Номер провадження: 22-ц/813/3129/23
Справа № 947/27151/19
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Назарова М. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Гуденка Д.О.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головне управління державної казначейської служби в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 травня 2022 року,
ухваленого Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Куриленко О.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області про визнання дій неправомірними та відшкодування шкоди.
Позов мотивував тим, що 27 лютого 2018 року працівники управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України зупинили належний йому автомобіль та в ході спілкування з позивачем застосували до нього насильство, завдали численних тілесних ушкоджень, привласнили грошові кошти, які знаходились у нього в кишені, а також пошкодили належний йому автомобіль.
За заявою ОСОБА_1 прокуратура Одеської області 06 березня 2018 року внесла до ЄРДР відомості за № 42018160000000237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, однак досудове розслідування на момент пред'явлення цього позову триває, винні особи до кримінальної відповідальності не притягнуті, що завдає позивачу моральної шкоди.
З огляду на викладене позивач ОСОБА_1 просив суд:
- визнати неправомірними дії працівників управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбуванні та пошкодження майна позивача;
- стягнути з держави в особі ГУ ДКСУ в Одеській області майнову шкоду в розмірі 51 747,67 грн та 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Від представника відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов відзив, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували обгрунтованість доводів позивача стосовно нібито неправомірності дій поліцейських та завданої йому внаслідок таких дій шкоди. Також посилається, на те, що Управління патрульної поліції в Одеській області не відносить до переліку осіб, які визначені в ст. 1176 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу для задоволення позову. Також зазначив, що оскільки однією із вимог позивача є визнання неправомірними дій працівників УПП в Одеській області ДПП, то такий спір являється публічно-правовим, а тому має вирішуватися в іншому порядку.
Також, 28 травня 2020 року представник відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надав заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області просило у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на недоведеність незаконності дій посадових осіб Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, причинно-наслідкового зв'язку між діями посадових осіб та настанням моральної і матеріальної шкоди, а також реальності завданої моральної шкоди.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року провадження у справі закрито з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року залишено без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Одеського апеляційного суду, ОСОБА_1 оскаржив її в Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування майнової і моральної шкоди скасовано, справу в цій частині передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про визнання дій неправомірними змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Київського районного суду м. Одеси заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій з посиланням на висловлену Верховним судом у постанові від 26 травня 2021 року позицію, відмовився від позовних вимог про визнання неправомірними дій працівників Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбування, пошкодженні його майна, а також просив стягнути з Держави в особі Державної казначейської служби України на його користь матеріальні збитки у розмірі 51 747,67 грн, моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн (а.с. 113-118, т. 2).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій працівників Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбуванні, пошкодженні майна ОСОБА_1 , та закрито провадження у справі і цій частині (а.с. 124-126, т. 2).
Рішенням Київського районного суду від 05 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд з огляду на розподіл тягара доказування у деліктних правовідносинах виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами заподіяння йому як матеріальної, так і моральної шкоди внаслідок порушення вимог процесуального законодавства, а реалізацію позивачем свого права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не вважав підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки таке не є порушенням прав позивача. У зв'язку із відсутністю незаконності рішень чи бездіяльності у діях посадових осіб Управління патрульної поліції в Одеській області підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди суд також не вбачав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Київського районного суду від 05 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також стягнути судові витрати у розмірі 20 000 грн.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, в порушення вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України не врахував при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, зокрема, правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 296/10789/16-ц про те що відповідно до статей 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній та юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
В постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 646/989/18 зроблено висновок про те, що відсутніть постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності у контексті цієї справи.
Крім цього, відшкодовується шкода, завдана не тільки незаконним засудженням, арештом, обшуком, а й іншими діями, внаслідок яких особі заподіяно шкоду (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/19).
В постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що шкода, завдана фізічній особі незаконними рішеннями, дією чи бездільністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України і для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою.
Порушення норм процесуального права вбачає в тому, що суд першої інстанції порушив його право доступу до суду, позбавивши його права брати участь у судовому засіданні, а висновок суду про неповідомлення ним про причини неявки в судове засідання спростовується поданим до суду першої інстанції клопотанням про відкладення розгляду справи.
Вважає, що суд, зробивши висновок, що реалізація ним свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача, помилково послався на правову позицію, що висловлена в ухвалі ВССУ від 01 листопада 2017 року у справі № 464/172/16-ц, предметом розгляду якої були інші правовідносини.
