ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11.10.2023Справа № 910/10934/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Міністерства оборони України
просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМАЛ ВІЖН ТЕКНОЛОДЖИС"
вул. Рейтарська 25, м. Київ, 01034
про стягнення 240 565 000,00 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
ВСТАНОВИВ:
Міністерство оборони України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМАЛ ВІЖН ТЕКНОЛОДЖИС" (далі-відповідач) стягнення 240 565 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 26.07.2023.
01.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
12.09.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.
12.09.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.
Протокольною ухвалою суду від 13.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.09.2023.
27.09.2023 у засіданні з розгляду справи по суті судом оголошено перерву до 11.10.2023.
06.10.2023 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, де просить зменшити розмір штрафних санкцій до 3 000 000,00 грн.
У судовому засіданні 11.10.2023 суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.
У судовому засіданні 11.10.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
22.06.2022 р. між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термал Віжн Текнолоджис" (надалі Виконавець/Відповідач) був укладений державний контракт №403/1/22/220 (надалі - Контракт) на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (копія Контракту додається).
Згідно з пунктом 1.1, 1.2 Контракту Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за Контрактом з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її території цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а Замовник - прийняти їх через представництво Замовника і визначеного Вантажоодержувача та оплатити такі товари.
Згідно зі Специфікацією (додаток 1 до Контракту), поставці підлягав Товар, а саме: бінокуляр тепловізійний Archer TGX-8/75, у кількості 500 од. на загальну суму 247 500 000,00 грн., у наступні партії та строки: 100 од.-до 25.11.2022; 100 од. - до 25.02.2023; 100 од.-до 25.03.2023; 200 од. - до 20.04.2023.
25.07.2022, відповідно до пункту 2.9. Контракту, Замовник здійснив попередню оплату у розмірі 197 500 000,00 грн.
Згідно пункту 4.1. Контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації, та надати Замовнику згідно пункту 2.8. Контракту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним здійснена попередня оплата за договором, проте відповідач не виконав умови контракту та не поставив визначені у специфікації товари у встановлений строк, та не повернув суму попередньої оплати, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення попередньої оплати, пені та штрафу.
За приписом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Укладений сторонами контракт за своєю правовою природою є договором поставки товару.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На виконання умов Договору позивач 25.07.2022 здійснив попередню оплату товару на суму 197 500 000,00 грн.
Натомість, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання передбачені Договору та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив поставки оплаченого Товару. У зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 197 500 000,00 грн.
Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем поставлено Позивачу весь Товар відповідно до умов Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем поставлено позивача Товар на загальну суму 197 500 000,00 грн.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 197 500 000,00 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 197 500 000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв'язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов'язання за Контрактом вчасно, суд зазначає наступне.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію Сертифікату Київської Торгово-промислової палати №3000-23-2944 від 23.06.2023 та копію Сертифікату Київської Торгово-промислової палати №3000-23-2565 від 29.05.2023, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Контрактом №403/1/22/220 від 22.06.2022.
Відповідно до п. 7.5 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення контракту та виникли незалежно від волі сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, диверсії, війна, інша небезпечна подія).
Більш того, зі змісту сертифіката №3000-23-2944 від 23.06.2023 та №3000-23-2565 від 29.05.2023 вбачається, що обставинами непереборної сили вважається виникнення істотної зміни обставин на території Чеської республіки - контрагента постачальника.
Тобто, фактично вказані сертифікати підтверджують наявність істотної зміни обставин у правовідносинах між відповідачем та його контрагентом, який не є стороною Контракту, у зв'язку з чим посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин саме за Контрактом не приймаються судом як підстава для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань перед позивачем.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було дотримано порядку і строків повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин за Контрактом, у зв'язку з чим відповідач позбавляється права посилатися на настання форс-мажорних обставин.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 35 645 940,00 грн. та 17 325 000,00 грн. штрафу, за порушення зобов'язань в частині своєчасної поставки товарів.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.п. 1 п. 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу суд дійшов висновку, що розмір штрафу та пені є обґрунтованим та арифметично правильним.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, де зазначено, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та пені до 3 000 000,00 грн.
Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, Відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Позивачем договір на постачання продукції для державних потреб оборони, усвідомлювало, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у Специфікації до договору (додаткової угоди), з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки та те, що договір укладався вже під час запровадження карантинних обмежень.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При застосуванні частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.19. по справі № 916/4692/15.
У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені та штрафу до 3 000 000,00 грн. відповідач посилається на скрутне фінансове становище, скорочення виробничих потужностей та зменшення логістичних шляхів у зв'язку із введенням воєнного стану на території України.
Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1ст. 74 Кодексу.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.93.
Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.3 3 Рішення віл 27.10.93. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п. 26 рішення від 15.05.08. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог та звертаючись до суду із заявою про зменшення розміру пені та штрафу посилається на відсутність його вини та ту обставину, що у зв'язку з веденням на території України з 24.02.2022 воєнного стану підприємство зазнало значних фінансових обмежень.
Суд зауважує, що відсутність у Підприємства коштів для оплати товару не звільняє останнього від обов'язку сплати такі кошти.
Проте, наразі відповідачем доказово не обґрунтовано суду дійсного скрутного фінансового становища, як і не доведено наявності інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у розмірі 35 645 940,00 грн. та штрафу у розмірі 17 325 000,00 грн.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Провадження у справі №910/10934/23 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМАЛ ВІЖН ТЕКНОЛОДЖИС" про стягнення 240 565 000,00 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у 197 500 000,00 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМАЛ ВІЖН ТЕКНОЛОДЖИС" ( вул. Рейтарська 25, м. Київ, 01034; ідентифікаційний код 37201841) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; ідентифікаційний код 00034022) 35 645 940,00 грн. пені, 17 325 000,00 грн. штрафу та 794 564,10 грн. судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.11.2023
Суддя М.О. Лиськов