Справа № 214/5188/23
2/214/3773/23
РІШЕННЯ
Іменем України
02 жовтня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Петренко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Капітал», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 19 лютого 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, зареєстрований в реєстрі за №24436, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 127236 від 02 вересня 2019 року за період з 16 листопада 2020 року по 24 грудня 2020 року у розмірі 18 050.00 грн., та плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом, загальний розмір 18 980,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 610,40грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог зазначено наступне. 24 травня 2021 року до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича було направлено адвокатський запит №24/05/21-4. З відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича перебуває виконавче провадження №65497821 по примусовому виконанні виконавчого напису №24436 від 19.02.2021 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» заборгованості у розмірі 18 980,00 грн. У виконавчому написі зазначено, що стягнення заборгованості проводиться за кредитним договором №127236 від 02 вересня 2019 року, укладеного з ТОВ «Лінсура Україна», правонаступником усіх прав та обов'язків на підставі договору відступлення прав вимоги №ККЛУ-16112020 від 16 листопада 2020 р. є відповідач. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.11.2020 року по 24.12.2020 року. Сума заборгованості становить 18 050,00 гривень, що складається з прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5 000,00грн.; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 10550,00 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями (нараховано з 15.01.2020 року до 16.11.2020 року) становить 2500,00 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом, на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат», стягнуто плати із стягувача, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача, загальна заборгованість боржника становить 18 980,00 грн. Відповідно до відповіді Міністерства юстиції України №116464/ПІ-М- 5758/19.1.5 від 29.11.2021 року про надання інформації, Наказом Міністерства юстиції України від 24.02.2021 № 727/5 відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (далі Комісія) від 18.02.2021 №1 на підставі підпунктів «е» та «3» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» (далі Закон), свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26.12.2011 за № 8679 на ім'я ОСОБА_3 , анульовано. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 30, статті 301 Закону та на підставі вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі міжрегіональне управління) від 25.02.2021 № 58/09 діяльність приватного нотаріуса Горая О.С. припинена з 25.02.2021 року. Вищезазначеним наказом міжрегіонального управління відповідно до статті 301 Закону приватного нотаріуса Горая О.С. зобов'язано протягом місяця передати документи нотаріального діловодства та архіву на зберігання до Житомирського обласного державного нотаріального архіву. Таким чином, на момент звернення позивача до суду із позовом, діяльність приватного нотаріуса Горая О.С. припинена. Виконавчий напис нотаріуса було вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, тому виконавчий напис нотаріуса має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, а стягнуті кошти за виконавчим написом нотаріуса повернуті боржнику. У приватного нотаріуса не було жодних законних підстав для вчинення виконавчого напису про стягнення боргу за кредитним договором. У Постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №308/4296/14-ц, зроблений наступний правовий висновок: «З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172. Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Постановою Кабінету Міністрів №622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; 6) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відповідно то змісту самої постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 щодо внесених змін: «Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ: № 2075 від 11.11.99; № 693 від 24.04.2000; № 1602 від 29.11.2001; № 662 від 26.11.2014 - додатково див. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/20084/14 від 20.03.2015, Постанову Київського апеляційного адміністративного суду № 826/20084/14 від 22.02.2017. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення. Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону. При прийнятті постанови від 22.02.2017 року, колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017 року, отже і п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня. Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, с обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23. В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду. Отже, постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14 від 22.02.2017 року набирає законної сили з моменту проголошення тобто з 22.02.2017 року. Виконавчий напис нотаріуса №24436 було вчинено 19.02.2021 року. 3 викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напис №24436 від 19.02.2021 року, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів. Кредитний договір №127236 від 02 вересня 2019 року не був посвідчений в нотаріальній формі. Переліком в редакції від 29.11.2001 року взагалі не передбачено вчинення виконавчого напису з підстав, що виникають з кредитних правовідносин. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, зроблений наступний правовий висновок: «Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав. що випливають 3 кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка 3 рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Установлені судами обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 25 вересня 2018 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що встановлюють та підтверджують безспірність заборгованості боржника прострочення виконання зобов'язання». Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме У недотриманням умов вчинення виконавчого зв'язку 3 напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, зроблений наступний правовий висновок: «Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». Отже, у приватного нотаріуса не було жодних законних підстав для вчинення договором. виконавчого напису про стягнення боргу за кредитним Таким чином, виконавчий напис нотаріуса було вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, тому оскаржуваний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню. Письмового повідомлення про наявність заборгованості від відповідача позивач не отримував. Про вчинення виконавчого напису позивач також не повідомлявся. Згідно з п. 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Верховний суд у постанові від 30 вересня 2019 року по справі № 357/12818/17 зазначив наступне: «Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 не отримувала вимогу про усунення порушень за кредитним договором, внаслідок чого була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ТОВ «ФК «Рантье». Позивачка не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису є неправильним, оскільки серед документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису нотаріуса на кредитному договорів укладеному у простій письмовій формі, не передбачено такого документу, як вимога до боржника про усунення порушень за кредитним договором. Не отримання позивачкою вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило її можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ТОВ «ФК «Рантье». Позивачка не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Таким чином, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що не отримання вимоги про усунення порушень за кредитним договором не е підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є безпідставним. Оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачкою відповідного повідомлення не містять». Таким чином приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився про наявність повідомлення Відповідачем Позивача про наявність заборгованості за кредитним договором та не пересвідчився про відсутність спору на час пред'явлення вимоги, чим порушив п. 2.3 пункту 2, пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку, ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», отже виконавчий напис нотаріуса має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом є таким, що не підлягає виконанню, оскільки безспірною. визначена сума заборгованості не Відповідно до п. 3.1. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна також бути безспірною, заборгованість або інша існувати й, крім того, відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, як така, що визначена імперативною нормою закону - стаття 88 Закону України «Про нотаріат». Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. У Постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №308/4296/14-ц, зроблений наступний правовий висновок: «З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, apxi не ляд які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Позивач не погоджується з розміром заборгованості по кредитному договору. Відповідно до виконавчого напису нотаріуса стягнення заборгованості проводиться за період з 16.11.2020 року по 24.12.2020 року. Сума заборгованості становить 18050,00 гривень, що складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5000,00грн.; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 10550,00 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями (нараховано 3 15.01.2020 року до 16.11.2020 року) становить 2500,00грн. Відповідно до п.1.1 кредитного договору, Товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності. платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Відповідно до п.1.2 Кредитного договору, позика видається строком на 25 днів Відповідно до п. 1.3.2 Кредитного договору, стандартна процентна ставка складає 1.90% від суми позики за кожний день користування позикою. Тобто сторони погодили строк кредитування до 27.09.2019 року. Розрахунок суми відсотків за користування кредитом: період нарахування з 02.09.2019 року по 27.09.2019 року, сума позики 5000,00 грн., кількість днів користування 25-денна, % ставка - 1,9%, нараховані відсотки - 2 375,00 грн. Розмір заборгованості повинен становити 7 375,00 грн. (5 000грн. + 2375.00грн.). Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. За змістом указаних норм права при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»)глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін виплачуються щомісяця до дня повернення позики. проценти За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року, у справі № 310/11534/13 (провадження № 14- 154цс18), від 31 жовтня 2018 року, у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі №910/5297/20, зроблений наступний правовий висновок: «Оскільки поведінка боржника може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування 27.02.2019 року, та розмір заборгованості повинен становити 7375,00грн, замість стягнутих виконавчим написом 18 050,00 грн. Таким чином, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом є таким, що не підлягає виконанню, оскільки визначена сума заборгованості не є безспірною.
В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача подав клопотання, згідно якої просить справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання, згідно якого просить справу розглядати без його участі, в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі. Крім того, подав клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, в якому просить відмовити позивачеві у стягненні витрат на правничу допомогу.
Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю.О. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні досліджені наступні письмові докази: адвокатський запит (а.с. 13), відповідь на запит (а.с. 14-15), виконавчий напис (а.с. 16), постанова про відкриття провадження (а.с. 17), договір про надання коштів у позику (а.с. 18-20), лист (а.с. 21).
Згідно з висновками Європейського Суду з прав людини, викладеними у п.45 рішення у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року та у рішенні по справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом. Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.
Суд вважає належними доказами: виконавчий напис (а.с. 16), постанову про відкриття провадження (а.с. 17), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме вчинення виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження.