В порушення норм процесуального права суд, перерахувавши подані ним докази, відповідної оцінки їм не надав.
В рішенні судом першої інстанції не зазначено, чи вирішено подане ним клопотання про виклик свідків, що на його думку свідчить про неповне з'ясування обставин справи.
У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гузь Г.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Відповідач Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, Верховний Суд, розглядаючи у наведеній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у постанові від 26 травня 2021 року вказав, що наведені обставини підлягають доказуванню в межах кримінального провадження № 42018160000000237, а тому їх встановлення/дослідження судами загальної юрисдикції в порядку позовного провадження суперечить завданню цивільного судочинства.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними підлягає закриттю у зв'язку з тим, що такі вимоги не підлягають розгляду в судах у позовному провадженні, а не внаслідок їх підвідомчості судам адміністративної юрисдикції.
Крім того, відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, Верховний Суд виснував про помилковість висновків судів про неможливість вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди в порядку цивільного судочинства, а також зауважив, що суди не звернули увагу, що підставою для пред'явлення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди ї неприйняття процесуального рішення в кримінальному провадженні № 42018160000000237 протягом тривалого часу, що завдає позивачу моральних страждань, а тому питання відшкодування моральної шкоди в цій справі знаходиться в площині цивільних правовідносин.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 лютого 2018 року до чергової частини Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення зі служби «102» (заявник лікар БІТ-25 Слюсаренко) про те, що ним надано медичну допомогу працівникові поліції ОСОБА_2 , якого побив невідомий.
В той же день до відділу із заявою звернувся патрульний УПП в м. Одеса сержант поліції Бечків В.В., який повідомив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинив останньому тілесні ушкодження у зв'язку із виконанням службових обов'язків.
Слідчим відділом Овідіопольського ВП ГУНП України, в Одеській області 27 лютого 2018 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201816380000411 від 27 лютого 2018 року, внесеному до ЄРДР за ч 2 ст. 345 КК України за фактом спричинення тілесних ушкоджень співробітнику поліції ОСОБА_8 (а.с. 124, 125 т. 1).
В ході розслідування встановлено, що 27 лютого 2018 року, приблизно о 02.50 год., ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись спільно з трьома невстановленими особами в якості пасажира на легковому автомобілі марки «КІА Rio», державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, під керуванням ОСОБА_9 , на 8 км. автодороги «м. Одеса - м. Білгород-Дністровський» в напрямку смт. Овідіополь з причини порушення водієм даного транспортного засобу правил дорожнього руху (проїзд на червоний сигнал світлофора), біля перехрестя з круговим рухом неподалік заїзду на територію ТОВ «Промтоварний ринок» були зупинені патрулем Управління патрульної поліції у м. Одесі у складі співробітників УПП сержанта поліції Брославського Р.А. та сержанта поліції ОСОБА_2 , які у зв'язку з виконанням службових обов'язків працівників правоохоронного органу, перебували на чергуванні на патрульному автомобілі марки «Toyota Prius», д.н. НОМЕР_2 , під керуванням останнього. Безпосередньо після цього, поліцейський ОСОБА_2 , підійшовши до зупиненого автомобіля марки «КІА Rio», з метою складання адміністративних матеріалів за порушення правил дорожнього руху, крізь вікно дверей пред'явив водію ОСОБА_9 , який знаходився на водійському місці, вимогу надати для ознайомлення посвідчення водія та документи на вищевказаний автомобіль, яка не була задоволена. Водночас, ОСОБА_1 , який займав переднє пасажирське сидіння вказаного автомобіля, маючи зовнішні ознаки алкогольного сп'яніння, поводив себе агресивно, виражався нецензурною лайкою, образливо по відношенню співробітників патрульної поліції та висловлював поради ОСОБА_9 не пред'являти посвідчення водія та будь-які документи. При цьому, автомобіль марки «КІА Rio» під керуванням ОСОБА_9 розпочав повільний рух, в зв'язку із чим співробітники патрульної поліції, намагаючись зупинити правопорушника, з метою перешкодити покинути місце зупинки (правопорушення), стали перед даним транспортним засобом. В цей момент, ОСОБА_1 , діючи умисно, бажаючи покинути місце зупинки, з метою завадити діяльності співробітників патрульної поліції з фіксації правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності, маючи намір, спрямований на спричинення поліцейському ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням останнім службових обов'язків працівника правоохоронного органу, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вийшов з автомобіля, підійшов до нього та почергово наніс один удар правою ногою в область коліна лівої ноги сержанта поліції ОСОБА_8 і один удар кулаком правої руки по його обличчю в область лівої скули, чим заподіяв побої, які завдали фізичного болю, після чого самостійно повернувся до салону автомобіля, де зачинився та знаходився разом зі своїми супутниками до затримання правоохоронним органом.
