Справа №:755/15652/23
Провадження №: 1-кс/755/3235/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання слідчого 3 відділу (з дислокацією у м. Херсон) СУ ГУ Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 червня 2023 року за № 22023011000000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив :
І. СУТЬ КЛОПОТАННЯ
До слідчого судді цього місцевого надійшло вказане клопотання слідчого, котре погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуальногокерівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, за його підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
У клопотанні вказується, що СУ ГУ СБ України в АР Крим (адреса управління з 23 травня 2023 року, згідно даних ЄДР юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, - м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 14-А) здійснюється досудове розслідування цього кримінального провадження у ході якого встановлено, що з 20 лютого 2014 року РФ, як держава-агресор, здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень.
Після чого, 24 лютого 2022 року, у зв'язку з відкритим військовим вторгненням РФ в Україну, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про введення військового стану в Україні» №2002-ІХ від 24.02.2022 та строк дії якого продовжувався відповідними Указами Президента до теперішнього часу.
Водночас, громадянин України ОСОБА_6 , будучи уродженцем м. Новояворівськ, Львівської області, маючи стійкий, виниклий за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, умисел, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, діючи умисно, всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету та територіальній цілісності, вчинив пособництво збройним формуванням держави-агресора шляхом добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора.
Зокрема, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на допомогу збройним формуванням держави-агресора, яка виражається у добровільному зборі, підготовці та передачі матеріальних ресурсів, громадянином України ОСОБА_6 , як особою, яка організувала об'єднання «Буханка za ленточку», у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 31 січня 2023 року, добровільно, за власною ініціативою, організовано об'єднання «Буханка za ленточку», яке займається підготовкою поза шляхових автомобілів та подальшою передачею їх збройним формуванням держави-агресора, як-то:
- 04 лютого 2023 року до зони ведення бойових дій передано автомобіль марки «УАЗ». Крім того, разом із вказаним автомобілем відправлено інші матеріальні ресурси, а саме: 5 маскувальних сіток, 10 коробок окопних свічок, 40 аптечок, 30 пар утеплених берців, 40 комплектів термобілизни, кришки стволових коробок, цівки та тактичні рукоятки, продукти харчування (сухі борщі, каші, солодощі, кава, чай, консерви, заправки для борщу), засоби гігієни, шкарпетки. Автомобіль «УАЗ» із вказаним вантажем прибув у зону проведення бойових дій та 09 лютого 2023 року та переданий незаконному збройному формуванню держави-агресора;
- 12 березня 2023 року до зони ведення бойових дій передано автомобіль марки «УАЗ». Крім того, разом із вказаним автомобілем відправлено інші матеріальні ресурси. Автомобіль «УАЗ» із вказаним вантажем прибув у зону проведення бойових дій та 12 березня 2023 року переданий незаконному збройному формуванню держави-агресора;
- 10 лютого 2023 року, придбано автомобіль ГАЗ «Соболь 4х4». В подальшому, відносно вказаного автомобіля, за рахунок зібраних коштів, проведено ремонтні роботи (демонтаж перегородки; демонтаж ГБО; діагностика ходової, трансмісії; діагностика рульової; діагностика подушок двигуна, КПП, роздатки тощо). Після проведення ремонтних робіт автомобіль ГАЗ «Соболь 4х4», разом з матеріальними ресурсами, а саме: продуктами харчування, засобами гігієни, 20 ліхтариками із запасними акумуляторами, одягом, 24 березня 2023 року передано незаконному збройному формуванню держави агресора;
- 21 березня 2023 року організовано збір матеріальних ресурсів, а саме грошових коштів, з метою придбання та подальшої передачі незаконному збройному формуванню держави агресора автомобіля марки УАЗ.
Зазначена протиправна діяльність громадянина України ОСОБА_6 підтверджується фактами звернення до нього представників незаконних збройних формувань держави-агресора, зокрема т.зв. «командира підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_4» та т.зв. «командира роти « ІНФОРМАЦІЯ_2 » козачого штурмового батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про надання їм транспортних засобів.
Систематичний характер та тривалість протиправних дій громадянина України ОСОБА_6 свідчать про їх добровільність та наявність прямого умислу на протиправну діяльність. Зокрема, в силу наявної життєвого досвіду громадянин України ОСОБА_6 достеменно розумів протиправність своїх дій та мав на меті завдання шкоди Україні через здійснення пособництва незаконним збройним формуванням держави-агресора через збір, підготовку та передачу матеріальних ресурсів.
Враховуючи зазначенні обставини, за цими фактами у відношенні ОСОБА_6 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (згідно даних повідомлення по підозру воно датоване 18 вересням 2023 року за ч. 1 ст. 111-2 КК).
Потім, згідно зі ст. 42, 135 КПК, 18 вересня 2023 року повідомлення про підозру ОСОБА_6 та повістки про його виклик на 25, 26 та 27 вересня 2023 року опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр», випуск № 189 (7587) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Крім того, 20 вересня 2023 року письмове повідомлення про підозру та повістки про виклик були відправлені ОСОБА_6 за останнім відомим його місцем реєстрації, а саме - АДРЕСА_1 .
Однак, на виклики слідчого підозрюваний ОСОБА_6 систематично не з'являвся, про поважність причин неявки не повідомляв.
На даний час встановлено, що підозрюваний ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тобто, на даний час, переховується від органів досудового розслідування на тимчасово окупованій території АР Крим, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим 27 вересня 2023 року оголошений у розшук.
Відповідно нині наявні також і ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, зокрема, останній може переховуючись від органів досудового розслідування та/або суду на території ТОТ України АР Крим та продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.
Таким чином, слушним є обрання відносно стосовно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ІІ. ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Прокурор групи прокурорів - прокурор відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуальногокерівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 у судовому засіданні подане клопотання підтримав, зауваживши, що в силу ч. 6 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-2 КК, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зауважив, що у провадженні не є дійсними обставини регламентовані ч. 1 ст. 42, п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК, відповідно це клопотання слід відхилити.
Щодо участі підозрюваної особи в розгляді клопотання, то слід вказати наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 193 КПК розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю підозрюваного, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.Відповідно, хоча ч. 6 ст. 193 КПК уможливлює проведення судового розгляду клопотання про тримання під вартою за відсутності підозрюваного, але вона не містить правила, виходячи з якого слідчий суддя не повинен дотримуватися вимог ч. 1 ст. 187 КПК стосовно обов'язкового здійснення виклику підозрюваного.
Адреса підозрюваної особи, згідно даних клопотання, тимчасово окупована територія (далі в т.ч. ТОТ) України.
Згідно ч. 8 ст. 135 КПК повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
Отже, Суд інформував підозрювану особу про цей процес у порядку ч. 8 ст. 135 КПК, про що свідчать дані публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
ІІІ. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України), та у відношенні питання щодо визначення запобіжного заходу передбачає наступне:
- запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1, 2 ст. 131 КПК України);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України);
- метою застосування запобіжного заходу, згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується;
- підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 передбачених цим Кодексом;
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний, згідно ст. 178 КПК України, оцінити в сукупності всі обставини щодо підозрюваного, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі; 3) вік та стан здоров'я; 4) міцність соціальних зв'язків в місці постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію; 7) майновий стан; 8) наявність судимостей; 9) дотримання умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися раніше; 10) наявність повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
ІV. ОЦІНКА СЛІДЧОГО СУДДІ
Слідчий суддя, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішення питання застосування заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к) та безпосередньо з питання порушеного заявниками у даному зверненні (обрання запобіжного заходу) регламентує потребу надати відповіді на такі питання перед розглядом питання щодо виду самого заходу, як-то:
(а) щодо набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні
Згідно з ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Велика Палата Верховного Суду у поставі від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к зазначила, що викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених ст. 42 КПК України.
Дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання та за відсутності відомостей про її місце перебування, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42, ст. 135 КПК України, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з ч. 1, 2, 4 - 7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З матеріалів клопотання вбачається, що повідомлення про підозру опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр».
Отже, слідчий суддя вважає, що у провадженні доведено вжиття можливих заходів для доведення до відома підозрюваної особи фактів складання повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин у порядку, передбаченому КПК України.
(b) щодо наявності підстав для розгляду клопотання за відсутності підозрюваної особи
Аналіз ч. 6 ст. 193 КПК України дозволяє зробити висновок, що під час вирішення питання обрання запобіжного заходу у порядку цієї норми слідчому, прокурору необхідно довести, а слідчому судді достатньо встановити, що певна особа переховується на тимчасово окупованій територій.
Згідно ст. 1 Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
В цьому випадку з'ясовано, що підозрювана особа перебуває на ТОТ АР Крим та державний кордон і адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинала.
Згідно ст. 12 Закону порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно ч. 9 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
На виконання вимог ст. 135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрювана особа перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, повістки про її виклик до слідчого в дати вказані в розділі І цієї ухвали опубліковані в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Суд встановив, що в цьому провадженні у відношенні підозрюваної особи є достатні підстави вважати можливою її обізнаність, з огляду на вжиті стороною обвинувачення дії, визначені ст. 135 КПК України, про:
- здійснення щодо неї кримінального провадження, свій статус у ньому, а також покладені процесуальні обов'язки та необхідність їх виконання;
- виклик до органу досудового розслідування щонайменше двічі.
Ці ж дані засвідчують собою, факт не прибуття підозрюваної особи у зазначені в оголошення в газеті дати до органу досудового розслідування, не надання доказів поважності причин неприбуття.
За вказаних обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 12 Закону та ч. 5 ст. 139 КПК України, слід дійти висновку про наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа переховується від органу досудового розслідування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Ба більше, за рішенням слідчого підозрювану особу оголошено в розшук.
Кримінальний процесуальний закон не містить визначень понять «розшук» та «міжнародний розшук». Водночас «розшук» можна витлумачити як комплекс слідчих та оперативно-розшукових заходів, здійснюваних компетентними органами та спрямованих на встановлення місцезнаходження особи з метою виконання завдань кримінального провадження.
Отже, «розшук» є більш широким інститутом по відношенню до «міжнародного розшуку», який є його кваліфікованим різновидом.
Тим самим, оголошення особи в розшук є супутнім додатковим фактором, котрий вказує на наявність підстав для розгляду клопотання у порядку ч. 6 ст. 193 КПК поряд із даними про перебування на ТОТ з метою ухилення, оскільки сам факт перебування особи в розшуку уже вказує на те, вона ухиляється від правосуддя, позаяк академічний тлумачний словник Української мови передбачає, що розшук (юр.) - це система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник.
Враховуючи, що особа набула статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а також факт того, що він перебуває на тимчасово окупованій території України та оголошений у розшук, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
У підсумку, вирішуючи по суті саме питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, слідчий суддя має з'ясував наявність ряду наступних обставин:
(і) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення
Національне законодавство не містить визначення поняття обґрунтованої підозри, однак відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 п.1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає «наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин» (див. рішення «O'Hara v. United Kingdom», заява № 37555/97, від 16 жовтня 2001 року, п. 34, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59721).
Відповідно до ч. 1 ст. 111-2 КК України згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», котра діє з 23 квітня 2022 року, слідує, що кримінально караним є умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.
Отже, Розділ І Особливої частини Кримінального кодексу України доповнено з 23 квітня 2022 року статтею 111-2 «Пособництво державі-агресору», в якій визначено такі форми злочину:
1) реалізація рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора («реалізації дій» не може існувати, бо це тавтологія. Реалізація рішень дорівнює діям на виконання рішень);
2) підтримка рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора;
3) добровільний збір або підготовка та передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора;
4) добровільна передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора.
Водночас, слідчий суддя зауважує, що допущена законодавцем стилістика норми («добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам») не дозволяє визнавати збір, підготовку та передачу активів трьома окремими формами злочину. На відміну від конструкції «передача… активів… представникам», неясно, що мають означати слова «збір… активів… представникам» та «підготовка… активів… представникам». Таким чином, відповідальність може наставати лише за передачу активів, якій передують їх збір або підготовка, чи тільки за передачу таких активів. Вжиті сполучники «та/або», на переконання слідчого судді, не заперечують такого тлумачення.
Обов'язковими ознаками кожної із чотирьох наведених форм злочину є: а) прямий умисел (він пояснюється спрямованістю дій та наявністю мети); б) спрямованість дій суб'єкта на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора; в) мета - завдання шкоди Україні; г) вчинення злочину особою належності до будь-якого громадянства (чи без громадянства), за винятком громадян держави-агресора - як негативна ознака.
З другої і третьої ознаки випливає, що добровільність дій суб'єкта стосується усіх без винятку форм цього злочину, а не лише двох із них.
Положення норми в поєднанні з тими обставинами, котрі зазначені в підозрі, також потребують розуміння значення наступних термінів, застосованих у ст. 111-2 КК:
1) держава-агресор - РФ (див.: постанова ВР від 27.01.2015 р. №129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №64/2022, затверджений Законом від 24.02.2022 р.);
2) збройні формування держави-агресора - збройні сили, прикордонні війська, війська цивільної оборони, внутрішні війська («росгвардія»), федеральна служба безпеки, служба зовнішньої розвідки, органи державної охорони, військова прокуратура, військові слідчі органи слідчого комітету РФ, федеральний орган забезпечення мобілізаційної підготовки органів державної влади РФ, військові підрозділи федеральної протипожежної служби, спеціальні формування, створювані у воєнний час (див. ст. 2 закону РФ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 13 грудня 2021 р.);
3) окупаційна адміністрація держави-агресора - будь-які квазі-органи влади, створені РФ на окупованих територіях України;
4) завдання шкоди Україні - завдання Україні політичної, економічної, екологічної чи будь-якої іншої шкоди;
5) рішення держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора - політичні заяви, закони, укази, постанови, накази, розпорядження та інші відповідні рішення, що приймаються органами влади РФ, командуванням її збройних формувань, окупаційною адміністрацією;
6) дії держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора - будь-які дії вказаних суб'єктів, вчинені повністю чи частково на виконання зазначених рішень;
7) реалізація рішень та/або дій - здійснення, втілення у життя (може стосуватися виключно рішень, бо «реалізація дій» - це тавтологія);
8) підтримка рішень та/або дій - сприяння, надання моральної, матеріальної чи іншої допомоги, вираження солідарності з діями чи рішеннями держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, висловлення симпатії їм, виступ на захист зазначених рішень чи дій;
9) добровільний - здійснений з власного бажання, без фізичного та психічного примусу;
10) матеріальні ресурси - речові запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби;
11) активи - частина господарського балансу, що відображає на певну дату всі матеріальні цінності, кошти й боргові вимоги, належні підприємству чи установі (наприклад, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає активи як кошти, у т.ч. електронні гроші, інше майно, у т.ч. виробниче обладнання, будівлі та споруди, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, меблі, природні ресурси, майнові та немайнові права);
12) збір - взяття з різних місць чи від різних осіб;
13) підготовка - приготування для передавання чи для використання, вироблення запасів;
14) передача - вручення, передавання у власність чи користування.
Отже, дослідивши матеріали додані до клопотання слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа в цій справі може бути причетним до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, що стверджується в тому числі даними протоколів слідчих дій, які в своїй сукупності вказують на вчинення ним умисних діях, спрямованих на допомогу (пособництво) збройним формуванням держави-агресора, вчиненому громадянином України, з метою завдання шкоди Україні, шляхом добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора.
При цьому, розумна підозра, згадана в статті 5 § 1(с) Конвенції, не означає, що винуватість підозрюваного має бути встановлена на цій стадії. Саме у чіткому доведенні як події, так і характеру того злочину, у якому підозрюється особа, і полягає мета розслідування (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «N.C. v. Italy» від 11.01.2001, §45, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-4891).
Щодо відмежування діяння за ст. 111-2 КК від суміжних кримінальних правопорушень, то слід зауважити наступне:
? реалізацію рішень держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від надання іноземній державі, або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК). Проте, оскільки всі ознаки цих злочинів збігаються, тут має місце не конкуренція, а колізія норм. Її треба вирішувати за правилами розв'язання темпоральних колізій в основі яких передбачено, що у разі виявлення колізії між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав чинності пізніше. Це положення ґрунтується на юридичній традиції.
Також, ВС у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18 зауважує, що відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Таким чином, перевагу між нормативними актами, прийнятими в різний час, має акт, прийнятий пізніше, а разі прийняття в один і той же час діє правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Таким чином, оскільки обидва цих закони (111 та 111-2 КК) регулюють одне питання, до того ж злочин, передбачений ст. 111-2 КК, є менш тяжким, то відповідно до правил, визначених у ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, застосуванню підлягає більш новий закон, тобто ст. 111-2 КК;
? підтримку рішень або дій держави-агресора, збройних формувань чи окупаційної адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передбачених ст. 111-1 КК злочинів у формах організації та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, активної участі у таких заходах (ч. 6), а також від виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України чи глорифікації її учасників (ст. 436-2 КК).
Як і в попередньому випадку, тут мають місце не конкуренція, а колізія норм, яку в усіх цих ситуаціях слід вирішувати на користь статті 111-2 КК, яка набрала чинності пізніше за статті 111-1 і 436-2 КК;
? добровільний збір або підготовку та/або передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням або окупаційній адміністрації держави-агресора (ст. 111-2 КК) слід відмежовувати від передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора (ч. 4 ст. 111-1 КК), бо якщо йдеться про передачу матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора, то має місце знову ж колізія норм, яку так само слід вирішувати на користь статті 111-2 КК.
