печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16324/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарях судових засідань Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 757/16324/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про зобов'язання вчинити дії,- ,
ВСТАНОВИВ:
07.07.2022 до суду надійшла вищевказана позовна заява, яка була передана судді Ільєвій Т.Г. 08.07.2022, для вирішення питання про відкриття провадження.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 11 березня 2022 року звернувся до ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» із зверненням «11.03.22 МТС заява Румунія», в якому вказував, що являється користувачем мобільного телефонного зв'язку ПрАТ "ВФ Україна", абонентський номер НОМЕР_1 , який на його ім'я офіційно зареєстрований, тарифний план, яким користується заявник, передбачає 50 хвилин безплатних хвилин за кордон, однак вказана послуга не надається, тому на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», просив повідомити, яким чином можна зв'язатись з дочкою в Румунії.
Звернення було надане у звичайному вигляді та підписаному електронним ключем у форматі р7s, як визначено ч. 12 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», та направлене електронним відправленням, що підтверджується, як самим зверненням, так і скріном з журналу вихідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач письмової відповіді, чи відповіді про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення, підписаної керівником ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» або особою, яка виконує його обов'язки, як визначено ч. 3, 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», позивачу не надав.
Також, позивач вказує, що дії відповідача щодо неналежного розгляду звернення про надання інформації, які призвели до того, що ОСОБА_1 був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення, захист свого права вимагав від громадянина додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, призвели до порушення стосунків з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв'язків, виникнення негативного для нього явища, зокрема, необхідності неодноразового повторного звернення для встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності, витрачання особистого часу значних коштів, сили для відновлення свого порушеного права, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані, що свідчить про завдання моральної шкоди, а тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відтак, позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» щодо відмови у наданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2022 року;
- зобов'язати ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2022 року у встановленому Законом порядку;
- стягнути з рахунків ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 500,00 грн;
- стягнути з рахунків ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування коштів витрачених на подання і розгляд даної позовної заяви в сумі 1460,00 грн.
08.07.2022 ухвалою суду було залишено без руху дану позовну заяву.
28.07.2022 позивачем були виправлені недоліки.
01.08.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до судового розгляду.
20.02.2023 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що пред'явлення відповідного позову позивачем стало наслідком, як зазначає позивач, ненадання відповідачем письмової відповіді на його електронний лист від 11.03.22, що був скерований на електронну адресу відповідача, хоча в прохальній частині позову позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відповіді, при цьому, не надаючи жодного доказу, який би підтверджував факт самої відмови.
3 початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України на інформаційну мережу ПрАТ «ВФ Україна», починаючи з 24.02.22 неодноразово здійснювалися зловмисні фішингові атаки, які мали на меті сповільнити роботу загальнодоступних каналів взаємодії з Vodafone Україна. Це також стосувалося зовнішніх електронних адрес для листування, в тому числі, на яку позивачем було скеровано заяву.
З метою забезпечення цілісності внутрішніх ресурсів ПрАТ «ВФ Україна» задіювалися цифрові алгоритми перенаправлення вхідної електронної кореспонденції до локальних сховищ, з метою подальшого ручного аналізу кожного листа, який надійшов.
В зв'язку з вищевикладеними обставинами, звернення позивача було зареєстровано ПрАТ «ВФ України» 16.05.2022 з подальшим наданням 19.05.2022 позивачу відповіді на нього, шляхом направлення відповіді в електронному вигляді на електронну адресу позивача.
Факт направлення 19.05.2022 о 15.00 відповіді на звернення позивача підтверджується знімком екрану з системи IBM Notus, що використовується ПрАТ «ВФ Україна» у своїй діяльності.
Зокрема, у відповіді від 19.05.2022 останньому роз'яснено, що перебуваючи за кордоном, тарифікація спожитих послуг здійснюється у відповідності до затверджених роумінгових тарифів, які в свою чергу відрізняються від умов, які діють в Україні.