У зв'язку з тим, що разом з ОСОБА_1 та водієм авто ОСОБА_9 біля автомобіля перебували ще й інші особи у стані алкогольного сп'яніння, поліцейський ОСОБА_10 направився до службового автомобіля та викликав підкріплення на місце події.
Так як автомобіль правопорушників був зачинений, водій та пасажири відмовлялися виконати законну вимогу поліцейських й вийти з авто та у зв'язку з наявністю в їх діяннях ознак кримінального правопорушення поліцейськими було розбито скло авто та затримано учасників цих подій.
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 було затримано згідно ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Вищезазначені події зареєстровані в журналі єдиного обліку за № 2528 та 2532 від 27 лютого 2018 року.
Відповідно до висновку експерта № 58 від 27 лютого 2018 року, - «У гр. ОСОБА_2 є синець лівої виличної області з численними садинами на його поверхні. Це тілесне ушкодження утворилося за механізмом тертя (тертя-тиснення) від багаторазової дії тупого предмета, індивідуальні та конструктивні особливості якого в ушкодженні не відобразилися. Воно могло виникнути при терті стислою в кулак рукою. Спричинення його ногами малоймовірне. Виявлений синець знаходиться у доступному для власної руки місці. Враховуючи морфологічні особливості ушкодження (синець у вигляді червоно/багрової припухлості з нечіткими межами, садна на його поверхні з підсихаючою запалоіо поверхнею), воно було заподіяне близько 6-ти годин до обстеження, тобто може відноситись до періоду 27 лютого 2018 року.
Синець лівої виличної області з численними саднами на його поверхні не був небезпечним для життя, має незначні скороминучі наслідки, що зривають не більше 6 днів і за цим критерієм, згідно п. 2.3.5. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" (1995 р.), відноситься до легких тілесних ушкоджень.
У довідці №1551 КУ Міська клінічна лікарня № 1 від 27 лютого 2018 року і в амбулаторній карті, згідно висновку хірурга від 24 травня 2018 року, не наведено обгрунтування об'єктивними клінічними даними та інструментальними методами дослідження виставленого діагнозу: «Внутрішнє ушкодження лівого колінного суглоба, ушкодження медіального меніска? часткове ушкодження медіальної бокової зв'язки, гемартроз.». Отже, підтвердити або виключити цей діагноз не представляється можливим. Тому, згідно з п.4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.) зазначень діагноз не враховується при дачі висновку і не підлягає судово-медичній оцінці передбачені п. 4.9 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень "(1995 р.). 6/ Під час спричинення ушкодження гр. ОСОБА_8 міг перебувати у будь-якому положенні» (а.с. 10-12, т. 1).
Відповідно до висновку експерта № 57 від 27 лютого 2018 року, - «У гр. ОСОБА_1 є наступні тілесні ушкодження: синець лівої верхньої повіки, у зовнішнього кута ока, на поверхні якого, вздовж краю повіки, садно; синець спинки носа; синець лобної області справа; синець в області тіла нижньої щелепи сліва; синець задньої поверхні шиї з переходом на ліву задньо-бокову поверхню шиї, в ніжній частині якого садно; синець правої над- і підключичної області; синець в проекції руків'я грудини; синець лівої кисті, тильної поверхні, біля основи 2-4 пальців; синець в проекції лівого променево- зап'ясткового суглоба, на поверхні якого, біля основи 5-ї п'ясткової кістки, глибоке садно та садно біля основи 2-3 п'ясткової кістки; синець в проекції правого променево-зап'ясткового суглоба; синець правого стегна задньо-зовнішньої поверхні, в центральній частині якого дві перехресні ділянки просвітлення.
Синець лівої верхньої повіки, у зовнішнього кута ока, на поверхні якого, вздовж краю повіки, садно; синець спинки носа; синець лобної області справа; синець в області тіла нижньої щелепи зліва; синець задньої поверхні шиї з переходом на ліву задньо-бокову поверхню шиї, в нижній частині якого садно; синець правої над- і підключичної області; синець в проекції руків'я грудини; синець лівої кисті, тильної поверхні, біля основи 2-4 пальців - утворилися від семиразової дії тупого (тупих) предмета (предметів), групові та індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не відобразилися.
