ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року ЛуцькСправа № 140/25190/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22-В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в межах строку звернення до суду.
В обґрунтування позову позивач вказав, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому згідно зі статтями 39, 51 Закону № 796-XII має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Як зазначила позивач, вона звернулася до відповідача із заявою про проведення нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії та додаткової пенсії у вказаних розмірах. Вважає, що така бездіяльність є порушенням її майнових та соціальних прав, тому просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Відповідно до паспортних даних позивач проживає в селі Клітицьк Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та підвищення до пенсії, передбачених статтями 39, 51 Закону №796-XII, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. В резолютивній частині рішення вказано, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане рішення не містить.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що з 17 липня 2018 року відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Розглядувана справа в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати (після 17 липня 2018 року) підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, відповідає ознакам типової справи, а тому при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
Таким чином, з 17 липня 2018 року (з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2018) позивач як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону №796-XI у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії.
Відносини з приводу виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, врегульовані нормами статті 51 Закону №796-ХІІ. При цьому суд зазначає, що до статті 51 вказаного Закону неодноразово вносились зміни.
Так, Законом №76-VIII текст статті 51 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції: «Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок). Згідно із підпунктом 2 пункту 13 Порядку №1210 щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорій 2 - 4: особам, що належать до категорії 2, - 170,82 гривні; особам, що належать до категорії 3, - 113,88 гривні; особам, що належать до категорії 4, - 56,94 гривні.
Отже, суд дійшов висновку, що розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, право на отримання якої позивач має відповідно до положень статті 51 Закону №796-ХІІ, визначений саме Порядком №1210, та становить 113,88 грн. Суд не бере до уваги покликання позивача на попередню редакцію статті 51 Закону №796-ХІІ, яка передбачала призначення особам, віднесеним до категорії 3, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначеної соціальної виплати зазнало змін.
Таким чином, суд дійшов до висновку про безпідставність позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати їй додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону №796-XI у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком та взаємопов'язаної вимоги про нарахування та виплату додаткової пенсії відповідно до статті 51 вказаного Закону у зазначеному розмірі.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач позовні вимоги зобов'язального характеру просила задовольнити з урахуванням строків звернення до суду, встановленого процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас суд звертає увагу, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
При цьому, суд зауважує, що обмеження нарахування та виплати підвищення до пенсії будь якою кінцевою датою без скасування таких виплат або права на них шляхом постановлення спеціального законодавчого акту суперечить змісту спірних правовідносин та чинному законодавству, яким регулюються ці правовідносини.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а підтримала такий підхід до застосування положень Закону №1774-VIII, у пункті 88 постанови дійшла висновку, що унаслідок уведених Законом №1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.
Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав, на що звернута увага в ухвалах Верховного Суду від 29.12.2022 у справі №240/13159/22, від 11.01.2023 у справі №240/3309/22, від 21.03.2023 у справі №240/13467/22 та ін.
На думку суду, вказаного правового підходу щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини необхідно дотримуватися і при визначенні конкретного розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 19 грудня 2022 року (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом (19 червня 2023 року дата здачі позовної заяви у поштове відділення)) до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.
Крім того, суд наголошує, що нарахування та виплата позивачу сум підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», належить здійснювати виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року, в якому здійснюються відповідні нарахування та виплати, оскільки така величина щороку є змінною. Це означає, що виплати, які є предметом даного позову підлягають перерахунку відповідно до зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до зміни вказаної базової величини у згаданому вище порядку.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 536,80 грн, сплачений згідно з квитанцією від 19 червня 2023 року.
Керуючись статтями 243-263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 19 грудня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року, в якому здійснюються відповідні нарахування та виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).
Суддя Ф.А. Волдінер