(іі) щодо ризиків, передбачених статтею 177 КПК України
У поданому клопотанні слідчий вказував на ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки на даний час перебуває у розшуку.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відносяться до злочинів проти основ національної безпеки, суть та характер кримінального правопорушення, відомості про особу визначені ст. 178 КПК та з'ясовані органом досудового розслідування, факт перебування в розшуку, а також інші обставини, що мають значення у їх сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведено обставини, які дають достатні підстави вважати наявними ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Дійсними є і ризик визначений п. 5 ч. 2 ст. 177 КПК, позаяк на нього вказує щонайменше описаний у підозрі сам по собі характер за тривалістю в часті указаних дій та системність епізодів.
(ііі) можливість застосування альтернативних запобіжних заходів
Зі змісту поданого на розгляд слідчого судді клопотання вбачається, що обґрунтування слідчим підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слугувало те, що заявлені ризики виправдовують тримання підозрюваного під вартою, санкція інкримінованого злочину, а також посилання на норму ч. 6 ст. 176 КПК.
Слід зазначити, що згідно частини 1 статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
При цьому, відповідно до частини 6 статті 176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Слідчий суддя ураховує, що 25 червня 2019 року Конституційний Суд України визнав положення ч. 5 ст. 176 КПК про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, таким, яке суперечить статті 29 Конституції України, що гарантує право на свободу та особисту недоторканість. Рішення Суду ґрунтувалося на тому, що положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, дозволяло тримання під вартою на підставі формальних судових рішень, які ґрунтувалися виключно на офіційній кваліфікації злочину, що суперечило принципам верховенства права і не забезпечувало правильного балансу між суспільними інтересами, що виправдовують тримання під вартою та особистою свободою, вимогою, передбаченою ст. 29 та іншими положеннями Конституції України.
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Грабчук проти України» (заява № 58444/15, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_118#Text) від 17 вересня 2020 року у п. 116 вказував, що існування законодавчих механізмів, що обмежують повноваження національних судів щодо ухвалення рішень у справах про тримання під вартою під час досудового слідства, було порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «S.B.C. v. the United Kingdom», заява № 39360/98, п. 23, 24, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59521; «Boicenco v. Moldova», заява № 41088/05, п. 134, 138, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-76295 і «Piruzyan v. Armenia», заява № 33376/07, п. 105, 106, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-111631).
Згідно ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема ст. 29 Конституції.
За таких обставин, не зважаючи на існування положення частини 6 статті 176 КПК щодо безальтернативності запобіжного заходу, та не залежно від відсутності на час розгляду клопотання слідчого вирішення питання про відповідність такого положення Конституції України, слідчий суддя вважає за обов'язкове необхідним дослідити питання можливості застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Слідчий суддя ураховує наявність вагомих доказів, що вказують на обґрунтованість підозри у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, котрий відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України, початкову стадію досудового слідства, наявність високих ризиків вчинення підозрюваним дій, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, те, що підозрюваний перебуває тривалий час у розшуку та в цей час знаходиться на ТОТ з метою ухилення, а також слідчий суддя приймає до уваги особу підозрюваного та не може залишити поза увагою обставину вчинення інкримінованих дій в період дії воєнного стану, введеного у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, в той час, як злочин власне пов'язаний із вчиненням дій у взаємодії з державною агресором.
З урахуванням вказаних обставин, встановлених ризиків, а також інших обставин, що мають значення для розгляду клопотання, слідчий суддя дійшов переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, не здатний запобігти встановленим у кримінальному провадження ризикам та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Отже, слідчий суддя вважає наявними підстави для застосування до підозрюваного виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
(iv) висновок слідчого судді
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
За змістом частини 4 статті 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Враховуючи доведення прокурором наявність обставин визначених ст. 177 КПК України (ризики), як і факту обґрунтованості підозри, уведення на території України воєнного стану, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, який надалі зі змінами, внесеними відповідними Указами затвердженими Законами України, продовжено по цей час, а також наявність достатніх підстав вважати, що з метою ухиляння від органу досудового розслідування підозрюваний перебуває на ТОТ та оголошений в розшук, слідчий суддя вважає наявними підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Відповідно до частини 4 статті 197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі частини 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Наявність низки описок у клопотанні в датах подій (на арк. 3 клопотання щодо дати підозри, статті КК) саме по собі не вказує на відсутність обставин передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
З цих підстав та керуючись статтями 131, 132, 176-178, 183, 186, 193, 194, 196, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
клопотання - задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження розглянути питання з його участю про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідча суддя ОСОБА_7