Синець в проекції лівого променево-зап'ясткового суглоба, на поверхні якого, біля основи 5-ї п'ясткової кістки, глибоке садно та садно біля основи 2-3 п'ясткової кістки; синець в проекції правого променево-зап'ясткового суглоба - утворилися від впливу тупих предметів, якими могли бути дужки кайданник (наручників).
Синець правого стегна, задньо-зовнішньої поверхні, в центральній частині якого дві перехресні ділянки просвітлення утворився від дворазового впливу тупого предмету циліндричної форми, яким міг бути кийок (палиця), або інший подібний предмет (а.с. 8-9, т. 1).
Також судом встановлено, що наданий час матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, перебувають на розгляді Овідіопольського районного суду Одеської області (справа № 509/2090/18) (а.с. 126, т. 1).
Крім того, за заявою ОСОБА_1 до прокурора Одеської області про скоєння кримінального правопорушення від 05 березня 2018 року, прокуратурою Одеської області було внесено до ЄРДР відомості 06 березня 2018 року за № 42018160000000237 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Прокуратурою Одеської області представнику Данілєска С.В. було повідомлено, що матеріали за заявою ОСОБА_1 було направлено до ГУНП в Одеській області для проведення досудового розслідування 07 серпня 2018 року за № 15/2-226-18вих. Досудове розслідування на даний час ще триває (а.с. 16 т. 1).
Згідно повідомлення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, від 01 червня 2021 року № 05.2/05.2/10056 другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018160000000237 від 06 березня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. ОСОБА_1 06 листопада 2019 року вручена пам'ятка про процесуальні права та обов'язки потерпілого, та його допитано у якості потерпілого (а.с. 121 т. 2).
У справі, що переглядається, позивач із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 1173, 1174, 1176, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України пред'явив позовну вимогу про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої йому неправомірними діями працівників управління патрульної поліції в Одеській області з мотивів того, що у межах кримінального провадження № 42018160000000237, де він є потерпилим, такий позов не пред'явлений.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Колегія суддів погоджує частково доводи апеляційної скарги про неправильне застосування вказаних норм матеріального права, оскільки судом не враховано, що однією з підстав для відшкодування моральної шкоди у цій справі є бездіяльність посадових осіб органу досудового розслідування в частині невиконання своїх службових обов'язків та невиправданої тривалості досудового розслідування.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Відповідно до частини сьомої статті 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року в справі «Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції наведеного не врахував, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази та не надавши їм належну оцінку, неправильно виходив лише із відсутності недоведеності винних дій працівників патрульної поліції, залишивши поза увагою, що кримінальне провадження за № 42018160000000237 за заявою ОСОБА_1 триває з 06 березня 2018 року, тому така бездіяльність посадових осіб органу державної влади у відповідності до вимог статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу, що виразилась у душевних стражданнях, завданих такою бездіяльністю вищезазначених державних органів.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, враховуючи практику ЄСПЛ, принципи розумності, виваженості та справедливості, тривалість кримінального досудового розслідування більше чотирьох років, вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Зменшуючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено решту підстав свого позову в частині відшкодування моральної шкоди, як-то - в його приниженні і образі його гідності в присутності його знайомих і друзів, коли його було побито працівниками поліції, а він не мав права відповісти, так як нападники є представниками органу державної влади, в тривалому зверненні до різних інстанцій з метою домогтися справедливості, неможливості повною мірою користуватися своїми правами, так як до нього необґрунтованого застосовано запобіжний захід, а також, що йому соромно перед членами своєї сім'ї, що йому нанесено фізична образа, а він не притягає кривдників до відповідальності, що свідчить про його вину.
Як не надано доказів і того, що мав факт скасування прийнятих уповноваженими особами органу досудового розслідування процесуальних рішень, або була встановлена незаконність цих рішень та систематична протиправна бездіяльність згаданих осіб відносно розслідування кримінальної справи, предметом якої, зокрема є завдання позивачу тілесних ушкоджень.
Наразі, коли стосовно ОСОБА_1 в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за ч. 2 ст. 345 КК України, рішення в якому до теперішнього часу не ухвалене, колегія суддів, як і суд першої інстанції, позбавлена можливості вважати такі факти доведеними.
