ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.11.2023Справа № 910/14027/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" (03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, 6, кім. 22 ідентифікаційний код: 38684795)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профібуд Проект" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-Б, ідентифікаційний код: 40139229)
про стягнення 249 715,58 грн,
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Максігран" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профібуд Проект" про стягнення 249 715,58 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 10/04-2 від 10.04.2019 у розмірі 100 323,69 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання, а саме пеню у розмірі 72 911, 96 грн, 15% річних у розмірі 29 231,30 грн, інфляційні нарахування у сумі 37 216, 27 грн та 10 032,36 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/14027/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Вказана ухвала була вручена представнику відповідача 19.02.2023, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600044305841.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
10.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максігран" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профібуд Проект" (далі - покупець) укладено договір поставки №10/04-2, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок, асфальт (далі - "продукція"), а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.4. договору кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.
Загальна кількість продукції, яка поставляється згідно умов цього договору, визначається після припинення дії цього договору на підставі відповідних видаткових накладних (п. 1.5. договору).
За умовами пункту 2.1. договору продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до пункту 2.5. договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження тадоставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього договору.
У випадку поставки продукції на умовах п. 3.5. цього договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки (п. 2.6. договору).
В свою чергу, постачальник зобов'язується здійснити поставку узгодженої продукції за умови оплати 100 % її вартості (п. 3.4. договору).
При цьому, за умовами пункту 3.5. договору постачальник має право, не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції, поставити її покупцю.
Уся продукція, отримана покупцем від постачальника в період дії цього договору, вважається отриманою на виконання цього договору (п. 3.10. договору).
Умовами пункту 3.11. договору сторонами погоджено, що у випадку відсутності у покупця видаткових накладних за попередній місяць останній повинен звернутись до постачальника з письмовою вимогою про їх надання до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним. У випаді відсутності такої вимоги вважається, що видаткові накладні, надіслані постачальником простою кореспонденцією, отримані покупцем і повторного дублювання не потребують.
У разі невмотивованої відмови від підписання видаткових накладних або відсутності письмових заперечень щодо них поставка продукції вважаються такою, що здійснена у відповідності до цього договору. У разі відмови підписати видаткові накладні покупець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надання постачальником видаткових накладних надати вмотивовану, викладену у письмовому вигляді та завірену печаткою відмову від підписання видаткових накладних. У випадку ненадання такої відмови вважається, що продукція згідно договору поставлена з повному об'ємі та належної якості, а видаткові накладні підписані покупцем (п. 3.12. договору).
Пунктом 5.6. договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми заборгованості.
Згідно з пунктом 5.7. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п'ятнадцять) процентів річних від простроченої суми. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов'язань - до повного виконання сторонами (п. 6.1. договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2 189 779,04 грн, в підтвердження чого суду надано, зокрема, копії видаткових накладних: №1810 від 27.04.2018 на суму 32 614,23 грн; №1824 від 29.04.2019 на суму 80 934,29 грн; №1834 від 30.04.2019 на суму 11 309,48 грн; №6159 від 23.09.2020 на суму 76 947,94 грн; №6761 від 08.10.2020 на суму 44 078,99 грн; №7837 від 13.11.2020 на суму 77 486,53 грн; №8524 від 09.12.2020 на суму 57 161,70 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
Водночас, у матеріалах справи наявні копії накладних, підписаних лише з боку постачальника, а саме: №1231 від 15.04.2021 на суму 76 649,39 грн; №1285 від 16.04.2021 на суму 89 375, 75 грн; №1304 від 17.04.2021 на суму 69 545,10 грн; №1501 від 24.04.2021 на суму 13 766,52 грн; №1711 від 24.04.2021 на суму 50 546,58 грн; №1539 від 26.04.2021 на суму 75 291,98 грн; №1658 від 29.04.2021 на суму 16 772, 58 грн; №1685 від 30.04.2021 на суму 79 502,03 грн; №2019 від 15.05.2021 на суму 83 424,60 грн; №2086 від 18.05.2021 на суму 94 616,10 грн; №2122 від 19.05.2021 на суму 9 034,20 грн; №2175 від 21.05.2021 на суму 66 582,00 грн; №2222 від 22.05.2021 на суму 72 576 00 грн; №2273 від 24.05.2021 на суму 103 366,80 грн; №2305 від 25.05.2021 на суму 70 664,40 грн; №2322 від 26.05.2021 на суму 178 953,30 грн; №2366 від 27.05.2021 на суму 159 991,20 грн; №2397 від 28.05.2021 на суму 200 815,20 грн; №2439 від 29.05.2021 на суму 121 667,40 грн; №3190 від 19.06.2021 на суму 121 472,04 грн; №3223 від 21.06.2021 на суму 54 632,76 грн.