Суд вважає належним доказом: договір про надання коштів у позику (а.с. 18-20), так як цей доказ містить інформацію, що стосується предмету доказування, а саме кредитно-договірних зобов'язань, в межах яких вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.
Суд вважає належними доказами: адвокатський запит (а.с. 13), відповідь на запит (а.с. 14-15), лист (а.с. 21), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги.
Суд, відповідно до с.78 ЦПК України вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.
Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.
Керуючись вимогами ст.80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.
Між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» 02.09.2019 року укладено кредитний договір № 127236, відповідно до умов якого товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика видається строком на 25 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою. Акційна процентна ставка становить 1,33 процентів від суми позики за кожен день користування позикою (485,45 процентів річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору. Стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми позики за кожний день користування позикою (693,50 процентів річних). Сукупна вартість позики за акційною ставкою складає 133,25% від суми позики (у процентному виразі) або 6 662,50 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування позикою 33,25 % від суми позики (у процентному виразі) або 1 662,50 грн. (у грошовому виразі). Сукупна вартість позики за акційною ставкою складає 133,25 % від суми позики (у процентному виразі) або 6 662,50 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування позикою 33,25 % від суми позики (у процентному виразі) або 1 662,50 грн. (у грошовому виразі). Сукупна вартість позики за стандартною процентною ставкою складає 147,50% вів суми позики (у процентному виразі) або 7 375,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування позикою 47,50% від суми позики (у процентному виразі) або 2 375,00 грн. (у грошовому виразі). Вказані обставини встановлені договором (а.с. 18-20).
19.02.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., вчинено виконавчий напис за реєстровим номером № 24436, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 127236 від 02.09.2019 року, укладеним з ТОВ «Лінеура Україна», правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги №ККЛУ-16112020 від 16.11.2020 року є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», як стягувач. Строк платежу за кредитним договором № 127236 від 02.09.2019 року настав. Стягнення проводиться за період з 16.11.2020 року по 24.12.2020 року. Сума заборгованості становить 18 050,00 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 5 000,00 грн.; простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 10 550,00 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями (нараховано з 15.01.2020 року до 16.11.2020 року ) становить 2 500,00 грн. За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто плати із стягувача, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню становить 18 980,00 грн. Вказані обставини встановлені виконавчим написом (а.с. 16).
Кредитний договір № 127236 від 02.09.2019 року нотаріально посвідчений не був, що встановлено договором (а.с.18-20).
Позивач письмового повідомлення про наявність заборгованості від відповідача не отримував, про вчинення виконавчого напису позивач також не повідомлявся, що встановлено поясненнями позивача, викладеними у змісті позову та не спростовано іншими доказами по справі.
Постановою приватного виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю.О. від 20.05.2021 року, за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», відкрито виконавче провадження № 65497821 із примусового виконання виконавчого напису № 24436, виданого 19.02.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., що вбачається з постанови (а.с. 17).
Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються ЦК України, Законами України «Про нотаріат».
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як слідує зі ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат», п.п.1.1,1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 2075 від 11.11.99, № 693 від 24.04.2000, № 1602 від 29.11.2001, № 662 від 26.11.2014).
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно ч. 1 ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Вказані приписи кореспондуються з підпунктами 1.1, 1.2. п. 1, 3.1. п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку документів, в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з тим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Визнання акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту. Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України №662 від 26.11.2014року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню Перелік документів, в редакції згідно постанови КМУ № 1602 від 29.11.2001. Пунктом 1 зазначеного Переліку документів, редакції згідно постанови КМУ № 1602 від 29.11.2001, передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Крім того, відповідно до підпунктів 5.1, 5.2 п. 5 «Викладення виконавчого напису» глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів с.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так саме має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Судовим розглядом встановлено, що 19.02.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., вчинено виконавчий напис за реєстровим номером №24436, згідно якого з ОСОБА_1 на користь правонаступника всіх прав та обов'язків ТОВ «Лінеура Україна» - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02.09.2019 року, укладеним ОСОБА_1 з ТОВ «Лінеура Україна», в сумі 18 050 грн. 00 коп. за період з 16.11.2020 року по 24.12.2020 року, а також плату за вчинення цього виконавчого напису, а всього 18 980 грн. 00 коп.
Судом встановлено, що відповідач не міг надати нотаріусу оригінал нотаріально посвідченої угоди, з огляду на те, що кредитний договір, укладений 02.09.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна», за яким було стягнуто заборгованість з позивача на користь відповідача, не був нотаріально посвідчений. Таким чином, приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. не дотримано вимог п. 2 Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172, на які він посилається у виконавчому написі №24436. Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо вручення позивачеві вимоги про порушення.
Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року було сформовано узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні та вказано, що неповідомлення боржника про вимогу кредитора є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16 зробила висновок, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі та чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі».
В судовому засіданні також не здобуто доказів, які б підтверджували заборгованість боржника, тобто позивача.
Суд приймає до уваги такі доводи позивача з дотриманням принципу змагальності сторін в рамках цивільного судочинства, оскільки жодними доказами з боку відповідача вони не спростовані, своїм правом, визначеним ст.12 ЦПК України, на подання доказів в рахунок доведення обставин, які мають значення для справи в рахунок доведення заперечень у випадку їх наявності, відповідач не скористався.
Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, що заборгованість боржника не є безспірною, що свідчить про вчинення виконавчого напису з порушенням вимог ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом на підставі вимоги, яка не є безспірною, без дотримання порядку врегулювання питання погашення заборгованості до стягнення та лише з формалізованим підходом до визначеної законом процедури і перевірки поданих стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком, у зв'язку з чим цей напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.
Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 15, 16 ЦК України звернувся до суду за захистом свого права.
Також суд враховує, що задоволення позову буде відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представником відповідача, 15.09.2023 року до суду подано клопотання, про зменшення судових витрат на правничу допомогу, в якому зазначено наступне. Ознайомившись з позовною заявою, відповідач категорично не погоджується з доводами позивача та заперечує проти заявлений позовних вимог в повному обсязі. Відповідач вважає, необґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Оскільки склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Зазначені позивачем витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) Відповідно до ч. 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Варто звернути увагу на позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень На підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) с підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Враховуючи практику Верховного суду у справі № 910/15944/17, визначено, що При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованими (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). Крім того, предмет позову у справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу нормативно-правових актів, складення великої кількості процесуальних документів, витрачання значного часу на вивчення обставин справи. Відповідач повністю заперечує та просить суд відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу Позивачу, так як: 1) сума та вид виконаної роботи є неспівмірними та не відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг; 2) час витрачений на підготовку позовної заяви є невиправданим, та явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт, так як проведення дій по даній справі не вимагає значного обсягу юридичної і технічної роботи, так само як сума на проведення консультації та підготовку заперечень/заяв/клопотань є явно неспівмірною з часом затраченим на таку роботу. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавенте проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). У своїх рішеннях у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015 р., «Гімадуліна та інші проти України» від 10.12.2009 р., «Двойних проти України» від 12.10.2006 р., «Меріт проти України» від 30.03.2004 р., «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 р. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. При вирішенні цивільного позову, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення пропорційності, зокрема забезпечення розумного балансу між приватним і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціну позову, складність справи, значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими, ухвалене на підставі повно і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом встановлено, що 24.05.2021 року між адвокатом Вовком М.В. та позивачем було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №24/05/2021-Ч, відповідно до якого адвокат зобов'язався надати юридичні послуги щодо захисту та представництва інтересів клієнта. На підтвердження наданих послуг за договором, суду було надано акт №24/05/2021-Ч від 24.05.2021 року, згідно якого загальна вартість послуг складає 5 000 грн. 00 коп. (а.с.24,25,26).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги складність справи та виконаних робіт, котрі на думку суду не є складними, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, котрі є незначними, критерії розумності їхньої вартості, неминучості, обґрунтованості, а також думку відповідача про неспівмірність витрат зі складністю справи та приходить до висновку про дійсну неспівмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витрачених адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг, тобто завищення їхнього розміру, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат та стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Таким чином, на підставі ст. ст. 137, 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073 грн. 60 коп., а також судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 536 грн. 80 коп., тобто 1 610 грн. 40 коп., та витрати пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 87-91 Закону України "Про нотаріат", ст. ст. 2, 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 158, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Капітал», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 19.02.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, зареєстрований в реєстрі за номером 24436, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» на загальну суму 18 980,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» ( місце знаходження за адресою: ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль Стоцького, 1, корп. 28) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 1 610 грн. 40 коп., та витрати пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов