Справа № 638/7760/23
Провадження № 2/638/4042/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
03 листопада 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Бикової Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 211045 грн 28 коп., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 118575 грн, інфляційні витрати в розмірі 21884 грн 04 коп., пеню в розмірі 66337 грн 03 коп., три відсотки річних у розмірі 4249 грн 21 коп.; стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124, ч.1 ст.130КУпАП. Цивільно правова відповідальність відповідача станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ СТ «Оберіг» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 14.04.2021 року потерпілою особою та ТДВ «СГ «Оберіг» було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2500) грн в сумі 118575 грн. На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи в розмірі 118575 грн. 12.04.2020 року відповідачу було направлено вимогу про виплату грошових коштів, однак станом на дату подання даної позовної заяви на банківський рахунок позивача кошти не надходили, а відтак позивач просить стягнути штрафні санкції за період з 18.04.2022 року по 27.06.2023 рік.
Ухвало суду від 17.07.2023 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, так як згідно з вимогами ч. 6 ст. 19 ЦПК України поданий спір є малозначним, а тому у відповідності до ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
У судове засідання учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, відповідач причин неявки не повідомив, відзиву або клопотань з процесуальних питань суду не надходило, представник позивача надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасно та належним чином, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно постанови Київського районного суду м.Харкова від 29.04.2021 року по справі №953/3653/21 відповідач 13.02.2021 року о 12.20 год. ОСОБА_2 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, на перехресті вул.Мироносицькій та вул.Каразіна в м.Харкові, керуючи автомобілем VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем BMW. Аса'д Ахмада визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.11 ст.130, ст.124 КУпАП.
У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (чи бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина відповідача у вчиненні ДТП в стані наркотичного сп'яніння встановлена постановою суду, яка набрала законної сили.
Згідно полісу №ЕР-202225175 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу VOLKSWAGEN номерний знак НОМЕР_1 забезпечена у ТДВ «Страхова Група «Оберіг», розмір франшизи 2500 грн, строк дії договору з 18.12.2020 року по 17.12.2021 рік включно, страховий ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130000 грн. Згідно ремонтної калькуляції, заяви на виплату страхового відшкодування, страхового акту №26094/1 від 12.05.2021 року, платіжного доручення №6828 від 13.05.2021 року ОСОБА_3 , власниця автомобіля якому завдано шкоду при ДТП, отримала від позивача страхове відшкодування у розмірі 118575,00 грн.
Частиною другою статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п.п. «а» п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначено: «[…] стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».
Таким чином, позивач виплативши на користь потерпілого спричинену йому майнову шкоду, набув право регресу до відповідача, оскільки останнього визнано винним у вчиненні ДТП в стані наркотичного сп'яніння.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 принцип jura novit curia зобов'язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи. З'ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує спірні відносини та приймає рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні правовідносини. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Правова кваліфікація відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, здійснюється судом.
Таким чином, посилання представника позивача у позовній заяви на норми ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» помилкові, оскільки регулюють правовідносини у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, коли відбувається заміна кредитора під час суброгації.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування сплаченої позивачем потерпілій у ДТП у розмірі 118575,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню в порядку регресу на підставі ст.1191 ЦК України та п. «а» ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
У ч.1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Представником позивача надано копію вимоги про виплату грошових коштів у розмірі 118575,00 грн та зазначено про необхідність сплати зазначеної суми грошових коштів в рахунок виплати суми страхового відшкодування.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, матеріали справи не містять підтвердження отримання відповідачем вимоги про відшкодування суми страхової виплати або направлення її засобами поштового зв'язку.
Таким чином, в силу вимог ч.1 ст.612 ЦК України відповідач не є боржником, який прострочив виконання зобов'язання, оскільки він належним чином не повідомлений про існування зобов'язання, а відтак відсутні правові підстави для стягнення інфляційних витрат у розмірі 21884,04 грн, пені у розмірі 66337,03 грн, трьох відсотків річних у розмірі 4249,21 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1, 2, 4, 5 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
26.06.2023 року між ТДВ «Страхова Група «Оберіг» та адвокатом Стецюрою О.В. укладено договір №26094/1 про надання професійної правничої допомоги. За умовами договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу щодо представництва інтересів клієнта в Дзержинському районному суді м.Харкова про стягнення на користь клієнта страхового відшкодування з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.02.2021 року в м.Харкові за участю транспортного засобу «VOLKSWAGEN» номерний знак НОМЕР_1 . Умовами договору передбачено, що правнича допомога включає в себе: ознайомлення та аналіз документів страхової справи; аналіз судової практики, яка склалася при розгляді аналогічних спорів; надання клієнту правничої допомоги, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання позовної заяви та оформлення необхідних документів, які обґрунтовують позовні вимоги; подання позовної заяви до суду. Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 27.06.2023 року до договору про надання професійної правничої допомоги №26094/1 від 26.06.2023 року адвокат виконала наступні послуги щодо представництва інтересів клієнта в суді: ознайомлення та аналіз документів страхової справи - 1500 грн; аналіз судової практики, яка склалася при розгляді аналогічних спорів - 500 грн; надання консультацій і роз'яснень з правових питань - 500 грн; складання позовної заяви та оформлення необхідних документів, які обґрунтовують позовні вимоги - 2000 грн; подання позовної заяви до суду - 500 грн, а всього 5000 грн.
Таким чином, суд враховуючи висновки Верховного Суду, які вказуються що витрати за надану професійну допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною (справа № 727/463/19 від 28.005.2021 року, № 317/1209/19 від 02.12.2020 року, № 554/2586/16-ц від 03.02.2021 року, № 280/2635/20 від 21.01.2021 року), дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача у повному обсязі судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підтверджується договором про надання правової допомоги та актом про надання послуг за договором про надання юридичних послуг у розмірі 5000 грн.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3165,68 грн, позовні вимоги задоволено частково, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 1778 грн 63 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.1191 ЦК України, ст.ст.12,13, 141,263,264,265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (м.Київ, вул.Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 39433769) суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 118575 (сто вісімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму сплаченого судового збору у розмірі 1778 (одна тисяча сімсот сімдесят вісім) грн 63 коп.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий Є.В.Невеніцин