Також, було доведено до відома, що з діючими тарифами можна завчасно ознайомитися на офіційному сайті компанії за посиланням https:www.vodafone.ua-kordon/roaming.
Представник відповідача, звертає увагу суду, що на день пред'явлення позивачем позову, а саме 07.07.2022, у володінні позивача вже була наявна відповідь на його звернення від 11.03.2022.
Твердження позивача про те, що ПрАТ «ВФ Україна» не надано відповіді на його звернення від 11.03.2022 є ніщо іншим як введення суд в оману.
Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо визнання протиправними дій ПрАТ «ВФ Україна» щодо відмови у наданні відповіді на його заяву від 11.03.2022 є необґрунтованою та безпідставною, адже за результатами її розгляду позивачу 19.05.2022 надана відповідь, тому, як наслідок є необґрунтованою та безпідставною і вимога позивача про зобов'язання ПрАТ «ВФ Україна» розглянути заяву від 11.03.2022 у встановленому законом порядку.
Також, представник відповідача зазначив, що стягнення моральної шкоди є безпідставною вимогою, яка не підлягає задоволенню.
21.02.2023 позивачем було направлено відповідь на відзив, в якому заперечував щодо доводів представника відповідача та вказав, що відповідь від 19.05.2022 є необґрунтованою.
21.02.2023 позивачем було подану заяву про уточнення позовної вимоги, а саме її другої частини, яку позивач просить суд викласти наступним чином:
- визнати протиправною бездіяльність ПРАТ «ВФ Україна» щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11.03.2022 у визначений Законом України «Про звернення громадян» термін.
В судове засідання позивач не з'явися, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, разом з цим, направив до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, вимоги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, наявне клопотання представника про розгляд справи за відсутності, щодо задоволення позовних вимог не заперечував.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Правовідносини між операторами, провайдерами телекомунікацій та абонентами здійснюються на підставі норм цивільного законодавства України та Закону України «Про телекомунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ від 11.04.2012 № 295.
Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг ( п. 6 ч. 1 ст.32 ЗУ «Про телекомунікації»), а оператори телекомунікацій зобов'язані надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають.
Відповідно до п. 5 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012р. за № 295 (надалі Правила) - оператори, провайдери надають споживачам послуги відповідно до Законів України «Про телекомунікації», «Про захист прав споживачів", цих Правил, інших нормативно-правових актів та нормативних документів у сфері телекомунікацій.
Відповідно до пункту 35 Правил, споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг.
Частиною першою статті першої Закону України «Про доступ до публічної інформації», визначено поняття публічної інформації, як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону відповідно до ст. 13 визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» зазначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Приписами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
На підставі ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Вбачається, що позивач засобами електронного зв'язку звернувся до відповідача зі зверненням 11.03.2022.
19.05.2022 відповідачем було надано відповідь в електронному варіанті щодо надання інформації на звернення позивача. Окрім цього, в листі відповідач послався на те, що у зв'язку з воєнним станом дана відповідь надана з запізненням.
Відтак, суд звертає увагу, що загальновідомою та такою, що не потребує доказування в контексті ст. 82 ЦПК України є обставина, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє по теперішній час.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем, з врахуванням даних обставин, було надано відповідь в межах строків, які не порушували права позивача. Щодо того, що, на думку позивача, відповідь є необґрунтованою, то суд звертає увагу, що предметом даного позову не є дослідження змісту відповіді на звернення позивача.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що вимоги Закону України «Про звернення громадян» відповідачем не було порушено, оскільки позивача було повідомлено про результат розгляду його запиту.
Щодо моральної шкоди, суд звертає увагу, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано жодних доказів, що діями відповідача йому задано моральну шкоду, зокрема, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності..
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
З врахуванням зазначеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є належним чином необґрунтованими та спростовані стороною відповідача.
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 11.10.2023.
Суддя Т.Г. Ільєва