ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
24.10.2023Справа № 910/15056/22
За позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.);
про стягнення 246 056,10 доларів США.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Фесенко О.М., адвокат, ордер серії АІ № 1423480 від 11.07.2023;
Від відповідача: не з'явилися.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.), в якому просить стягнути 246 056,10 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано зобов'язання з поставки товару за договором № IMEXA/CKHV-2020 від 09.09.2020 в кількості, яка оплачена позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" залишено без руху, надано позивачеві строк для виправлення встановлених судом недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали, а також встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви.
14.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" та додані до неї матеріали повернуто без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 задоволено апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно", скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі № 910/15056/22, а справу № 910/15056/22 передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/15056/22 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.06.2023.
Суд зазначає, що відповідно до листа Міністерства економіки України № 4434-08/4907-07 від 06.02.2023, представництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.) зареєстровано 11.11.2020, діє безстроково та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 9/2, оф. 6.
Таким чином, для належного повідомлення відповідача про наявність у господарському суді справи з вимогами до нього судом направлялися ухвали на вказану адресу представництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.) в Україні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/15056/22 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.10.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
У судове засідання 24.10.2023 представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту п'ятого частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/15056/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 22.05.2023, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
24.10.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
09.09.2020 між Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" (далі також - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.) (далі також - відповідач, продавець) укладено договір № IMEXA/CKHV-2020 на постачання вугільної продукції, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується продати та поставити, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію (надалі "товар"), на умовах, викладених у цьому договорі, додатках та інших документах, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно до п. 2.1. договору, кількість, якість, сортимент, номенклатура, толеранс вказуються в додатках до цього договору.
За змістом п. 3.3. договору, валюта ціни та платежу вказується в додатках та інших документах, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.4. договору встановлено, що покупець має право здійснити передоплату за вугільну продукцію у порядку та розмірі узгодженому сторонами.
Відповідно до п. 3.9. договору, покупець оплачує постачальнику 100% ціни поставленої та прийнятої партії вугілля шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 120 календарних днів з дати проставлення в залізничній накладній календарного штемпеля залізничної станції пункту призначення на умовах поставки DAP. Покупець має право здійснити передоплату за вугільну продукцію (надалі - вугілля) в порядку і розмірі, узгодженому сторонами.
Як визначено у п. 19.2. договору, договір набирає чинності з дати, зазначеної на початку договору, і діятиме до 31.12.2021 року за зобов'язаннями поставки, а в решті - до повного його виконання.
В подальшому між сторонами було укладено ряд додатків до договору, а саме: додаток 15 від 24.12.2021 (законтрактовано 17 000,00 тон вугільної - продукції по ціні 121,00 дол. США, строк поставки грудень 2021-січень 2022); додаток 16 від 29.12.2021 з доповненням №l від 13.01.2022 (законтрактовано 15 000,00 тон вугільної продукції по ціні 126.00 дол. США. строк поставки грудень 2021-лютий 2022); додаток 17 від 17.01.2022 з доповненням № l від 25.01.2022 (законтрактовано 10 000,00 тон вугільної продукції по ціні 126,00 дол. США, строк поставки січень -лютий 2022).
Позивач вказує, що ним, на виконання договору здійснено попередню оплату у розмірі 4 166 000,00 дол. США, однак відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 3 915 948,40 дол. США.
Також позивач зазначає, що на час формування дебіторської заборгованості у нього перед відповідачем була наявна заборгованість у розмірі 3 995,50 дол. США, у зв'язку з чим остаточна заборгованість відповідача склала 246 056,10 дол. США.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1012 від 10.12.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що позивачем платіжними інструкціями № 819702973 від 30.12.2021, № 835633591 від 05.01.2022, № 863659712 від 17.01.2022, № 866296648 від 18.01.2022, № 868779593 від 19.01.2022, №909314244 від 03.02.2022, №911910436 та № 911910453 від 04.02.2022, № 947024576 від 18.02.2022 здійснено попередню оплату вартості товару, визначеного додатками до договору №№ 15, 16, 17 з доповненнями, у розмірі 4 166 000,00 дол. США.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з проформ рахунку № IM-CKHV-0202-1A від 02.02.2022, № IM-CKHV-2912-1A від 29.12.2021, № IM-CKHV-3012-1A від 30.12.2021, № IM-CKHV-0302-1A від 03.02.2023, відповідачем поставлено товар позивачеві на загальну суму 3 915 948,40 дол. США.
Також вказане підтверджується наступними вантажно-митними деклараціями: UA902020/2022/200006 від 13.01.2022; UA902020/2022/200358 від 14.01.2022; UA902020/2022/200318 від 13.01.2022; UA902020/2022/200317 від 13.01.2022; UA902020/2022/200210 від 11.01.2022; UA902020/2022/200001 від 02.01.2022; UA902020/2022/200481 від 18.01.2022; UA902020/2022/200357 від 14.01.2022; UA902020/2022/200209 від 11.01.2022; UA902020/2022/200177 від 10.01.2022; UA902020/2022/200176 від 10.01.2022; UA902020/2022/200145 від 09.01.2022; UA902020/2022/200146 від 09.01.2022; UA902020/2021/208733 від 30.12.2021; UA902020/2021/208772 від 31.12.2021; UA902020/2021/208773 від 31.12.2021; UA902020/2021/208774 від 31.12.2021; UA902020/2021/208775 від 31.12.2021; UA902020/2022/201882 від 14.03.2022; UA902020/2022/201444 від 14.02.2022; UA902020/2022/201443 від 14.02.2022; UA902020/2022/201886 від 14.03.2022
Окрім цього, судом встановлено, що у позивача була заборгованість за додатком № 9 до договору у розмірі 3 995,50 дол. США.
Зазначена заборгованість виникла в зв'язку з несплатою позивачем платежу за вантажно-митною декларацією №UA100710/2021/503215 від 02.04.2021 в 22 графі якої зазначена відповідна сума, що підтверджується довідкою АТ "СЕНС БАНК" № 34553-17.3/2023 від 25.08.2023 підписаною електронним цифровим підписом та наданою позивачем за допомогою сервісу клієнт-банк до матеріалів справи.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Однак відповідач у строк, встановлений договором та додатками до нього, поставку товару не здійснив. Доказів протилежного до суду не надано.
Таким чином на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 246 056,10 дол. США, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Враховуючи наведене, суд вказує, що позивач реалізував своє право на пред'явлення вимоги про повернення попередньої оплати шляхом пред'явлення через суд такої вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Також суд зазначає, що відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 Цивільного кодексу України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про валюту та валютні операції".
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.09.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц зробила висновок, відповідно до якого, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов'язання відповідача, яка складає 246 056,10 дол. США, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, або належні докази поставки ним чи іншою особою за його замовленням позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.) про стягнення попередньої оплати у розмірі 246 056,10 дол. США.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекса груп" (Imexa Group s.r.o.) (KVP class 1040 23 Кошице - міський округ Сідліско KVP, Словацька республіка, ID 52920291, VAT ID 2121180952) на користь Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" (18013, м. Черкаси, вул. Янтарна, пр-т. Хіміків, 76, ідентифікаційний код 00204033) заборгованість у розмірі 246 056 (двісті сорок шість тисяч п'ятдесят шість) доларів США 10 центів та витрати по сплаті судового збору у розмірі 134 968 (сто тридцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят вісім) грн 91 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.11.2023.
Суддя О.В. Мандриченко