ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
01.11.2023Справа № 910/6843/23
За заявою Державного підприємства «Гарантований покупець»
про відстрочення виконання рішення суду
у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 3 473 227 063,34 грн,
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Яковченко Р.Г.,
від відповідача: Прокопів Н.М.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 3 473 227 063,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 25.06.2019 № 0414-01051 в частині повної та своєчасної оплати вартості електричної енергії для врегулювання небалансів за період січень 2021- січень 2023 роки, загальна сума якої становить 2 263 925 826,33 грн. Крім того, враховуючи прострочення оплати рахунків за електричну енергію для врегулювання небалансів, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 893 425 192,42 грн, 3% річних у розмірі 142 500 471,24 грн та пеню у розмірі 173 375 573,35 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 закрито провадження у справі № 910/6843/23 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 5 815 745,63 грн. Позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» заборгованість у розмірі 2 258 110 080 (два мільярди двісті п'ятдесят вісім мільйонів сто десять тисяч вісімдесят) гривень 70 коп, інфляційні втрати у розмірі 893 425 192 (вісімсот дев'яносто три мільйони чотириста двадцять п'ять тисяч сто дев'яносто дві) гривні 42 коп., 3% річних у розмірі 142 500 471 (сто сорок два мільйони п'ятсот тисяч чотириста сімдесят одна) гривня 24 коп., пеню у розмірі 30 241 291 (тридцять мільйонів двісті сорок одна тисяча двісті дев'яносто одна) гривня 71 коп. та 907 272 (дев'ятсот сім тисяч двісті сімдесят дві) гривні 52 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
13.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі № 910/6843/23 строком на 1 рік.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 розгляд заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення виконання рішення призначено на 01.11.2023.
31.10.2023 до суду від позивача надійшли заперечення проти заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
У судове засідання 01.11.2023 з'явилися представники сторін.
Заслухавши пояснення представників сторін по суті заяви, розглянувши заяву Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочку виконання рішення у справі № 910/6843/23, суд зазначає таке.
В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення від 04.10.2023 у справі № 910/6843/23 на один рік з моменту його ухвалення заявник посилається на сукупність таких обставин як:
- неможливість забезпечення виконання зобов'язань з оплати електричної енергії за «зеленим» тарифом в інший спосіб, ніж шляхом додержання алгоритму розрахунку, встановленого Законом України «Про ринок електричної енергії» та постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641;
- наявність у позивача перед відповідачем заборгованості за послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії у розмірі понад 29,56 млрд грн;
- здійснення часткових оплат заборгованості перед позивачем;
- здійснення фінансування діяльності Гарантованого покупця лише в межах кошторису, затвердженого Регулятором;
- відсутність вини відповідача щодо несвоєчасної оплати електричної енергії та складний фінансовий стан останнього;
- залучення відповідача до функціонування критичної інфраструктури в період воєнного стану.
Враховуючи вказані вище обставини, а також значну суму заборгованості, заявник стверджує, що примусове виконання рішення суду у даній справі може призвести до негативних наслідків як для відповідача, так і для енергетичного сектора країни в цілому, в той час як надання останньому відстрочки виконання рішення дозволить відновити баланс інтересів для обох сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За положеннями частин 1, 3-5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд зазначає, що в даному випадку відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у даній справі на один рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Обставини, які зумовлюють надання відстрочення виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Боржник при зверненні до суду з заявою про відстрочення виконання судового рішення не надав належних доказів, що доводять неможливість своєчасного виконання судового рішення та підтверджують наявність підстав для відстрочення його виконання.
Також суд зазначає, що скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов'язань перед боржником не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду.
Факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через надходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання, а заявником не надано доказів що у строк один рік з моменту постановлення рішення в даній справі відповідач отримає грошові кошти від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».
Таким чином, твердження заявника, які зводяться до ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та відсутність відповідного фінансування, не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання відстрочки. Разом із тим, згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Суд зауважує, що між сторонами даного спору виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов'язань, у зв'язку з чим відповідні доводи заявника на залежність від відповідного фінансування в межах кошторису, затвердженого Регулятором, як на підставу для відстрочення виконання рішення суду, відхиляються.
Заявником також не надано жодних доказів на підтвердження погіршення фінансового стану чи призупинення діяльності Державного підприємства «Гарантований покупець» внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що призвело до неможливості виконання рішення суду. Тим більше, судом враховано, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією російської федерації.
Суд зазначає, що обов'язок держави полягає у захисті прав виробників "зеленої" електроенергії, саме з метою забезпечення загальносуспільних інтересів та виконання гарантій держави щодо купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, і було створено Державне підприємство «Гарантований покупець», тому воно зобов'язано добросовісно і своєчасно здійснювати розрахунок з виробниками.
Таким чином, відповідачем не надано доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання відстрочення виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 року у справі «Вараніца проти України» вважає, що стверджувана відсутність коштів у підприємства державної форми власності не може виправдовувати затримку виконання рішення суду, що відповідно є порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду, суд відмовляє у задоволенні заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі № 910/6843/23.
Керуючись статтями 233-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі № 910/6843/23 відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після оголошення та відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 06.11.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко