справа № 492/437/22
провадження № 2/492/188/23
РІШЕННЯ
Іменем України
17 жовтня 2023 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
при секретарі судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, -
встановив:
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, а також стягнення судових витрат, посилаючись на те, що 02 лютого 2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «RENAULT KANGOO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, червоного кольору, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти, у попередньо узгодженому розмірі, а відповідач передав позиваці зазначений автомобіль та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У зв'язку з відсутністю у позивачки зареєстрованого місця проживання, остання не змогла перереєструвати спірний автомобіль. Позивачка зверталася до відповідача з проханням перереєструвати автомобіль, однак через зайнятість відповідач не міг визначитись з часом її проведення. У лютому 2022 року працівниками патрульної поліції спірний автомобіль було вилучено у зв'язку з наявністю виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 , позивачка оплатила штраф, але автомобіль їй не повернули. 14 квітня 2022 року позивачці стало відомо, що відповідач вивіз автомобіль у невідомому напрямку та відмовляється повернути їй транспортний засіб, у зв'язку з чим позивачка змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
До суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що він є власником спірного транспортного засобу. У 2016 році на прохання ОСОБА_1 , відповідач надав у тимчасове користування транспортний засіб для особистих потреб, жодних грошових коштів у якості оплати за зазначений автомобіль позивачка йому не передавала та відповідачем не було отримано. Жодного наміру відчужувати зазначений автомобіль на користь позивачки відповідач не мав наміру. Наприкінці 2020 року відповідач звернувся до позивачки з вимогою повернути йому автомобіль, позивачка погодилася, але уникала зустрічей та передачі автомобіля, а у 2021 році перестала відповідати на телефонні дзвінки, змінила адресу місця проживання, у зв'язку з чим відповідач не мав змоги повернути спірний автомобіль. У лютому 2022 року відповідачу зателефонував державний виконавець та повідомив, що у зв'язку з несвоєчасною сплатою штрафу був накладений арешт на спірний транспортний засіб, який був оголошений у розшук, затриманий та поміщений штраф майданчик. Після сплати штрафу, відповідач отримав змогу забрати належний йому автомобіль. Спірний автомобіль у власність позивачки не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку, а договір купівлі-продажу автомобіля, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.
Позивачка та її представниця про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, однак у судове засідання не з'явилися, але від представниці позивачки до суду надійшло клопотання про проведення судового засідання за їх відсутності.
Представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.
Суд, розглянувши позовну заяву, заслухавши обґрунтування позивачки та її представниці, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 17 березня 2012 року, автомобіль марки «Renault Kango», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_2 , відповідачем у справі (а.с. 10).
Відповідно до договорів купівлі-продажу транспортного засобу від 02 лютого 2016 року, укладених між ОСОБА_2 , відповідачем у справі, та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність транспортний засіб марки «RENAULT KANGOO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, червоного кольору, зареєстрований за продавцем 17 березня 2012 року (а.с. 8, 9). Відомості про ціну транспортного засобу та його оплату у зазначених договорах відсутні.
У період перебування спірного транспортного засобу у користуванні позивачки ОСОБА_1 , у зв'язку з наявністю виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 , відповідача у справі, вищезазначений автомобіль був затриманий та поміщений на штрафмайданчик (а.с. 13, 15). На підтвердження оплати вартості евакуації транспортного засобу та його зберігання ОСОБА_1 , позивачкою у справі, надано суду копії відповідних квитанцій (а.с. 14).
Факт затримання транспортного засобу та перебування його на штрафмайданчику, звідки спірний автомобіль був повернутий ОСОБА_2 визнаються учасниками справі, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, зазначені обставини не підлягають доказуванню.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.
Стаття 81 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
Отже, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18).
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, (далі - Порядок).
Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. На зареєстровані транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та/або електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, таким транспортним засобам присвоюються номерні знаки (їх буквено-цифрова комбінація).
Згідно з п. 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Пункт 7 Порядку вказує, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Відповідно до п. 33 Порядку перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі зміни їх власників.
Враховуючи викладене, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Судом встановлено, що автомобіль марки «Renault Kango», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_2 , відповідачем у справі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 17 березня 2012 року (а.с. 10).
Відповідно до договорів купівлі-продажу транспортного засобу від 02 лютого 2016 року, укладених між ОСОБА_2 , відповідачем у справі, та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність вищезазначений транспортний засіб (а.с. 8, 9).
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, спірний автомобіль відповідачем, як власником автомобіля, з реєстрації для продажу не знімався, останній є зареєстрованим власником цього автомобіля, а позивачка, яка вважає себе власником вказаного транспортного засобу, жодних заходів для його реєстрації за собою, починаючи з 2016 року протягом 6 років не вживала.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах, тому сторони мали можливість здійснити перереєстрацію спірного автомобіля з використанням інших, передбачених Порядком № 1388, способів реєстрації, зокрема, шляхом особистої явки до органу реєстрації транспортних засобів, спірний автомобіль, відповідачем, як власником транспортного засобу з обліку для продажу не знімався, позивачка з 2016 року автомобіль не перереєструвала, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому суд звертає увагу, що суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на транспортний засіб і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.
Суд не бере до уваги письмові докази, а саме: договори купівлі-продажу транспортного засобу від 02 лютого 2016 року (а.с. 8, 9, 17), укладені сторонами у простій письмовій формі на підтвердження купівлі-продажу зазначеного автомобіля, оскільки зазначені договори не містять істотних умов, зокрема, щодо ціни, які є обов'язковими для укладення договору купівлі-продажу, а фактично містить розбіжності щодо їх змісту та умов щодо передачі транспортного засобу.
Також, суд не бере до уваги, письмові пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 17 березня 2023 року (а.с. 98, 101), оскільки зазначені свідки не допитувались судом в судовому засіданні зі складанням присяги і не попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від дачі показань за ст. ст. 384, 385 КК України.
Вказані письмові пояснення можуть бути розцінені як письмові докази у справі, проте виходячи з принципів належності і допустимості доказів, а також враховуючи встановлений процесуальним законом спеціальний порядок допиту свідків, ці пояснення як письмові докази у справі не є належними і достатніми для встановлення обставин, які досліджуються у цій справі.
Таким чином, пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без їх допиту у суді не можуть бути належними доказами.
Суд також критично ставиться до приєднаних до матеріалів справи доказів у виді фотознімків (а.с. 105, 106, 107, 10, 109), оскільки за їх змістом неможливо встановити який саме автомобіль зображено на них, ким він використовується чи під чиїм керуванням перебуває, в який день, місяць і рік їх зафіксовано, зазначені фотознімки не містять інформації щодо предмета доказування, відповідно до ст. 77 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 11, 17-19, 48, 76-81, 89, 92, 95, 211, 212, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено - 26 жовтня 2023 року.
Суддя Гусєва Н.Д.