ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2868/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Гемопласт" (код ЄДРПОУ 40068132, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маяковського, буд. 57 офіс 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73021, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд.3-А)
про стягнення 115841,57 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Кобба Д.В., адвокат
від відповідача: Лакотош Д.В., адвокат
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Гемопласт" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про стягнення 115841,57 грн. заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки №953 від 16.12.2019 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою від 24.07.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи, вирішено інші процесуальні питання.
21.09.2023 до суду від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд поновити строк для подання заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та здійснити розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 29.09.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про поновлення строку на подання заяви про розгляд справи у порядку загального позовного провадження відмовлено; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" про розгляд справи у порядку загального позовного провадження відмовлено; враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено розгляд справи №916/2868/23 в судовому засіданні з викликом сторін; судове засідання для розгляду справи призначено на 25.10.2023.
26.09.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
05.10.2023 позивачем подано відповідь на відзив.
23.10.2023 від відповідача надійшло заперечення.
В судове засідання з'явились представники сторін.
В судовому засіданні задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та заперечення, поновлено строк та прийнято заяви по суті справи до розгляду.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні зазначив, що умовами п.7.3 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, водночас, позивачем не надано жодного доказу про реалізацію товару на суму основної заборгованості. Порушення прав ТОВ "Гемопласт" не відбулося, оскільки затримання оплати було здійснено правомірно, виходячи з п.8.4 договору, за відсутності необхідних товаро-супровідних документів. Необхідність оплати за товар відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України не настала, оскільки відповідач не отримував вимогу.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 25.10.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 16.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Гемопласт" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №953, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити "Товар" на умовах, визначених цим договором.
Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п.1.2 договору).
Поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках Специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки (п.2.1 договору).
Прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром (п.3.1 договору).
У випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред'явлення покупцем письмової вимоги прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов'язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів (п.3.7 договору).
В розділі 7 договору сторони узгодили питання щодо вартості та порядку оплати товару.
Так, згідно п.7.1 договору, ціна товару визначається згідно Специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується у видаткових накладних постачальником.
Покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня (п.7.3 договору).
Покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб (п.7.7 договору).
Згідно п.8.1 договору, у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2% від вартості не оплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Договір підписано представниками сторін, підписи скріплено печатками.
Крім того, Договір підписано з протоколом розбіжностей від 16.12.2019.
На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару на суму 675790,56 грн., що підтверджено видатковими накладними №1042 від 22.05.2020 на суму 259,56; №1041 від 22.05.2020 на суму 1464,36; №1040 від 22.05.2020 на суму 805,62; №1039 від 22.05.2020 на суму 1062,96; №1038 від 22.05.2020 на суму 1062,12; №1037 від 22.05.2020 на суму 1168,02; №1036 від 22.05.2020 на суму 685,2; №1035 від 22.05.2020 на суму 342,6; №1034 від 22.05.2020 на суму 776,7; №1033 від 22.05.2020 на суму 504,06; №1032 від 22.05.2020 на суму 589,08; №1031 від 22.05.2020 на суму 1089,00; №1030 від 22.05.2020 на суму 1301,76; №1029 від 22.05.2020 на суму 308,28; №1028 від 22.05.2020 на суму 222,48; №1027 від 22.05.2020 на суму 693,54; №1026 від 22.05.2020 на суму 954,96; №1025 від 22.05.2020 на суму 501,9: №1024 від 22.05.2020 на суму 259,56; №1023 від 22.05.2020 на суму 85,68; №1022 від 22.05.2020 на суму 148,32; №1024 від 22.05.2020 на суму 1032,6; №1020 від 22.05.2020 на суму 74,16; №1019 від 22.05.2020 на суму 485,52; №1018 від 22.05.2020 на суму 199,92; №1017 від 22.05.2020 на суму 657,18; №1016 від 22.05.2020 на суму 742,56; №1015 від 22.05.2020 на суму 176,15; №1014 від 22.05.2020 на суму 599,76; №1013 від 22.05.2020 на суму 2179,86; №1012 від 22.05.2020 на суму 189,00; №1011 від 22.05.2020 на суму 5974,02; №1010 від 22.05.2020 на суму 25,5; №1005 від 22.05.2020 на суму 104,76; №2140 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2144 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2145 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2147 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2148 від 20.08.2020 на суму 9678,3; №2149 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2150 від 20.08.2020 на суму 10583,1; №2151 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2152 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2153 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2154 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2156 від 20.08.2020 на суму 10518,9; №2159 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2160 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2161 від 20.08.2020 на суму 9678,3; №2162 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2165 