Умовами пункту 3.11. договору сторони погодили, що у випадку відсутності у покупця видаткових накладних за попередній місяць останній повинен звернутись до постачальника з письмовою вимогою про їх надання до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним. У випаді відсутності такої вимоги вважається, що видаткові накладні, надіслані постачальником простою кореспонденцією, отримані покупцем і повторного дублювання не потребують.
Водночас, як визначено пунктом 3.12. договору, у разі невмотивованої відмови від підписання видаткових накладних або відсутності письмових заперечень щодо них поставка продукції вважаються такою, що здійснена у відповідності до цього договору. У разі відмови підписати видаткові накладні покупець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надання постачальником видаткових накладних надати вмотивовану, викладену у письмовому вигляді та завірену печаткою відмову від підписання видаткових накладних. У випадку ненадання такої відмови вважається, що продукція згідно договору поставлена з повному об'ємі та належної якості, а видаткові накладні підписані покупцем.
При цьому, у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих позивачем доказів, враховуючи відсутність з боку відповідача будь-яких зауважень щодо обсягів поставленої продукції та повідомлень про порушення позивачем умов договору, цілком вірогідним є факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції згідно договору №10/04-2 від 10.04.2019 за вказаними вище видатковими накладними, а продукція, відповідно до умов п. 3.12 договору, вважається прийнятою покупцем.
Отже, позивач виконав свої зобов'язання з поставки продукції на суму 2 189 779,04 грн.
Втім, відповідач свій обов'язок з оплати отриманої продукції виконав лише частково, сплативши 2 089 455,40 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.04.2019 по 13.07.2023.
Позивач звертався до відповідача з листом-вимогою про сплату заборгованості №10-09/1 від 10.09.2021, в якій просив останнього сплатити наявну заборгованість у строк до 30.09.2021.
Однак, відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, заборгованість не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2.6. договору сторони встановили, що у випадку поставки продукції на умовах п. 3.5. цього договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.
Відтак, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.6. договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати отриманого товару у повному обсязі не здійснив.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 100 323,69 грн основного боргу.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Пунктом 5.6. договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми заборгованості.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.6 договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 72 911, 96 грн за період з 25.08.2021 по 03.08.2023 та штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, що становить 10 032,36 грн.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
Так, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В той же час, згідно умов п. 5.6. договору розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку.
Отже, сторонами у договорі погоджено інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Пунктом 5.7. договору сторони погодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п'ятнадцять) процентів річних від простроченої суми. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за поставлений товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 5.7. договору позивачем нараховано за період з 25.08.2021 по 03.08.2023 15% річних у розмірі 29 231,30 грн та інфляційні втрати у розмірі 37 216,27 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу та 15% річних суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
У той же час, за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не враховано, що у спірному періоді індекс інфляції частково мав мінусовий показник, тобто у визначеному позивачем періоді була наявна дефляція, а не інфляція, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, у сумі 36 391, 03 грн, в іншій частині цих позивних вимог належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
За таких обставин, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на допущені позивачем помилки під час розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профібуд Проект" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-Б, ідентифікаційний код: 40139229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран" (03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, 6, кім. 22 ідентифікаційний код: 38684795) основну заборгованість у розмірі 100 323 грн 69 коп., пеню у розмірі 72 911 грн 96 коп., штраф у розмірі 10 032 грн 36 коп., 15% річних у розмірі 29 231 грн 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 36 391 грн 03 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 733 грн 36 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст складено 06.11.2023
Суддя Пукшин Л.Г.