Крім того, позивачем крім листування із прокуратурою Одеської області у 2019 році та з Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань у 2021 році не надано доказів його звернення як потерпілого до суду за оскарженням прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України, що може бути не лише механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, а і доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.
Отже, виходячи із характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, визначених ст. 23 ЦК України вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає необґрунтованим і явно завищеним розмір моральної шкоди, визначений ОСОБА_1 у розмірі 1000000 грн.
Що стосується особи, відповідальної за відшкодування такої шкоди, то колегія суддів з цього приводу зауважує таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Переглядаючи рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди, колегія суддв погоджує його як правильний.
Так, позовні вимоги про стягнення майнової шкоди ОСОБА_1 обґрунтовує матеріальними збитками, завданими автомобілю позивача «KIA RIO» р.н. НОМЕР_1 , які згідно висновку про оцінку вартості матеріальних збитків від 25 травня 2018 року № 13/18 становлять 26487,41 грн, за послуги фахівця сплачено 1800 грн, витрати за знаходженні автомобіля позивача «KIA RIO» р.н. НОМЕР_1 на майданчику затриманих транспортних засобів, евакуатор, банківська комісія - 1530 грн + 1896 грн + 15,30 грн + 18,96 грн, загалом - 3460,26 грн.
Верховним Судом у постанові від 26 травня 2021 року по теперішній справі акцентовано увагу на тому, що позивач пред'явив вимогу про визнання неправомірними дій працівників управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що полягають у нанесенні побоїв, пограбуванні та пошкодженні майна позивача, тим самим вимагаючи встановлення в порядку цивільного судочинства факту заподіяння відносно нього кримінально караних правопорушень працівниками патрульної поліції, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження № 42018160000000237, а тому їх встановлення/дослідження судами загальної юрисдикції в порядку позовного провадження суперечить завданню цивільного судочинства.
Крім того, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіянною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернуся із позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) відповідного органу державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обовязки.
Хоча по справі працівниками поліції не заперечується розбиття лобового скла в автомобілі позивача під час подій 27 лютого 2018 року, проте з наданих позивачем доказів не вбачається як неправомірність таких дій поліціянтів, а і які саме пошкодження встановлено в автомобілі «KIA RIO» р.н. НОМЕР_1 під час оцінки 07 травня 2018 року, а зазначено лише про вартість відновлювального ремонту без конкретизації пошкоджень, тощо (а.с. 13 т. 1), як відсутні докази того, що утримання вказаного автомобіля за штраф майданчику та послуги евакуатора (а.с. 17 т. 1) є шкодою у розумінні ст. 1174 ЦК України.
Отже, позивачем не доведено факту наявності майнової шкоди, її розмір, причинно- наслідковий зв'язок між правопорушенням і шкодою, що є його процесуальним обов'язком.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, провадження № 61-9952сво20.
Доводи апеляційної скарги про недопит судом першої інстанції та не вирішення судом клопотання про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були очевидцями подій 27 лютого 2018 року та могли надати повну картину подіям, і що це призвело до неправильного вирішення справи, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на предмет доказування по теперішній справі пояснення вказаних осіб не є належними доказами по справі. У задоволенні вказаного клопотання, долученого до апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції відмовлено з цієї підстави.
Щодо доводу апеляційної скарги про позбавлення ОСОБА_1 доступу до суду, оскільки суд розглянув справу за його відсутність, то таке також не заслуговує на увагу, оскільки представник позивача, належно повідомлений про розгляд справи, двічі - 12 квітня 2022 року та 04 травня 2022 року - клопотав про відкладення розгляд справи через знаходження позивача разом із дружиною за межами Одеської області у зв'язку із введенням воєнного стану.
Вказане є підставою для застосування передбачених частиною 3 статті 223 ЦПК України наслідків у вигляді розгляду справи за відсутності такого учасника справи, а відкладення може мати місце лише у разі об'єктивної неможливості розгляду справи по суті, чого по справі не встановлено.
Крім того, справа перебувала в провадженні суду з листопада 2018 року, і вказана тривалість з огляду на ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод не є виправданою з огляду на право іншої сторони отримати судове рішення протягом розумного строку.
Наведене неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позову про стягнення моральної шкоди у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення суду як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 травня 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 03 листопада 2023 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
Ю.П. Лозко