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2166 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2167 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2168 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2169 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2170 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2171 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2172 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2173 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2174 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2175 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2176 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2177 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2178 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2179 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2180 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2182 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2183 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2187 від 20.08.2020 на суму 11423,7; №2188 від 20.08.2020 на суму 12432,06; №2163 від 20.08.2020 на суму 10790,4; №2157 від 20.08.2020 на суму 9618,6; №2146 від 20.08.2020 на суму 10104,54; №2155 від 20.08.2020 на суму 9527,1; №2181 від 20.08.2020 на суму 11417,76; №2158 від 20.08.2020 на суму 10350,78; №2143 від 20.08.2020 на суму 10350,78; №2164 від 20.08.2020 на суму 12290,94; №2952 від 19.11.2020 на суму 44587,02; №2937 від 19.11.2020 на суму 2854,26; №2935 від 19.11.2020 на суму 1576,56; №2934 від 19.11.2020 на суму 5620,38; №2931 від 19.11.2020 на суму 826,2; №2932 від 19.11.2020 на суму 777,6; №2936 від 19.11.2020 на суму 3412,2; №2938 від 19.11.2020 на суму 2236,2; №2939 від 19.11.2020 на суму 3257,7; №2940 від 19.11.2020 на суму 5852,1; №2941 від 19.11.2020 на суму 942,0; №2942 від 19.11.2020 на суму 1463,7; №2943 від 19.11.2020 на суму 5088,3; №2944 від 19.11.2020 на суму 4929,9; №2945 від 19.11.2020 на суму 826,2; №2946 від 19.11.2020 на суму 1802,4; №2947 від 19.11.2020 на суму 406,2; №2948 від 19.11.2020 на суму 647,7; №2949 від 19.11.2020 на суму 1328,7; №2950 від 19.11.2020 на суму 1067,7; №2951 від 19.11.2020 на суму 420,0; №2933 від 19.11.2020 на суму 1785,6; №2970 від 20.11.2020 на суму 1715,44 №3218 від 21.12.2020 на суму 32614,2; №3219 від 21.12.2020 на суму 17898,48 (а.с.33-97), які підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками товариств.
Відповідачем здійснено часткову оплату товару в загальній сумі 559948,99 грн., що підтверджено довідками ПАТ "КБ "АкордБанк" від 30.06.2023 №2757-2023-011901, ПАТ "МТБ Банк" від 26.06.2023 №05/БДВ25/44-05/БДВ25, АТ "ОТП Банк" від 04.07.2023 №514-03/298.
Таким чином, залишок боргу складає 115841,57 грн.
30.05.2023 позивач направив відповідачу лист від 29.05.2023 №141 щодо необхідності надання звіту із зазначенням кількості реалізованого товару та відомостей щодо товарних залишків на дату формування звіту.
Відповідачем відповідного звіту щодо реалізованого товару не надано.
12.06.2023 позивач, в порядку ч.2 ст.530 ЦК України, скерував на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості в розмірі 115841,57 грн., яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов'язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так умовами п.7.3 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.
Проаналізувавши умови договору, суд констатує, що в даному випадку Договором строк (термін) оплати покупцем поставленого товару не встановлений.
Таким чином, застосуванню підлягає ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України і боржник (покупець) повинен виконати обов'язок щодо оплати поставленого товару у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як слідує з матеріалів справи, 12.06.2023 позивач звернувся до відповідача із вимогою №162 в порядку ч.2 ст.530 ЦК України, в якій вимагав погасити заборгованість (а.с. 21-21 зворот).
Суд критично ставиться до позиції відповідача відносно того, що строк виконання зобов'язань не настав у зв'язку із неотриманням ним вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.
Як встановлено судом, означена вимога була направлена відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 73000, м.Херсон, вул.Шенгелія, буд.3-А.
При цьому, відповідно до відстеження поштового відправлення (а.с.109-111), вимога була повернута позивачу без вручення адресату за закінченням терміну зберігання.
З огляду на викладене суд зауважує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку позивача (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Отже, строк виконання зобов'язань в частині оплати поставленого товару є таким, що настав.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 115841,57 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи ТОВ "Строй Опт" про ненадання позивачем супроводжувальних документів на товар як на підставу для відмови у задоволенні заявленого позову.
Пунктом 3.1 договору поставки №953 від 16.12.2019 передбачено, що прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.
Враховуючи умови укладеного між сторонами договору поставки суд зазначає, що супроводжувальні документи мають надаватись позивачем під час поставки товару, оскільки на підставі вказаних документів ТОВ "Строй Опт" може прийняти товар за асортиментом, кількістю і якістю.
Таким чином, відповідач, підписавши видаткові накладні, підтвердив факт прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю, а, отже, і факт отримання супроводжувальних документів.
Будь-які докази на підтвердження звернення відповідача до позивача із вимогами надати супроводжувальні документи в межах виконання договору в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, документально доведеним та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Гемопласт" підлягає стягненню 115841,57 грн. основного боргу.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Опт" (код ЄДРПОУ 41481333, 73021, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд.3-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Гемопласт" (код ЄДРПОУ 40068132, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маяковського, буд. 57 офіс 1) - 115841 (сто п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок одну) грн. 57 коп. основної заборгованості, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 02 листопада 2023 р.