володимирецького відділу Вараської окружної прокуратури ОСОБА_3 у задоволенні клопотання щодо обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, до набрання вирком законної сили.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу стосовно ОСОБА_4 не обирати .
Провадження в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, закрити.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 в частині стягнення матеріальних витрат на проїзд до лікувальних закладів, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 збитки у розмірі 16992 (шістнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , в частині стягнення витрат на лікування сина, в розмірі 188 965,36 грн., залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_4 витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні в сумі 23290 (двадцять три тисячі двісті дев'яносто) гривень 05 копійок.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 липня 2020 року на:автомобіль, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; мотоцикл, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Речові докази:
- автомобіль, марки «MAZDA, модель XEDOS 9», реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_4 ;
- мотоцикл, марки «Lifan LF150-2Е», реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути законному представнику - ОСОБА_6 ;
Вирок може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику обвинуваченого, потерпілим, представнику потерпілих та прокурору. Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам, які не були присутні в судовому засіданні.
Суддя: ОСОБА_1