Справа 206/2877/23
Провадження 2/206/877/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року м. Дніпро
Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.,
за участі: секретаря судового засідання Лукінова Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
26.06.2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа - Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову вказує на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Чоловік був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 . За цією ж адресою були зареєстровані і батьки чоловіка: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно з договором найму житлового приміщення від 03.12.1964 року наймачем спірної квартири був ОСОБА_3 , тобто батько чоловіка позивачки, що підтверджується договором найму житлового приміщення. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько чоловіка позивачки, а в 2015 році в зв"язку із погіршення стану здоров'я матері чоловіка позивача вони вселилися в спірну квартиру та почали там постійно проживати.
Не заперечуючи проти проживання позивачки в спірній квартирі, мати її чоловіка заперечували проти реєстрації ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 (в 2018 році), чоловік позивачки намагався її зареєструвати в спірній квартирі, однак в зв'язку з карантином, а потім з початком війни йому було тимчасово відмовлено. ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік позивачки раптово помер. Причиною смерті був інфаркт міокарда.
Після смерті чоловіка вона продовжує проживати у спірній квартирі без реєстрації місця проживання. Іншого житла вона не має. Вселилася у цю квартиру зі згоди зареєстрованих осіб і продовжувала проживати в квартирі в якості члена сім'ї наступного наймача ОСОБА_2 у квартирі.
Позивач просить суд визнати за нею право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . .
Ухвалою суду від 29.06.2022 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 31.08.2022 року закрито підготовче провадження і призначено справи до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Маркело В.О. позовні вимоги, позивача підтримала. Надала пояснення ідентичні, викладеним у позовній заяві.
В судове засідання, яке відбулося 30.10.2023 року позивачка та її представник не з'явились, через канцелярію Самарського районного суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі. При цьому остання зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Відповідач та третя особа в судові засідання не з'явилися, про час і місце засідання суду були повідомлені належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_5 надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував. В обгрунтування заперечень вказує на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження аргументів, викладених в позовній заяві, які є обов'язковими для встановлення дотримання порядку при вселенні, зокрема позивачем не підтверджено проживання однією сім'єю, а саме ведення з померлими спільного господарства; позивачем не доведено наявності письмової згоди на її вселення всіх членів сім'ї наймача. Просив відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позовну заяву третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради просила розглянути справу на підставі доказів та документів наявних в матеріалах справи згідно з вимогами чинного законодавства.
Суд, вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, показання свідків, дослідивши письмові докази, приходить до наступного.
За приписами ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За статтею 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Судом встановлено, що згідно із договору найму від 03.12.1964 року ОСОБА_3 було надано у користування 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.5).
Рішенням Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 18.01.2013 року №29 змінено договір найму, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 кв.м. у зв"язку із смертю наймача ОСОБА_3 на сина ОСОБА_2 . Склад сім'ї - 2 особи, у тому числі ОСОБА_4 - мати (а.с.6).
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу 23.07.1988 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_6 , про що відділом ЗАГСу Самарського райнону 23.07.1988 року було внесено запис № 353. Прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_7 (а.с.7).
Як вбачається із свідоцтв про смерть виданих Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис 1093), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис 253), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис 3048) (а.с. 8-10).
Згідно з копією паспорту ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою квартира АДРЕСА_1 (а.с.13-14).
Довідкою про реєстрацію проживання місця особи підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Позивач вказує на те, що за вказаною вище адресою вона разом з чоловіком стала проживати з 2015 року, зі згоди наймача квартири.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду показала, що є колишньою сусідкою ОСОБА_1 . З 2012 до 2015 року позивачка разом із своїм чоловіком проживала за адресою: АДРЕСА_2 та були її сусідами, оскільки вона проживала в кв. АДРЕСА_3 . В 2015 році вони переїхали до мами ОСОБА_2 , про це її повідомив безпосередньо чоловік позивачки.
Свідок ОСОБА_9 суду показав, що є сусідом позивачки. В будинку за адресою по АДРЕСА_4 , проживає 4 року з 2019 року, коли купив квартиру. З цього часу він може засвідчити, що позивачка зі своїм чоловіком ОСОБА_2 постійно проживали за цією адресою і завжди були разом. Після смерті ОСОБА_2 у спірній квартирі залишилася проживати ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_11 суду показала, що є сусідкою позивачки. Вона проживає за адресою у будинку АДРЕСА_4 приблизно з 2014 року. Позивачка проживала разом з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_5 . Разом з ними проживала і мати чоловіка позивачки. Вони проживали однією сім'єю і після смерті бабусі лишилися проживати в цій же квартирі. В квартирі вона бачила їх особисті речі. ОСОБА_2 помер нещодавно, у квартирі залишилася проживати на цей час тільки ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що раніше в цьому будинку проживали його батьки. Позивачка разом з чоловіком проживає тут близко 10 років. Він приходив до своїх батьків та бачив, позивачку, окрім того, вона допомогала його мамі, коли вона була прикута до ліжка. Він проживає там три роки. І позивачка з чоловіком теж проживала в тому будинку. Хто зареєстрований в спірній квартирі, йому не відомо. Зараз у квартирі проживає ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно з частиною першою статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою (стаття 107 ЖК Української РСР).
Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час, а саме з 2015 року, постійно проживає у спірній квартирі, наймачем якої спочатку була її свекр ОСОБА_3 , потім чоловік ОСОБА_2 , тобто вона має тривалі зв'язки з конкретним місцем проживання.
Суд зауважує, що відсутність реєстрації місця проживання сама по собі не свідчить про те, що позивач не набула права користування жилим приміщенням, оскільки судом за обставинами справи безспірно встановлено, що позивач вселилася в жиле приміщення як член сім'ї наймача, вели спільне господарство ( у розумінні ст.64 ЖК України), тобто вона набула рівного з наймачем права користування жилим приміщенням.
Суд констатує, що згідно із встановленими обставинами у цій справі, спірна квартира є житлом позивача у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 9, 61, 64, 65, 106, 107 ЖК УРСР, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 267, 268, 280-285 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 . .
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання, складання повного судового рішення).
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 03.11.2023 року.
Суддя О.В.Поштаренко